ПОСЛАHHЯ ДО РИМЛЯН СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА

ПОСЛАHHЯ ДО РИМЛЯН СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА

 

1 Павло, раб Iсуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовiстя Божого, 2 яке Бог ранiше обiцяв через пророкiв Своїх, у Писаннях святих, 3 про Сина Свого, котрий народився від сiме­ні Давидового по плотi 4 i вiдкрив­ся Сином Божим у силi, духом святости, через воскресіння з мер­­твих, – про Iсуса Христа Господа нашого, 5 через Якого ми одержали благодать i апостольство, щоб в iм’я Його пiдкоряти вiрi всi народи, 6 серед яких знаходитесь i ви, покликанi Iсусом Христом, – 7 усiм, що перебувають у Римi, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.

 

8 Перш за все дякую Боговi мо­єму через Iсуса Христа за всiх вас, що вiра ваша звiщається по всьому свiтовi. 9 Свiдок менi Бог, Якому служу духом моїм у благовiс­туваннi Сина Його, – що безперес­танно згадую про вас, 10 завжди благаючи в молитвах моїх‚ щоб воля Божа посприяла коли-небудь прийти мені до вас‚ 11 бо я дуже ба­­жаю побачити вас, щоб дати вам певний духовний дар для вашого утвердження, 12 тобто втiши­тися з вами спiльною вiрою, вашою i моєю. 13 Hе хочу, браття, вiд вас таїти, що я багаторазово нама­гався прийти до вас‚ та досі зу­стрiчав перешкоди, щоб мати який-небудь плiд i у вас, як i в iнших народiв. 14 Я заборгував еллiнам i варварам, мудрецям i неукам. 15 Отже, щодо мене, я готовий благовiстити i вам, що знаходитесь у Римi. 16 Бо я не соромлюсь благо­вiстя Христового, тому що воно є сила Божа для спасiння всякому вiруючому, спочатку юдею, потiм i еллiновi. 17 У ньому вiдкриваєть­ся правда Божа з вiри у вiру, як написано: “Праведний вiрою живий буде”.

 

18 Бо вiдкривається гнiв Божий з неба на всяке нечестя i неправду людей, якi придушують iстину неправдою. 19 Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. 20 Бо невидиме Його, вiчна сила Його i Божество, вiд створення свiту через розглядання творiння видимi, так що нема їм виправдання. 21 А оскіль­ки вони, пiзнавши Бога, не прославили Його як Бога i не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, i затьмарилося нерозумне їхнє серце; 22 називаючи себе мудрими, збожеволiли 23 i славу нетлiнного Бога змiнили на подобу образу тлiнної людини, i птахiв, i чотириногих, i гадiв, – 24 тому й вiддав їх Бог у похотях сердець їхнiх у нечистоту, щоб вони самi сквернили свої тiла. 25 Вони замiнили iстину Божу неправдою i поклонялися, i служили тварi замiсть Творця, Який бла­гословенний повiки, амiнь. 26 За це i вiддав їх Бог ганебним пристрастям: жiнки їхнi замiнили природне єднання на протиприродне; 27 так само i чоловiки, обли­шивши природне єднання з жiно­чою статтю, розпалювалися похiт­тю своєю один до одного, чоловiки на чоловiках сором чинячи, одер­жуючи в собi самих належну вiд­плату за свiй блуд. 28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумi, то Бог вiддав їх перекру­ченому розумовi – чинити неподобства, 29 так що вони сповненi всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповненi заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв, 30 обмов­ники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гор­довитi, винахiдливі на зло, непокірнi батькам, 31 безрозсуднi, непримиреннi, нелюбовнi, клятвопорушнi, немилостивi. 32 Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тiль­ки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють.

 

2 Отже, нема тобi виправдання, всякий чоловiче, що судиш iншого; бо тим же судом, яким су­диш iншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш. 2 А ми знаємо, що воiстину є суд Божий на тих, хто чинить таке. 3 Hевже думаєш ти, чоловiче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ i робля­чи те саме‚ ти втечеш вiд суду Бо­жого? 4 Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагiдности i дов­готерпiння, не розумiючи, що ми­лосердя Боже веде тебе до покаян­ня? 5 Але‚ через жорстокiсть твою i нерозкаяність серця, ти сам собi збираєш гнiв на день гнiву i об’яв­лення праведного суду вiд Бога, 6 Який воздасть кожному за вчин­ками його: 7 тим, якi терпінням у доброму дiлi шукають слави, чес­ти й нетління, – життя вiчне; 8 а тим, що впираються i не пiдкоря­ються iстинi, але вiддаються неправдi‚ – лютiсть i гнiв. 9 Скорбота i утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, по­тiм i еллiна! 10 Слава ж i честь i мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потiм i еллiну! 11 Бо Бог не дивиться на особу.

 

12 Тi, якi, не маючи закону, згрi­шили, поза законом i загинуть; а тi, якi у законі згрiшили, за законом будуть засуджені‚ 13 бо не слухачi закону праведнi перед Богом, але виконавцi закону виправданi будуть, 14 бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самi собi закон: 15 вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свiдчить їхня совiсть i думки їхнi, якi то звинувачують, то виправдовують одна одну‚ 16 у той день, коли, за моїм благовiстям, Бог буде судити таєм­нi дiла людей через Iсуса Христа.

 

17 Ось ти звешся юдеєм, i заспокоюєш себе законом, i хвалишся Богом, 18 i знаєш волю Його, i розумiєш те, що краще, навчаючись iз закону, 19 i певний у собi, що ти провiдник слiпих, свiтло для тих, що в темрявi, 20 наставник нерозумних, учитель дiтей, той, що має в законi взiрець знання i правди: 21 як же ти, навчаючи iншого, не навчаєш самого себе? 22 Проповi­дуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи iдолами, святотатствуєш? 23 Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш? 24 Бо, як написано, “через вас iм’я Боже ганьблять язичники”. 25 Обрiзання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти поруш­ник закону, то обрiзання твоє стало необрiзанням. 26 Отже, коли необрiзаний дотримується постанови закону, то його необрiзання чи не зарахується йому за обрiзан­ня? 27 I необрiзаний iз природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням i обрiзанням? 28 Бо не той юдей, хто має такий вигляд, i не те обрiзання, що зовнi, на тiлi; 29 але той юдей, хто в душi такий, i те обрiзання, яке в серцi, за духом, а не за буквою: йому i похвала не вiд людей, але вiд Бога.

 

3 Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь вiд об­рiзання? 2 Велика перевага в усiх вiдношеннях, а найбiльше в тому, що їм довiрено Слово Боже. 3 Бо що ж‚ коли деякi й не вiрували? Невiра їхня чи знищить вiрнiсть Божу? 4 Зовсiм нi. Бог вiрний, а всяка людина неправдива, як написано: “Ти праведний у словах Твоїх i переможеш у судi Твоєму”. 5 Якщо ж наша неправда вiдкри­ває правду Божу, то що скажемо? Чи не буде Бог несправедливий, коли виявляє гнiв? [Кажу це за людським мiркуванням.] 6 Зовсiм нi. Бо iнакше як Боговi судити свiт? 7 Бо коли вiрнiсть Божа пiд­носиться моєю неправдою на славу Йому, за що ж мене ще й судити, як грiшника? 8 I чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякi лихословлять нас i кажуть, нiби ми так навчаємо? Праведний суд на таких.

 

9 То що ж‚ чи маємо ми перева­гу? Аж нiяк. Бо ми вже довели, що як юдеї, так i еллiни, всi пiд грi­хом. 10 Як написано: “Немає праведного нi одного; 11 немає, хто ро­зумiв би; немає‚ хто шукав би Бо­га; 12 всi ухилилися з путi, не­гiднi всi до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного”; 13 “гор­тань їхня – вiдкритий гріб; язиками своїми обманюють; отрута аспидiв на губах їхнiх”. 14 “Уста їхнi повнi лихослiв’я i гiркоти”; 15 “ноги їхнi швидкi на пролиття крови; 16 руїни i пагуба на дорогах їхнiх; 17 вони не знають шляху миру”. 18 “Hемає страху Божого перед їхнiми очима”.

 

19 Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто пiд законом, тому всякi уста замикаються i весь свiт стає винним перед Богом, 20 тому що дiлами закону не виправдається перед Hим нiяка плоть; бо законом пiзнається грiх. 21 Тепер же, незалежно вiд закону, з’явилася правда Божа, про яку свiдчать Закон i Пророки, 22 правда Божа через вiру в Iсуса Христа у всiх i на всiх‚ хто вiрує, бо нема рiзницi, 23 тому що всi згрiшили i позбавленi слави Божої, 24 виправдовуються даром, благодаттю Його, через вiдкуплення у Христi Iсусi, 25 Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через вiру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше, 26 за час довготерпіння Божого; для свiдчення правди Його нинi, щоб Вiн явився праведним i виправдовував того‚ хто вiрує в Iсуса. 27 Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом дiл? Hi, але законом вiри. 28 Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вiрою, незалежно вiд дiл закону. 29 Hевже ж Бог – тiльки юдеїв, а і не язичникiв? Звичайно, i язичникiв; 30 бо є ли­ше один Бог, котрий виправдовує обрiзаних за вiрою i необрiзаних через вiру. 31 Чи ми знищуємо закон вiрою? Зовсiм нi; але закон стверджуємо.

 

4 Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть? 2 Якщо Авраам виправдався дiла­ми, вiн має похвалу, але не у Бога. 3 Бо що говорить Писання? Повi­рив Авраам Боговi‚ i це зарахова­но йому в праведнiсть. 4 Hагорода тому, хто робить, дається не з лас­ки, а за обов’язком. 5 А тому, хто не робить, але вiрує в Того, Хто виправдовує нечестивого, вiра його зараховується в праведнiсть. 6 Так само i Давид називає блаженним чоловiка, якому Бог зараховує праведнiсть незалежно вiд дiл: 7 “Блаженнi тi, чиї беззаконня прощенi i чиї грiхи вiдпу­щенi. 8 Блаженна людина, якій Господь не зарахує грiха”. 9 Бла­женство це належить до обрiзан­ня чи до необрiзання? Ми говоримо, що Авраамовi вiра зарахована в праведнiсть. 10 Коли зарахована? Пiсля обрiзання чи до обрiзання? Hе пiсля обрiзання, а до обрiзання. 11 I знак обрiзання вiн одержав як печать праведнос­ти через вiру, яку мав пiд час не­обрiзання, щоб стати отцем усiх вiруючих у необрiзанні, щоб i їм бу­ла зарахована праведнiсть‚ 12 i отцем обрiзаних, що не тільки прийняли обрiзання‚ але і ходять по слiдах вiри отця нашого Авраама, яку вiн мав ще в необрi­зання. 13 Бо не законом була даро­вана Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обiтниця – бути спадкоємцем свiту, але праведнiстю вiри. 14 Коли спадкоємцями є тi, що стверджуються законом, то дарем­на вiра, обiтниця недiюча; 15 бо закон викликає гнiв, тому що, де нема закону, нема i злочину. 16 От­же, по вiрi, щоб було з ласки, щоб обiтниця була непорушна для всiх, не тiльки за законом, а й за вiрою нащадкiв Авраама, який є отцем усiм нам, 17 як написано: “Я настановив тебе отцем багатьох народiв”– перед Богом, Якому вiн повiрив, Який оживляє мертвих i називає неiснуюче як iснуюче. 18 Вiн, всупереч надiї, увiрував‚ що стане отцем багатьох народiв, за сказаним: “Таке численне буде с`iм’я твоє”. 19 I не знемiг у вiрі, і не вважав свого тiла, майже сто­рiчного, за вже змертвiле, i утроби Сариної за омертвiлу; 20 не засумнівався в обiтницi Божiй невi­рою, але зміцнився у вiрi, вiддав­ши славу Боговi‚ 21 i був цiлком упевнений, що Вiн має силу i виконати обiцяне. 22 Тому i зараховано йому у праведнiсть. 23 Та не про нього одного написано, що зараховано йому, 24 але й стосовно нас; буде зараховано i нам, вiруючим у Того, Хто воскресив iз мертвих Iсуса Христа, Господа нашого, 25 Який був виданий за грiхи нашi i воскрес для виправдання нашого.

 

5 Отже, виправдавшись вiрою, ми маємо мир з Богом через Гос­пода нашого Iсуса Христа, 2 через Якого вiрою i одержали дос­туп до тiєї благодатi, в якiй стоїмо i хвалимось надiєю слави Божої. 3 I не цим тiльки, але хвалимось i скорботами, знаючи, що вiд скорботи походить терпiння, 4 вiд тер­пiння – досвiдченiсть, вiд досвiдче­ности – надiя, 5 а надiя не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця нашi Духом Святим, даним нам. 6 Бо Христос, коли ми ще були немiчнi, в призначений час помер за нечестивих. 7 Бо нав­ряд чи хто помре за праведника; хiба що за добродiйника, можливо, хтось i зважиться померти. 8 Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грiшниками. 9 Тож, тим бiльше нинi, будучи виправданi Його Кров’ю, спасемося Hим вiд гнiву. 10 Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим бiльше, примирившись, спасемося життям Його. 11 I не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Iсуса Христа, через Якого ми одержали нинi примирення.

 

12 Тому, як через одного чоло­вiка грiх увiйшов у свiт, i з грiхом – смерть, так i смерть перейшла на всiх людей, бо в ньому всi згрiшили. 13 Бо i до закону грiх був у свiтi: але грiх не зараховується, коли нема закону. 14 Однак смерть панувала вiд Адама до Мойсея i над тими, що не згрiшили‚ подiбно до злочину Адама, який є образ майбутнього. 15 Та не так iз злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим бiльше благодать Божа i дар через благодать одного Чоловiка, Iсуса Христа, щедро вилились на багатьох. 16 I дар не такий‚ як суд за одного, що згрiшив; бо суд за один злочин – на осуд, а дар благодатi – на виправдання вiд багатьох злочинiв. 17 Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим бiльше тi, що приймають безмiрну благодать i дар праведности, пануватимуть в життi через єдиного Iсуса Христа. 18 То­му як через злочин одного – всiм людям осудження, так виправданням одного – всiм людям виправ­дання життя. 19 Бо як через непо­слух одного чоловiка багато людей стали грiшними, так i послухом одного багато стануть праведними. 20 Закон же прийшов‚ щоб збi­ль­шилось злочинiв. А коли примножився грiх, стало бiльше благодатi, 21 щоб, як грiх панував до смерти, так i благодать запанувала через праведнiсть до життя вiчного Iсусом Христом, Господом нашим.

 

6 Що ж скажемо? Чи залиша­тися нам у грiху, щоб примножилася благодать? Зовсiм нi. 2 Ми померли для грiха: як же нам жи­ти в ньому? 3 Hевже не знаєте, що всi ми, що хрестилися в Христа Iсуса, у смерть Його хрестилися? 4 Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою От­ця, так i ми в оновленому життi ходити почали. 5 Бо якщо ми з’єднанi з Hим подобою смерти Його, то повиннi бути з’єднанi i подобою воскресіння, 6 знаючи те, що давнiй наш чоловiк був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тiло грi­ховне, щоб нам не бути вже рабами грiха; 7 бо померлий звiльнив­ся вiд грiха. 8 Коли ж ми померли з Христом, то вiруємо, що й житимемо з Hим, 9 знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє. 10 Бо що Вiн помер, то помер один раз для грiха, а що живе, то живе для Бога. 11 Так i ви вважайте себе мертвими для грi­ха, живими ж для Бога у Хрис­тi Iсусi, Господi нашому.

 

12 Тож нехай не панує грiх у смертному вашому тiлi, щоб вам коритися йому в похотях його; 13 i не вiддавайте членiв ваших грiхо­вi як знаряддя неправди, але представте себе Боговi як таких, що ожили з мертвих, i члени вашi – Боговi як знаряддя праведности. 14 Грiх не повинен над вами панувати, бо ви не пiд законом, а пiд благодаттю.

 

15 Що ж? Чи станемо грiшити, тому що ми не пiд законом, а пiд благодаттю? Зовсiм нi. 16 Hевже ви не знаєте, що кому ви вiддаєте себе в раби на послух, того ви i раби, кому підкоряєтесь: чи то раби грiха – на смерть, чи то послуху – на праведнiсть? 17 Дякувати Боговi, що ви, бувши ранiше рабами грiха, вiд серця стали слух­нянi тому родовi вчення, якому вiддали себе. 18 Звiльнившись же вiд грiха, ви стали рабами правед­ности. 19 Кажу за людським мiр­куванням задля немочi плотi вашої. Як вiддавали ви члени вашi в раби нечистотi i беззаконню на беззаконня, так нинi представте члени вашi в раби праведностi на освячення. 20 Бо, коли ви були ра­ба­ми грiха, тодi були вiльнi вiд пра­ведности. 21 Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі со­ро­митесь, бо кінець їхній – смерть. 22 А нинi, коли ви звiльнилися вiд грiха i стали рабами Боговi, маєте плiд ваш на освячення, а кiнець – життя вiчне. 23 Бо вiдплата за грiх – смерть, а дар Божий – жит­тя вiчне у Христi Iсусi, Господi нашому.

 

7 Хiба ви не знаєте, браття [бо кажу тим, що знають закон], що закон має владу над людиною, доки вона живе. 2 Замiжня жiнка зв’язана законом iз живим чоло­вiком; а коли помре чоловiк, вона звiльняється вiд закону замiжжя. 3 Тому, якщо при живому чоло­вiковi вийде за iншого, зветься пе­ре­любницею; коли ж помре чоло­вiк, вона вiльна вiд закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка. 4 Так i ви, браття мої, померли для закону через тiло Христове, щоб належати iн­шому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плiд Боговi. 5 Бо, коли ми жили за плоттю, тодi пристрастi грiховнi, виявленi законом, дiяли в членах наших, щоб приносити плiд смерти; 6 але тепер, коли ми померли для закону, яким були зв’язанi, ми звiль­нилися вiд нього, щоб нам служит511text-align: left; text-indent: 34pt; line-height: 150%;span style=/spanи Боговi в оновленнi духу, а не за старою буквою.

 

7 Що ж скажемо? Hевже вiд закону грiх? Зовсiм нi. Але я не пiзнав грiх iнакше, як через закон. Бо я не знав би i жадання, якби закон не говорив: “Hе пожадай”. 8 Але грiх, узявши привiд вiд заповiдi, викликав у менi всяке жадання: бо без закону грiх мертвий. 9 Я жив колись без закону; але коли прийшла заповiдь, то грiх ожив, 10 а я помер; отак заповiдь, що мала бути для життя, послужила менi на смерть, 11 тому що грiх, узявши привiд від заповiдi, звабив мене i нею умерт­вив. 12 Тому закон святий i запо­вiдь свята, i праведна, i добра. 13 От­же, невже те, що добре, стало для мене смертоносним? Зовсiм нi. Але грiх виявив себе грiхом тому, що через добре спричиняє менi смерть; так що грiх стає вельми грiшним завдяки заповiдi. 14 Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий грiху. 15 Бо не розумiю, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. 16 Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь iз законом, що вiн добрий, 17 а тому не я вже роблю те, а той грiх, що живе в менi. 18 Бо знаю, що не живе в менi, тобто в моєму тiлi, добре; бо бажання добра є в менi, але щоб зробити таке, того не знаходжу. 19 Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. 20 Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але грiх, що живе в менi. 21 Тож я знаход­жу закон, що‚ коли хочу робити добро, лежить у менi зло. 22 Бо за внутрiшньою людиною знаходжу насолоду в законi Божому; 23 але в членах моїх бачу iнший закон, що протиборствує законовi розуму мого i бере мене в полон закону грiховного, який перебуває в членах моїх. 24 Бiдна я людина! Хто визволить мене вiд цього тiла смерти? 25 Дякую Боговi моєму через Iсуса Христа, Господа нашого. Отже, той же самий я розумом моїм служу законовi Божому, а тiлом – законовi грiха.

 

8 Отже, немає нинi нiякого осуду тим, котрi у Христi Iсусi живуть не за плоттю, але за духом. 2 Бо закон духу життя в Христi Iсусi звiльнив мене вiд закону грiха i смерти. 3 А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобi плотi грiховної в жертву за грiх i осудив грiх у плотi, 4 щоб виправдання закону здiйснилося в нас, якi живуть не за плоттю, а за духом. 5 Бо тi, що живуть за плоттю, думають про тiлесне, а тi, що живуть за духом, – про духовне. 6 Помисли плотськi є смерть, а помисли духовнi – життя i мир, 7 тому що помисли плотськi є ворожнеча проти Бога; бо законовi Божому не пiдкоряються, та й не можуть. 8 Тому тi, що живуть за плоттю, Боговi догодити не можуть. 9 Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тiльки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той i не Його. 10 А коли Христос у вас, то тiло мертве для грiха, але дух живий для праведности. 11 Якщо ж Дух Того, Хто воскресив iз мер­т­вих Iсуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить i вашi смертнi тiла Духом Своїм, який живе в вас.

 

12 Отже, браття, ми не боржники плотi, щоб жити за плоттю; 13 бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте дiла плотськi, то живi будете.

 

14 Бо всi, кого Дух Божий водить, є Божi сини. 15 Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: “Авва, Отче!” 16 Цей самий Дух свiдчить духовi нашому, що ми – дiти Божi. 17 А якщо дiти, то i спадкоємцi, спадкоємцi Божi, спiвспадкоємцi ж Христу, коли тiльки з Hим страж­даємо, щоб з Hим i прославитися.

 

18 Бо гадаю, що нинiшнi тимча­совi страждання нiчого не вартi по­­рiвняно з тiєю славою, яка вiд­криється в нас. 19 Бо створiння з надiєю чекає з’явлення синiв Божих, 20 тому що створiння пiдко­рилося суєтi не добровiльно, а з во­лi того, хто його пiдкорив, у надiї, 21 що й саме створiння буде визво­лене вiд рабства зотлiння на свободу слави дiтей Божих. 22 Бо знаємо, що всi iстоти разом стогнуть i мучаться донинi; 23 i не тiльки во­ни, але й ми самi, маючи початок Духа, i ми самi в собi стогнемо, чекаючи усиновлення, вiдкуп­лення тiла нашого. 24 Бо ми спаслися в надiї. Hадiя ж, коли бачить, не є надiєю; бо коли хто бачить, то чого йому i надiятися? 25 Але, коли надiємось на те, чого не бачимо, тодi чекаємо в терпiннi.

 

26 Також i Дух пiдкрiплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зiт­ханнями невимовними. 27 А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Вiн заступається за святих iз волi Божої. 28 До того знаємо, що тим, якi люблять Бога, покликаним з Його волi, усе сприяє для добра. 29 Бо кого Вiн передбачив, тим i наперед визначив бути подiбними до образу Сина Свого, щоб Вiн був первородним мiж багатьма браттями. 30 А кого Вiн наперед визначив, тих i покликав; а кого покликав, тих i виправдав; а кого виправдав, тих i прославив. 31 Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас? 32 Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всiх нас, як з Hим не дарує і нам всього? 33 Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. 34 Хто осуджує? Христос Iсус помер, але й вос­крес: Вiн i праворуч Бога, Вiн i пiк­лується за нас. 35 Хто вiдлучить нас вiд любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гонiння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано: 36 “За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на зако­лення”. 37 Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. 38 Бо я певний, що нi смерть, нi життя, нi ангели, нi початки, нi сили, нi теперiшнє, нi майбутнє, 39 нi висота, нi глибина, анi iнше яке створiння не зможе вiдлучити нас вiд любови Божої, що в Христi Iсусi, Господi нашому.

 

9 Iстину кажу у Христi, не обманюю, совiсть моя свiдчить менi Духом Святим, 2 що велика менi печаль i безупинний бiль сер­цю моєму: 3 я жадав би сам бути вiд­лученим вiд Христа за братiв моїх, рідних менi по плотi, 4 тобто iзраїльтян, яким належить усиновлення, i слава, i заповiти, i законоположення, i богослужiння, i обiтницi; 5 їхнi й отцi, i вiд них Христос по плотi, Сущий над усi­ма Бог, благословенний повiк, амiнь. 6 Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всi тi iзраїльтя­ни, якi вiд Iзраїля; 7 i не всi дiти Авраама, якi вiд плотi його, але сказано: “В Iсааковi наречеться тобi потомство”. 8 Тобто не дiти тiлеснi є дiти Божi; а дiти обiтницi визнаються за потомство. 9 Слово ж обiтницi таке: “У цей час прийду, i буде у Сари син”. 10 I не тiль­ки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синiв вiд Iсаака, отця нашого. 11 Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нiчого доброго чи злого, щоб воля Божа здiйсни­лася в обраннi 12 не вiд дiл, а вiд Того, Хто кличе, сказано було їй: “Бiль­ший служитиме меншому”‚ 13 як i написано: “Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв”.

 

14 Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсiм нi. 15 Бо Вiн говорить Мойсеєвi: “Кого милувати, помилую; кого жалiти, пожа­лiю”. 16 Отже, помилування залежить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує. 17 Бо Писання говорить фараоновi: “Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб пропо­вiдане було iм’я Моє по всiй зем­лi”. 18 Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.

 

19 Ти скажеш менi: “За що ще звинувачує? Бо хто може противи­тися волi Його?” 20 А ти хто, чо­ло­вiче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творiння своєму творце­вi: “Hа­вiщо ти мене так зробив?” 21 Хiба не має влади гончар над глиною, щоб iз тiєї самої сумiшi зро­бити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку? 22 Що ж, якщо Бог, бажаючи пока­зати гнiв i явити могутнiсть Свою, з великим довготерпiнням щадив сосуди гнiву, готовi до погибелi, 23 щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами ми­лосердя, якi Вiн приготував для слави, 24 над нами, яких Вiн покликав не тiль­ки з юдеїв, але і з язичникiв? 25 Як i в Осiї Вiн говорить: “Hе Мiй на­род назву Моїм народом, i не улюб­лену – улюбленою”. 26 I на тому мiсцi, де сказано їм: “Ви – не Мiй народ”, там вони названi будуть синами Бога Живого. 27 Iсая ж провiщає про Iзраїль: “Хоча б си­нiв Ізраїлевих було числом як пiс­ку морського, тiльки останок спасеться; 28 бо дi­ло завершує i скоро вирiшить по правдi, дiло вирiша­льне вчинить Господь на землi”. 29 I, як провiс­тив Iсая: “Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом i були б по­дiбнi до Гоморри”.

 

30 Що ж скажемо? Язичники, якi не шукали праведности, одержали праведнiсть, праведнiсть вiд вiри. 31 А Iзраїль, який шукав закону праведности, закону правед­ности не досягнув. 32 Чому? Тому що шукали не у вiрi, а в дiлах за­кону, бо спiткнулися об камiнь спотикання, 33 як написано: “Ось кладу в Сионi камiнь спотикання i камiнь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться”.

 

10 Браття‚ бажання мого серця i молитва до Бога за Iз­раїль на спасiння. 2 Бо свiдчу їм, що мають ревнiсть Божу, та не за розумом. 3 Бо, не розумiючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведнiсть, вони не скорилися праведностi Божiй, 4 бо кiнець закону – Христос, на праведність кожного‚ хто вiрує. 5 Мойсей пише про праведнiсть вiд закону: “Людина, виконавши його, буде жити ним”. 6 А правед­нiсть вiд вiри так говорить: “Hе кажи в серцi твоєму: хто зiйде на небо?” Тобто Христа звести. 7 Або: “Хто зiйде в безодню?” Тобто Христа з мертвих пiдняти. 8 Але що говорить Писання? “Близько до тебе слово, в устах твоїх i в серцi твоїм”, тобто слово вiри, яке проповiдуємо. 9 Бо якщо вустами твоїми будеш сповiдувати Iсуса Господом i серцем твоїм вiрувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, 10 бо серцем вiрують для праведности, а устами сповi­дують для спасiння. 11 Бо Писання говорить: “Усякий, хто вiрує в Hього, не осоромиться”. 12 Тут не­ма рiзницi мiж юдеєм та еллiном, бо один Господь у всiх, багатий для всiх, хто прикликає Його. 13 Бо “всякий, хто покличе iм’я Господ­нє, спасеться”.

 

14 Але як покликати Того, в Кого не увiрували? Як вiрувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповiдника? 15 I як проповi­дувати, коли не будуть посланi? Бо написано: “Якi прекраснi ноги тих, хто благовiстить мир, хто благовiстить добро!” 16 Але не всi послухались благовiстування. Бо Iсая говорить: “Господи, хто по­вiрив тому, що почув вiд нас?” 17 От­же, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого. 18 Але пи­таю: “Хiба вони не чули?” Hавпа­ки, “по всiй землi пройшов голос їхнiй, i до краю всесвiту їхнi слова”. 19 Ще питаю: “Хiба Iзраїль не знав?” Але перший Мойсей го­ворить: “Я викличу у вас ревнощі не народом, розгнiваю вас народом нерозумним”. 20 А Iсая смiливо каже: “Мене знайшли тi, якi не шукали Мене; Я вiдкрився тим, якi не питали про Мене”. 21 Про Iзраїля ж каже: “Цiлий день Я простягав Мої руки до народу непокiрливого i впертого”.

 

11 Отже, питаю: “Hевже Бог вiдкинув народ Свiй?” Зов­сiм нi. Бо i я iзраїльтянин iз потомства Авраамового, з колiна Венiамінового. 2 Hе вiдкинув Бог народу Свого, який Вiн наперед знав. Хiба не знаєте, що говорить Писання про Iллю? Як вiн скаржиться Боговi на Iзраїля, кажучи: 3 “Господи! Пророкiв Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, i душi моєї шукають”. 4 Що ж говорить йому Божа вiдповiдь? “Я залишив Собi сiм тисяч чоловiк, якi не схилили колiна перед Ваалом”. 5 Так i тепер, після обрання благодатi, зберiгся останок. 6 Але якщо за благодаттю, то не за дiла; iнакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за дiла, то це вже не благодать; iнакше дiло вже не є дiло. 7 Що ж? Iзраїль, чого шукав, того не одержав; обранi ж одержали, а iншi озлобилися, 8 як написано: “Бог дав їм духа нечутливости, очi, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня”. 9 I  Давид говорить: “Хай буде трапеза їхньою сiттю, i тенетами, i петлею на вiдплату їм; 0 нехай потьмаряться очi їхнi, щоб не бачили; i хребет їхнiй нехай назавжди зiгнеться”.

 

11 Отже, питаю: “Hевже вони спiткнулися, щоб зовсiм упасти?” Зовсiм нi. Але вiд їхнього падiння спасiння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. 12 Якщо ж па­дiння їхнє – багатство свiтовi i занепад їхній – багатство язични­кам, то тим бiльше повнота їхня.

 

13 Вам кажу, язичникам. Як апостол язичникiв, я прославляю служiння моє. 14 Чи не збуджу рев­нощів у моїх рiдних по плотi i чи не спасу декого з них? 15 Бо якщо вiдторгнення їх є примирення свiту, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих? 16 Якщо початок святий, то й цiле; i коли корiнь святий, то й гілля. 17 Коли ж деякi з гілок вiдломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє мiсце i став причасником кореня та соку оливи, 18 то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корiнь пiдтримуєш, а корiнь тебе. 19 Скажеш: “Гілки вiдломилися, щоб менi прищепитися”. 20 Добре. Вони вiдломилися невiр’ям, а ти тримаєшся вiрою: не величайся, але бiйся. 21 Бо якщо Бог не поща­див природних гілок, то, гляди, чи пощадить i тебе. 22 Отже, бачиш i суворість Божу: суворiсть до тих, що вiдпали, а благiсть до тебе, якщо ти перебуватимеш у благостi Божiй, iнакше й ти будеш вiдсiчений. 23 Але i тi, якщо не перебуватимуть у невiр’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх. 24 Бо коли ти, вiдсiчений вiд дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим бiльше цi, природнi, прищепляться до своєї оливи.

 

25 Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цiєї таємницi, – щоб ви не думали про себе, – що заслiп­лення Iзраїля сталося частково, доки не ввiйде повна кiлькiсть язичникiв; 26 таким чином весь Iзраїль спасеться, як написано: “При­йде вiд Сиону визволитель i вiдверне нечестя вiд Якова. 27 Такий їм вiд Мене заповiт, коли знi­му з них грiхи їхнi”. 28 Щодо благовiстя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання – улюбленцi Божi заради отцiв. 29 Бо дари i покликання Божi непорушнi. 30 Як i ви колись противилися Боговi, а нинi помилуванi через непокору їхню, 31 так i вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб i вони самi були помилуванi. 32 Бо всiх Бог тримав у непокорi, щоб усiх помилувати.

 

33 О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Якi не­збагненнi суди Його i недослiдимі путi Його! 34 Бо хто пiзнав розум Господнiй? Або хто був порадником Йому? 35 Або хто дав Йому на­перед, щоб Вiн мав вiддати? 36 Бо все вiд Hього, Hим i для Hьо­го, Йому слава повiки, амiнь.

 

12 Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте вашi тiла в жертву живу, святу, благоугодну Боговi, для розумного служiння вашого, 2 i не уподiбнюйтеся свiтовi цьому, а змiнюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пiзнавали, що є воля Божа, блага, угодна i довершена.

 

3 За даною менi благодаттю, кож­ному з вас кажу: не думайте про себе бiльше, нiж треба думати; але думайте скромно, в мiру вiри, яку Бог придiлив кожному. 4 Бо, як в одному тiлi маємо багато членiв, але не всi члени виконують однакові дiї, 5 так багато нас становимо одне тiло у Христi, а окремо один одному є члени. 6 I як, за даною нам благодаттю, маємо рiзнi дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; 7 якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, – у навчаннi; 8 якщо утiши­тель, утiшай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зi стараннiстю; хто мило­сердствує, милосердствуй зi щи­рiстю. 9 Любов нехай буде нелице­мiрна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; 10 будьте братолюб­нi один до одного з нiжнiстю; випереджайте один одного шанобли­вiстю; 11 у старанностi не лiнуй­тесь, духом палайте; Господевi служiть; 12 утiшайтесь надiєю; в скорботах будьте терплячі; в молитвi постiйнi; 13 у потребах святих берiть участь; будьте гостиннi до подорожніх. 14 Благословляйте гонителiв ваших; благословляйте, а не проклинайте. 15 Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з ти­ми, хто плаче. 16 Будьте однодумнi мiж собою; не звеличуйте себе, а наслiдуйте смиренних; не будьте зарозумiлi; 17 нiкому не вiдпла­чуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усiма людьми. 18 Як­що можливо i залежить вiд вас, перебувайте в мирi з усiма людьми. 19 Hе мстiться за себе, улюбленi, а дайте мiсце гнiву Божому. Бо написано: “Менi відомщення, Я віддам”, – говорить Господь. 20 Отже, якщо ворог твiй голод­ний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугiлля. 21 Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром.

 

13 Усяка душа нехай пiдко­ряється вищiй владi, бо немає влади не вiд Бога; iснуючi ж властi поставленi Богом. 2 Тому той, хто противиться владi, противиться Божому повелiнню. А тi, що противляться, самi викличуть на себе осуд. 3 Бо начальники страш­нi не для добрих дiл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Ро­би добро i одержиш похвалу вiд неї. 4 Бо начальник є Божий слуга, то­бi на добро. А якщо робиш зло, бiйся, бо вiн недаремно носить меч; вiн – Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. 5 I тому треба пiдкоря­тися не тiльки зі страху покарання, але й заради совiсти. 6 Для цього ви i податки платите, бо вони, Божi слуги, цим самим пос­тiйно зай­нятi. 7 Отже, вiддавайте всiм належне: кому податок – по­даток; кому данину – данину; ко­му страх – страх; кому честь – честь.

 

8 Hе залишайтесь виннi нiкому нiчого, крiм взаємної любови; бо хто любить iншого, той виконав закон. 9 Бо заповiдi: “Hе перелюбствуй”, “Hе убивай”, “Hе кради”, “Hе лжесвiдчи”, “Hе пожадай чу­жого” й усі iншi містяться у цьому словi: “Люби ближнього твого, як самого себе”. 10 Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону.

 

11 Так чинiть, знаючи час, що вже пора нам вiд сну встати. Бо нинi ближче до нас спасiння, нiж коли ми увiрували. 12 Hiч минула, а день наблизився: отже, вiд­кинь­мо дiла темряви i зодягнiмось у зброю свiтла. 13 Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах i пияцтвi, не в перелюб­ствi й розпустi, не в сварках і зазд­рощах; 14 а зодягнiться в Господа нашого Iсуса Христа i піклу­вання про плоть не обертайте на похотi.

 

14 Hемiчного у вiрi приймайте без суперечок про погляди. 2 Бо один вiрить, що можна їсти все, а немiчний їсть овочi. 3 Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. 4 Хто ти, що осуджуєш чужого ра­ба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його. 5 Один вiдрiзняє день вiд дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свiд­ченням свого розуму. 6 Хто роз­рiзняє днi, для Господа розрiз­няє; i хто не розрiзняє днiв, для Господа не розрiзняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; i хто не їсть, для Господа не їсть i дякує Боговi. 7 Бо нiхто з нас не живе для себе i нiхто не вмирає для себе; 8 а чи живемо – для Гос­пода живемо; чи вмираємо – для Господа вмираємо; i тому чи живемо, чи вмираємо, – завжди ми Господнi. 9 Бо Христос для того й помер, i воскрес, i ожив, щоб пану­вати i над мертвими‚ i над живими. 10 А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усi ми станемо перед судом Христовим. 11 Бо написано: “Живу Я, – говорить Господь, – передi Мною схилиться усяке колiно, i всякий язик буде сповiдувати Бога”. 12 Отже, кожен з нас дасть за себе вiдповiдь Боговi.

 

13 Hе будемо ж бiльш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братовi приводу до спотикання або спокуси. 14 Я знаю i певний в Господi Iсусi, що нема нiчого‚ що було б нечисте само по собі; тiльки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечис­те. 15 Коли ж через їжу засмучується брат твiй, то ти вже не з любови дiєш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помер. 16 Hе­хай не ганьбиться ваше добре. 17 Бо Царство Боже – не їжа i пит­во, але праведнiсть, i мир, i ра­дiсть у Святому Духовi. 18 Хто цим служить Христу, той угодний Боговi i гiдний схвалення вiд людей. 19 От­же, будемо шукати те, що служить мировi i взаємному повчанню. 20 Заради їжi не руйнуй дiла Божо­го. Усе чисте, але лихо чоло­вiковi, котрий їсть для спокуси. 21 Краще не їсти м’яса, не пити ви­на i не чинити нiчого такого, вiд чого брат твiй спотикається, або споку­шається, або знемагає. 22 Ти маєш вiру? Май її сам у собi, перед Богом. Блаженний, хто не осу­джує себе в тому, що вибирає. 23 А хто вагається, то, коли їсть, осу­джується, бо не з вiри, а все, що не з вiри, грiх. 24 Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовiстям i проповiддю Iсуса Христа, за одкровенням тайни, про яку вiд вiч­них часiв було замовчано, 25 але яка нинi явлена i через пророчi пи­сання, за велiнням вiчного Бо­га, сповiщена усiм народам для пiд­корення їх вiрi, 26 Єдиному премудрому Боговi, через Iсуса Хрис­та, слава навiки. Амiнь.

 

15 Ми, сильнi, повиннi терпi­ти немочi безсилих‚ а не собi догоджати. 2 Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання. 3 Бо й Христос не Собi догоджав, але, як написано: “Лихослiв’я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене”. 4 А все, що написано було ранiше, написа­но нам на повчання, щоб ми тер­пiнням i втiшанням з Писання зберiгали надiю. 5 Бог же терпiння i втiшення нехай дарує вам бути в однодумствi мiж собою, за вченням Христа Iсуса, 6 щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога i Отця Господа нашого Iсуса Христа. 7 Тому приймайте один од­ного, як i Христос прийняв вас до слави Божої.

 

8 Говорю ж, що Iсус Христос став служителем для обрiзаних – заради iстини Божої, щоб викона­ти обiтницi отцям, 9 а для язич­ни­кiв – з милости, щоб славили Бога, як написано: “За те буду сла­­вити Тебе, Господи, мiж язичниками i буду спiвати iменi Твоєму”. 10 I ще сказано: “Звеселiться, язич­ники, з народом Його”. 11 I ще: “Хва­лiть Господа, всi язичники, i прославляйте Його, усi народи”. 12 Iсая також говорить: “Буде ко­рiнь Ієсе­їв, що постане володiти на­родами; на Hього язичники надiятися будуть”. 13 Hехай же Бог надiї на­пов­нить вас усякою радiс­тю i ми­ром у вiрi, щоб ви, силою Ду­­ха Святого, збагатилися надiєю.

 

14 I сам я певний за вас, браття мої, що i ви повнi доброти i всякого пiзнання i можете настановляти один одного; 15 але писав вам, браття, з деякою смiливiстю, почасти нiби для нагадування вам, за даною менi вiд Бога благодаттю 16 бути служителем Iсуса Христа у язичникiв i виконувати священнодiйство благовiстя Божого, щоб ця жертва язичникiв, освячена Духом Святим, була благоприємна Боговi. 17 Отже, я можу похвалитися в Христi Iсусi в тому, що стосується Бога, 18 бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в пiд­кореннi язичникiв вiрi, словом i дiлом, 19 силою знамень i чудес, си­лою Духа Божого, так що благовiстя Христове розповсюджено мною вiд Єрусалима до Iллiрика. 20 Притому я намагався проповi­дувати не там, де вже було вiдоме iм’я Христове, щоб не будувати на чужiй основi, 21 але як написано: “Кому не звiщалося про Нього, побачать, i тi, що не чули, дiзна­ються”. 22 Саме це багато разiв i перешкоджало менi прийти до вас. 23 Тепер же, не маючи такого мiсця в цих країнах, але з давнiх лiт маючи бажання прийти до вас, 24 як тiльки вирушу в дорогу до Iспанiї, прийду до вас. Бо маю на­дiю, що, проходячи, побачусь iз вами i що ви проведете мене туди пiсля того, як я натiшусь, хоча б почасти, спiлкуванням з вами. 25 А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим, 26 бо Македонiя i Ахайя стараються зi­брати деяке подаяння для бiдних мiж святими в Єрусалимi. 27 Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повиннi i їм послужи­ти в тiлесному. 28 Виконавши це i вручивши їм цей плiд, я вирушу через вашi мiсця до Iспанiї 29 i пев­ний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовiстя Христового.

 

30 Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Iсусом Хрис­том i любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога, 31 щоб позбутися менi невiруючих у Юдеї i щоб служiння моє для Єрусалима було приємне святим, 32 щоб менi з радiстю прийти до вас з волі Божої i заспокоїтися з вами. 33 Hехай же Бог миру буде з усiма вами. Амiнь.

 

16 Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кен­х­рейської. 2 Приймiть її для Гос­пода, як личить святим, i допомо­жiть їй, у чому вона матиме потре­бу у вас, бо i вона була помiчни­цею багатьом i менi самому.

 

3 Вiтайте Прискіллу та Акилу, спiвпрацівникiв моїх у Христi Iсусi 4 [котрi голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усi церкви з язичникiв]‚ i домашню їхню церкву. 5 Вiтайте улюбленого мого Епенета, який є первiсток Ахайї для Христа. 6 Вiтайте Марiам, яка побагато потрудилася для нас. 7 Вi­тайте Андроника i Юнiю, моїх родичiв i в’язнiв зi мною, якi прославилися мiж апостолами i ще ранiше за мене увiрували в Хрис­та. 8 Вiтайте Амплiя, улюблено­го мо­го в Господi. 9 Вiтайте Урба­на, спiв­­­працівника нашого у Хри­с­тi, i Ста­хiя, улюбленого мого. 10 Вiтайте Апеллія, випробуваного у Христi. Вiтайте вiрних з дому Аристовула. 11 Вiтайте Iродiона, родича мого. Вiтайте з домашнiх Hаркисса тих, якi в Господi. 12 Вi­тайте Трифену i Трифосу, якi трудяться в Господi. Вiтайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господi. 13 Вiтайте Руфа, обраного в Госпо­дi, i матiр його i мою. 14 Вiтайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Пат­рова, Єрмiна та iнших з ними бра­тiв. 15 Вiтайте Фiлолога та Юлiю, Hирея i сестру його, й Олiмпана, i всiх iз ними братiв. 16 Вiтайте один одного цiлуванням святим. Вiтають вас усi церкви Христовi.

 

17 Благаю вас, браття, остерi­гайтесь тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якого ви навчилися, i ухиляйтесь вiд них; 18 бо такi люди служать не Господевi нашому Iсусу Христу, а своєму череву, i ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних. 19 Ваша покiрнiсть вiрi усiм вiдома; тому я радію за вас: тiльки бажаю, щоб ви були мудрi у доброму i простi у злому. 20 Бог же миру знищить незабаром сатану пiд ногами вашими. Благодать Господа нашого Iсуса Христа з вами! Амiнь.

 

21 Вiтають вас Тимофiй, спiвро­бiтник мiй, i Лукiй, Ясон i Сосипатр, родичi мої. 22 Вiтаю вас у Господi i я, Тертiй, який написав це послання. 23 Вiтає вас Гай, гос­тинний для мене i всiєї церкви. Вiтає вас Ераст, мiський скарбник, i брат Кварт.

 

24 Благодать Господа Iсуса Хрис­та з усiма вами. Амiнь.

Lock full review www.8betting.co.uk 888 Bookmaker