КНИГА ТОВИТА

КНИГА ТОВИТА

1 Книга сказань Товита, сина Товиїлового, Ананіїлового, Адуїлового, Гаваїлового, з племені Асиїлового, з коліна Неффалимового, 2 який у дні Ассирійського царя Енемессара взятий був у полон з Фисви,­ що знаходиться праворуч від Кидія Неффалимового, у Галилеї, вище Асира. Я, Товит, у всі дні життя мого ходив путями істини і правди, 3 і ро­бив багато благодіянь братам моїм і народу моєму, які прийшли разом зі мною у країну Ассирійську, в Ни­невію. 4 Коли я жив у країні моїй, у землі Ізраїля, будучи ще юнаком, тоді усе коліно Неффалима, батька мого, перебувало у відпадінні від дому Єрусалима, обраного від усіх колін Ізраїля, щоб усім їм приносити там жертви, де освячений храм оселі Всевишнього й утверджений на всі роди повіки. 5 Як усі коліна, що відокремилися, приносили жертви Ваалу, юниці, так і дім Неффалима,­ батька мого. 6 Я ж один часто ходив у Єрусалим на свята, як приписано всьому Ізраїлю установленням вічним, з початками і десятинами плодів землі і початками вовни овець, 7 і віддавав це священикам, синам Аароновим, для жертовника: десятину всіх плодів давав синам Левіїним, які служили у Єрусалимі; іншу десятину продавав, і щороку ходив і витрачав її у Єрусалимі; 8 а третю давав, кому належало, як заповіла мені Деввора, мати батька мого, ко­ли я після батька мого залишився сиротою. 9 Досягнувши чоловічого ві­ку, я взяв дружину Анну із батьківського нашого роду, і породив від неї Товію. 10 Коли я відведений був у полон у Ниневію, усі брати мої та єдиноплемінники мої їли від споживи язичницької, 11 а я утримував ду­шу мою і не їв, 12 тому що я пам’ятав Бо­га всією душею моєю. 13 І дарував мені Всевишній милість і бла­го­воління в Енемессара, і я був у нього постачальником; 14 і ходив у Мідію, і віддав на збереження Гава­їлу, братові Гаврія, у Рагах Мідійсь­ких, десять талантів срібла. 15 Коли ж помер Енемессар, замість нього став царем син його Сеннахирим, шляхи якого не були постійними, і я уже не міг ходити у Мідію. 16 У дні Енемессара я робив багато благодіянь братам моїм: 17 голодним давав хліб мій, нагим – одяг мій і, якщо кого з племені мого бачив померлим і викинутим за стіну Ниневії, ховав його. 18 Таємно ховав я і тих, яких уби­­­­­вав цар Сеннахирим, коли, змушений втікати, повернувся з Юдеї. А він багатьох умертвив у люті своїй. І шу­кав цар трупи, але їх не зна­хо­ди­ли. 19 Один з ниневитян пішов і доніс цареві, що я погребаю їх; тоді я сховався. Довідавшись же, що мене шу­кають, щоб убити, від страху втік з міста. 20 І було розкра­дено усе моє майно, і не залишилося в мене ні­чо­го,­ крім Анни, дружини моєї, і Товії, сина мого. 21 Але не минуло п’ят­де­сяти днів, як два сини його убили його й втекли в гори Араратські. І став ца­рем замість нього син його Сахер­дан, який поставив Ахиахара Анаїла, сина брата мого, над усією рахунковою частиною царства свого і над усім домоправлінням. 22 І клопотався Ахиахар за мене, і я повернувся у Ниневію. Ахиахар же був і виночерпій і хранитель персня, і домоправитель і скарбник; і Сахердан поставив його другим після себе; він був сином брата мого.

2 Коли я повернувся у дім свій, і були повернуті мені Анна, дружина моя, і Товія, син мій, у свято п’ятдесятниці, у святу седмицю седмиць, приготований був у мене гарний обід, і я возліг їсти. 2 Побачивши­ багато страв, я сказав синові моєму:­ піди і приведи, кого знайдеш, бідно­го з братів наших, який пам’ятає Гос­пода, а я зачекаю на тебе. 3 І прийшов він і сказав: батьку мій, один із племені нашого задушений і кинутий на площі. 4 Тоді я, раніше ніж став їсти, поспіхом вийшов, прибрав його в одне житло до заходу сонця. 5 Повернувшись, зробив обмивання і їв хліб мій у скорботі. 6 І згадав я пророцтво Амоса, коли він сказав: свята ваші перетворяться на скорбо­ту, і всі утіхи ваші – на плач. 7 І я пла­­­­­кав. Коли ж зайшло сонце, я пішов і, викопавши могилу, поховав його. 8 Сусіди насміхалися з мене і говорили: ще не боїться він бути убитим за цю справу; бігав уже, і ось знову ховає мертвих. 9 У цю саму ніч, повернувшись після поховання і будучи нечистим, я ліг спати за стіною двору, і лице моє не було покрите. 10 І не помітив я, що на стіні були горобці. Коли очі мої були відкриті, горобці випустили тепле на очі мої, і зробилися на очах моїх більма. І ходив я до лікарів, але вони не допомогли мені. Ахиахар достав­ляв мені їжу, доки не вирушив у Елимаїду. 11 А потім дружина моя Анна у жіночих відділеннях пряла вовну 12 і посилала багатим людям, які давали їй платню, й одного разу на додачу дали козеня. 13 Коли при­несли його до мене, воно почало бекати; і я запитав дружину: звідки це козеня? чи не крадене? віддай його, кому воно належить! бо не доз­волено їсти крадене. 14 Вона відповіла: це подарували мені зверх плат­ні. Але я не вірив їй і наполягав, щоб віддала його, кому воно належить, і розгнівався на неї. А вона у відповідь сказала мені: де ж милос­тині твої і праведні діла? ось як усі вони виявилися на тобі!

3 Засмутившись, я заплакав і мо­­лився зі скорботою, говорячи: 2 праведний Ти, Господи, і всі діла Твої і всі путі Твої – милість і істина,­ і судом істинним і правим судиш Ти повіки! 3 Пом’яни мене і зглянься на мене: не карай мене за гріхи мої й омани мої і батьків моїх, якими вони згрішили перед Тобою! 4 Бо вони не послухали заповідей Твоїх, і Ти віддав нас на розкрадання і полон і смерть, і на притчу ганьблення перед усіма народами, між якими ми розсіяні. 5 І, воістину, многі і правед­ні суди Твої – робити зі мною за гріхи мої і гріхи батьків моїх, тому що не виконували заповідей Твоїх і не робили за правдою перед Тобою. 6 Отже, твори зі мною, що Тобі благо­угодно; повели взяти дух мій, щоб я спочив і повернувся у землю, бо ме­­ні­ краще померти, ніж жити, оскільки я чую неправдиві докори, і глибока скорбота в мені! Повели звільнити мене від цієї тяготи в оселі вічні і не відверни лиця Твого від мене. 7 У той самий день трапилося і Саррі, дочці Рагуїловій, в Екбатанах Мідійських терпіти докори від служниць батька свого 8 за те, що її віддавали за сі­мох чоловіків, але Ас­модей, злий дух, умертвляв їх раніше, ніж вони були з нею як з дружиною. Вони говорили їй: хіба тобі не совісно, що ти задушила чоловіків твоїх? Уже сімох ти мала, але не назвалася ім’ям жодного з них. 9 Навіщо нас бити за них? Вони померли: йди і ти за ними, щоб нам не бачити твого сина або дочки повіки! 10 Почувши це, во­на дуже засмутилася, так що зважилася було позбавити себе життя, але подумала:­ я одна в батька мого; якщо зроблю це, нечестя йому буде, і я зведу старість його із сумом у пек­ло. 11 І стала вона молитися біля вік­на і говорила: благословенний Ти, Господи Боже мій, і благословенне ім’я Твоє святе і славне навіки: нехай благословляє Тебе все творіння Твоє повіки! 12 І нині до Тебе, Господи, звер­таю очі мої й лице моє; 13 благаю, візьми мене від землі цієї і не дай мені чути ще докори! 14 Ти знаєш, Господи, що я чиста від усякого гріха з чоловіком 15 і не знечес­тила імені мого, ні імені батька мого в землі полону мого; я єдинородна у батька мого, і немає в нього сина, який міг би успадкувати після нього, ні брата­ близького, ні сина братового, якому я могла б зберегти себе за дружину: уже семеро загинули в мене. Для чого ж мені жити? А якщо неугодно Тобі умертвити мене, то бла­гозволи зглянутися на мене і помилувати мене, щоб мені не чути більше докору! 16 І почута була молитва обох пе­ред славою великого Бога, і був посланий Рафаїл зцілити­ обох: 17 зняти більма в Товита і Сарру, дочку Рагуїлову, дати за дружину­ Товії, синові Товита, зв’язавши Асмодея, злого духа; тому що Товії призначено успадкувати її. – І в один і той самий час Товит, після повернення, ввійшов у дім свій, а Сарра, дочка Рагуїлова, вийшла зі світлиці своєї.

4 У той день згадав Товит про срібло, яке віддав на збереження­ Гаваїлу в Рагах мідійських, 2 і ска­зав сам собі: я просив смерти; чому ж не покличу сина мого Товію, щоб оголосити йому про це, поки я не помер? 3 І покликавши його, сказав: сину мій, коли я помру, поховай ме­не і не залишай матері своєї; шануй її в усі дні життя твого, роби угодне їй і не завдавай їй смутку. 4 Пам’ятай, сину мій, що вона мала багато скорбот через тебе ще під час чре­во­­­ношення. Коли вона помре, по­ховай­ її поряд зі мною в одному гробі.­ 5 В усі дні пам’ятай, сину мій, Господа Бога нашого і не бажай грішити і переступати заповіді Його. В усі дні життя твого чини правду і не ходи путями беззаконня, 6 бо, якщо ти будеш робити за істиною, у справах твоїх буде успіх, як у всіх, хто чинить за правдою. 7 Із майна твого подавай милостиню, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню. Ні від якого убогого не відвертай лиця твого, тоді і від тебе не відвернеться лице Боже. 8 Коли в тебе буде багато, твори з того милостиню, і коли у тебе буде мало, не бійся творити милостиню і потроху; 9 ти запасеш собі багатий скарб на день нестатку, 10 бо милос­тиня спасає від смерти і не попускає зійти в темряву. 11 Милостиня є багатий дар для усіх, хто творить її перед Всевишнім. 12 Бережися, сину мій, усякого виду розпусти. Візьми собі дружину із племені батьків твоїх, але не бери дружини іноземної, яка не з коліна батька твого, бо ми сини пророків. З давнини батьки наші – Ной, Авраам, Ісаак і Яків. Пам’ятай, сину мій, що усі вони брали дружин із середовища братів своїх і були благословенні у дітях своїх,­ і нащадки їхні успадковують землю. 13 Отже, сину мій, люби братів твоїх і не підносся серцем перед братами твоїми і перед синами і дочками народу твого, щоб не від них узяти тобі дружину, тому що від гордости – погибель і велике безладдя, а від непотребства – зубожіння і руйнування: непотребство є мати голоду. 14 Плат­ня найманця, який буде працювати в тебе, нехай не переночує в тебе, а віддавай її негайно: і тобі воздасться, якщо будеш служити Богу. Будь обережний, сину мій, у всіх учинках твоїх і будь розсудливим у всій поведінці твоїй. 15 Що ненависне тобі самому, того не роби нікому. Вина до сп’яніння не пий, і пияцтво нехай не ходить з тобою на путі твоїй. 16 Давай голодному від хлі­ба твого і на­гим від одягу твого; від усього, у чо­­­му в тебе надлишок, твори милос­тині, і нехай не шкодує око твоє, ко­ли­ будеш творити милостиню. 17 Роз­да­вай хліби твої біля гробу праведних, але не давай грішникам. 18 У всякого розсудливого проси поради, і не нехтуй порадою корисною. 19 Благословляй Господа Бога повсякчас і проси в Нього, щоб путі твої були праві й усі діла і наміри твої благоуспішні, бо жоден народ не владний в успіху починань, але Сам Господь посилає усе благе і, кого хоче, принижує з Своєї волі. Пам’ятай же, сину мій, заповіді мої, і нехай не згладяться вони із серця твого! 20 Тепер я відкрию тобі, що я віддав десять талантів срібла на збереження Гаваїлу, синові Гаврієвому, в Рагах мідійських. 21 Не бійся, сину мій, що ми зубожіли: у тебе багато, якщо ти будеш боятися Господа і, віддаляючись від усякого гріха, чинити угодне перед Ним.

5 І сказав Товія у відповідь йому: батьку мій, я виконаю все, що ти заповідаєш мені; 2 але як я можу одержати срібло, не знаючи тієї лю­дини? 3 Тоді батько дав йому розписку і сказав: знайди собі людину, що супроводжувала б тебе; я дам йому платню, поки ще живий, і йдіть за сріблом.

4 І пішов він шукати людину і зустрів Рафаїла. Це був ангел, але він не знав 5 і сказав йому: чи можеш ти йти зі мною в Раги мідійські­ і чи знаєш ці місця? 6 Ангел відповів: можу йти з тобою і дорогу знаю; я вже зупинявся в Гаваїла, брата на­шого. 7 І сказав йому Товія: почекай мене, я скажу батькові моєму. 8 Той сказав: іди, тільки не барися. 9 Він, прийшовши, сказав батькові: ось я знайшов собі супутника. Батько сказав: запроси його до мене; я довідаюся, з якого він коліна і чи надійний супутник тобі. 10 І покликав його, і він увійшов, і привітали один одного. 11 Товит запитав: скажи мені, брате, з якого ти коліна і з якого роду? 12 Він відповів: коліна і роду ти шукаєш, чи найманця, який пішов би із сином твоїм? І сказав йому Товит: брате, мені хочеться знати рід твій і ім’я твоє. 13 Він сказав: я Азарія, з роду Ананії великого, із братів твоїх. 14 Тоді Товит сказав йому: брате, йди благополучно, і не гнівайся на мене за те, що я запитав про коліно і рід твій. Ти доводишся братом мені, з чесного і доброго роду. Я знав Ананію та Іонафана, синів Семея великого; ми разом ходили у Єрусалим на поклоніння, з первород­ними і десятинами земних плодів, бо не захоплювалися оманою братів­ наших: ти, брате, від доброго кореня! 15 Але скажи мені: яку платню я повинен буду дати тобі? Я дам тобі драхму на день і все необхідне для тебе і для сина мого, 16 і ще додам тобі зверх цієї платні, якщо благополучно повернетеся. 17 Так і домовилися. Тоді він сказав Товії: будь готовий у дорогу, і вирушайте благо­получно. І приготував син його пот­рібне для дороги. І сказав йому бать­ко: йди з цією людиною; Бог, Який живе на небесах, благоупорядкує шлях ваш, і ангел Його нехай супро­воджує вас! – І вирушили обоє, і со­бака юнака з ними.

18 Анна, мати його, заплакала, і сказала Товиту: навіщо відпустив ти сина нашого? Чи не він був опорою рук наших, коли входив і виходив перед нами? 19 Не віддавай переваги сріблу над сріблом; нехай воно буде, як сміття, у порівнянні із сином нашим! 20 Тому що, скільки Гос­подом визначено нам жити, на це у нас є достатньо. 21 Товит сказав їй: не засмучуйся, сестро; він прийде здоровим, і очі твої побачать його, 22 тому що його буде супроводжувати добрий ангел; дорога його буде благоуспішною, і він повернеться здоровим.

6 І перестала вона плакати. 2 А по­­­­­дорожні ввечері прийшли до ріки Тигру і зупинилися там на ніч. 3 Юнак пішов помитися, але з ріки показалася риба і хотіла поглинути юнака. 4 Тоді ангел сказав йому: візьми цю рибу. І юнак схопив рибу і витяг на землю. 5 І сказав йому ангел: розріж рибу, візьми серце, печінку і жовч, і збережи їх. 6 Юнак так і зробив, як сказав йому ангел; рибу ж спекли і з’їли; і пішли далі і дійшли до Екбатан. 7 І сказав юнак ангелові: брате Азаріє, для чого ця печінка і серце і жовч із риби? 8 Він відповів: якщо кого мучить демон або злий дух, то серцем і печінкою слід курити перед таким чоловіком або жінкою, і більш уже не буде мучитися; 9 а жовчю помазати людину, яка має більма на очах, і вона зцілиться. 10 Коли ж на­ближалися до Раг, 11 ангел сказав юнаку: брате, нині ми переночуємо в Рагуїла, твого родича, у якого є дочка, на ім’я Сарра. 12 Я поговорю про неї, щоб дали її тобі за дружину, бо тобі призначена спадщина її, тому що ти один з роду її; а дівчина прекрасна і розумна. 13 Так послухайся мене; я поговорю з її батьком і, коли ми повернемося із Раг, звершимо шлюб. Я знаю Рагуїла: він ніяк не віддасть її чоловіку чужому всупереч закону Мойсеєвому; інакше повинен буде вмерти, тому що спадщину слід одержати тобі, а не іншому кому. 14 Тоді юнак сказав ангелові: брате Азаріє, я чув, що цю дівчину віддавали семи чоловікам, але усі вони загинули в шлюбній кімнаті; 15 а я один у батька і боюся,­ як би, увійшовши до неї, не померти подібно до попередніх; її любить демон, який нікому не шкодить, крім тих, хто наближається до неї. І тому я боюся, як би мені не померти і не звести життя батька мого і матері моєї сумом за мною в гріб їхній; а іншого сина, який поховав би їх, немає у них. 16 Ангел сказав йому: хіба ти забув слова, які заповів тобі батько твій, щоб ти взяв дружину з роду твого? Послухай же мене, брате: їй слід бути твоєю дружиною, а про демона не турбуйся; у цю ж ніч віддадуть тобі її за дружину. 17 Тільки, коли ти ввійдеш у шлюбну кімнату, візьми курильницю, вклади в неї серце і печінку риби, і покури; 18 і демон відчує запах і відійде, і не повернеться ніколи. Коли ж тобі пот­рібно буде наблизитися до неї, встань­те обоє, воззовіть до мило­серд­­ного Бога, і Він спасе і помилує­ вас. Не бійся; бо вона призна­че­на тобі від віку, і ти спасеш її, і вона піде з тобою, і я знаю, що у тебе будуть від неї діти. Вислухавши це, Товія полюбив її, і душа його міцно приліпилася до неї. І прийшли вони у Екбатани.

7 І підійшли до дому Рагуїла. Сар­­ра зустріла і вітала їх, і вони її, і ввела їх у дім. 2 І сказав Рагуїл Едні, дружині своїй: як схожий цей юнак на Товита, сина брата мого! 3 І запитав їх Рагуїл: звідки ви, брати? Вони відповіли йому: ми із синів Неффалима, полонених у Ниневію. 4 Ще запитав їх: чи знаєте брата нашого Товита? Вони відповіли: знаємо. Потім запитав: чи здоровий він? Вони відповіли: живий і здоровий. 5 А Товія сказав: це мій батько. 6 І ки­нувся до нього Рагуїл і цілував його і плакав. 7 І благословив його і сказав: ти син чесної і доброї людини. Але, почувши, що Товит утратив зір, засмутився і плакав; 8 плакали й Ед­на, дружина його, і Сарра, дочка його. І прийняли їх дуже радо 9 і закололи барана, і запропонували багату їжу. Товія ж сказав Рафаїлу: брате Аза­­ріє,­ переговор`и, про що ти говорив на­ дорозі; нехай влаштується ця спра­ва! 10 І він передав цю розмову Рагуїлу, а Рагуїл сказав Товії: їж, пий і веселися, бо тобі належить узяти мою дочку. Втім, скажу тобі правду: 11 я віддавав свою дочку се­ми чоловікам і, коли вони входили до неї, у ту ж ніч помирали. Але ти нині будь веселим! І сказав Товія: я нічого не буду тут їсти доти, доки не зговоритеся і не домовитеся зі мною. Рагуїл сказав: візьми її тепер же за правом; ти брат її, і вона твоя. Ми­ло­сердний Бог нехай влаштує вас щонайкраще! 12 І прикликав Сарру, доч­ку свою, і, взявши руку її, віддав її Товії за дружину і сказав: ось, за законом Мойсеєвим, візьми її і веди до батька твого. І благословив їх. 13 І по­кликав Едну, дружину свою, і, взяв­ши сувій, написав договір і запечатав. 14 І почали їсти. 15 І покликав Рагуїл Едну, дружину свою, і ска­­зав їй: приготуй, сестро, іншу спальню і введи її.­ 16 І зробила, як він сказав; і ввела її туди, і заплака­ла, і прийня­ла взаємно сльози дочки своєї і сказала їй: 17 заспокойся, дочко; Господь неба і землі дасть тобі радість замість суму твого. Заспокойся, дочко моя!

8 Коли закінчили вечерю, ввели до неї Товію. 2 Він же, йдучи, згадав слова Рафаїла і взяв курильницю, і поклав серце і печінку риби, і курив. 3 Демон, відчувши цей запах, утік у верхні країни Єгипту, і зв’язав його ангел.

4 Коли вони залишилися в кімнаті удвох, Товія встав з постелі і сказав:­ встань, сестро, і помолимося, щоб Гос­­подь помилував нас. 5 І почав То­вія говорити: благословенний Ти, Боже батьків наших, і благословенне ім’я Твоє святе і славне повіки! Нехай благословляють Тебе небеса і всі творіння Твої! 6 Ти створив Ада­ма і дав йому помічницею Єву, під­порою – дружину його. Від них народився рід людський. Ти сказав: недобре бути чоловікові одному, створимо помічника, подібного до нього. 7 І нині, Господи, я беру цю сестру мою не для задоволення похоті, але воістину як дружину: благоволи ж помилувати мене, і дай мені постаріти з нею! 8 І вона сказала з ним: амінь. 9 І обоє спокійно спали у цю ніч. Тим часом Рагуїл, уставши, пішов і викопав могилу, 10 говорячи: чи не помер і цей? 11 І прийшов Рагуїл у дім свій 12 і сказав Едні, дружині своїй: пошли одну зі служниць подивитися, чи живий він; якщо ні, поховаємо його, і ніхто не буде знати. 13 Служниця, відчинивши двері, ввійшла і побачила, що обоє вони сплять. 14 І, вийшовши, оголосила їм, що він живий.

15 І благословив Рагуїл Бога, гово­рячи: благословенний Ти, Боже, усяким благословенням чистим і святим! Нехай благословляють Тебе святі Твої, і всі творіння Твої, і всі ангели Твої, і всі обрані Твої, нехай благословляють Тебе повіки! 16 Благословенний Ти, що звеселив мене, і не сталося зі мною так, як я думав, але сотворив з нами з великої Твоєї милости! 17 Благословенний Ти, що по­милував двох єдинородних! Довер­ши, Владико, милість над ними: дай їм закінчити життя в здоров’ї, з весе­лощами і милістю! 18 І наказав рабам своїм закопати могилу. 19 І зробив для них шлюбний бенкет на чотирнадцять днів. 20 І сказав йому Рагуїл із клятвою раніше закінчення­ днів шлюбного бенкету: не йди, доки не сповняться ці чотирнадцять днів шлюбного бенкету; 21 а тоді, взявши половину майна, благополучно вирушай до батька твого: інше ж одер­жиш, коли помру я і дружина моя.

9 І покликав Товія Рафаїла і ска­зав йому: 2 брате Азаріє, візь­ми із собою раба і двох верблюдів і сходи у Раги мідійські до Гаваїла; принеси мені срібло і самого його приведи до мене на шлюб; 3 бо Рагу­їл зобов’язав мене клятвою, щоб я не йшов; 4 тим часом батько мій рахує дні і, якщо я набагато затримаюся, він буде дуже уболівати. 5 І пішов Рафаїл і зупинився в Гаваїла і віддав йому розписку; а той приніс міш­ки з печатками і передав йому. 6 І ра­но-вранці встали вони разом і прийшли на шлюб. І благословив Товія дружину свою.

10 Товит, батько його, рахував ко­­жен день. І коли виповнилися дні подорожі, а він не приходив, 2 Товит сказав: чи не затримали­ їх? або чи не помер Гаваїл, і нема ко­му віддати їм срібло? 3 І дуже суму­вав. 4 Дружина ж його сказала йому: загинув син наш, тому і не приходить. І почала плакати за ним і говорила: 5 ніщо не займає мене, сину мій, тому що я відпустила тебе, світ­ло очей моїх! 6 Товит говорить їй: мовчи, не тривожся, він здоровий. 7 А вона сказала йому: мовчи ти, не обманюй мене; загинуло дитя моє. – І щодня ходила за місто на дорогу, якою вони вирушили; вдень не їла хліба, а ночами не переставала плакати за сином своїм Товією, поки не закінчилися чотирнадцять днів шлюбного бенкету, які Рагуїл закляв його провести там. Тоді Товія сказав­ Рагуїлу: відпусти мене, тому що бать­ко мій і мати моя не сподіваються вже побачити мене. 8 Тесть же сказав йому: побудь у мене; я пошлю до батька твого, і сповістять його про тебе. 9 А Товія говорить: ні, відпусти­ мене до батька мого. 10 І встав Ра­гуїл і віддав йому Сарру, дружину його, і половину майна, рабів і худоби і срібла, 11 і, благословивши їх, відпус­тив, і сказав: діти! нехай бла­го­поспішить вам Бог Небесний, раніше ніж я помру. 12 Потім сказав доч­ці своїй: шануй твого свекра і свек­руху; тепер вони – батьки твої; ба­­­жаю чути добру чутку про тебе. І по­цілував її. І Една сказала Товії: улюблений бра­те, нехай восставить тебе Господь Небесний і дарує мені бачити дітей від Сарри, дочки моєї, щоб я зраділа­ перед Господом. І ось, віддаю тобі дочку мою на збереження; не засмучуй її.

13 Після того вирушив Товія, благословляючи Бога, що Він благовпорядкував путь його, і благословляв Рагуїла й Едну, дружину його. І продовжував шлях, і наблизилися вони до Ниневії.

11 І сказав Рафаїл Товії: ти знаєш, брате, в якому становищі ти залишив батька твого; 2 ходімо вперед, раніше дружини твоєї, і приготуємо приміщення; 3 а ти візьми у руку і жовч риб’ячу. І пішли; за ни­ми побіг і собака.

4 Тим часом Анна сиділа, виглядаючи на дорозі сина свого, 5 і, помітивши, що він іде, сказала батькові його: ось, іде син твій і людина, яка вирушила з ним. 6 Рафаїл сказав: я знаю, Товіє, що в батька твого­ відкриються очі; 7 ти тільки помасти жовчю очі його, і він, відчувши їдкість, обітре їх, і спадуть більма, і він побачить тебе. 8 Анна, підбігши, кинулася на шию сина свого і сказала йому: побачила я тебе, дитя моє, – тепер мені хоч померти. І обоє заплакали. 9 А Товит пішов до дверей і спіткнувся, але син його поспішив до нього, і підтримав батька свого, 10 і приклав жовч до очей бать­ка свого, і сказав: підбадьорся, бать­ку мій! 11 Очі його защеміли, і він обтер їх, 12 і знялися з країв очей його більма. Побачивши сина свого, він упав на шию його 13 і заплакав і сказав: благословенний Ти, Боже, і благословенне ім’я Твоє повіки, і благословенні всі святі ангели Твої! 14 Тому що Ти покарав і помилував мене. Ось, я бачу Товію, сина мого. – І ввійшов син його ра­дісно і розповів батькові своєму про дивовижні діла, які були з ним у Мідії. 15 І вийшов Товит назустріч невістці своїй до воріт Ниневії, радіючи і благословляючи Бога. Ті, які бачили, що він іде, дивувалися, як він прозрів. 16 І Товит сповідав перед ними, що Бог помилував його. Коли підійшов Товит до Сарри, не­вістки своєї, благословив її і сказав: здрастуй, дочко моя! Благословенний Бог, Який привів тебе до нас, і благословенні батько твій і мати твоя! Зраділи і всі брати його в Ниневії. 17 І прийшов Ахиахар і Насвас, племінник його, 18 і весело святкували шлюб Товії сім днів.

12 І покликав Товит сина свого Товію і сказав йому: приготуй, сину мій, платню чоловіку, який ходив з тобою; йому потрібно ще додати. 2 Він відповів: батьку мій, я не матиму збитку, якщо віддам йому половину всього, що приніс; 3 тому що він привів мене до тебе здоровим і дружину мою зцілив, і срібло моє приніс і тебе також зцілив. 4 Старець сказав: так і слід йому. 5 І покликав ангела і сказав йому: візьми половину всього, що ви принесли, і йди з миром.

6 Тоді, відкликавши обох їх окремо, ангел сказав їм: благословляйте Бога, прославляйте Його, визнавайте велич Його і сповідуйте перед усіма живими, що Він зробив для вас. Добре діло – благословляти Бо­га, звеличувати ім’я Його і благо­го­війно проповідувати про діла Божі; і ви не лінуйтеся прославляти Його. 7 Таємницю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі сповіщати похвально. Робіть добро, і зло не осягне вас. 8 Добре діло – молитва з постом і милостинею і справедливіс­тю. Краще мале зі справедливістю, ніж багато чого з неправдою; краще творити милостиню, ніж збирати зо­лото, 9 бо милостиня від смерти спасає і може очищати всякий гріх. Ті, що творять милостині і діла прав­ди,­ будуть довго жити. 10 Грішники ж є вороги свого життя. 11 Не приховаю від вас нічого; я сказав уже: таємни­цю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі оголошувати похваль­но. 12 Коли молився ти і невістка твоя Сарра, я підносив пам’ять молитви вашої до Святого, і коли ти ховав мертвих, я також був з тобою. 13 І коли ти не полінувався встати і залишити обід свій, щоб піти і прибрати мертвого, твоя добродійність не втаїлася від мене, але я був з тобою. 14 І нині Бог послав мене зцілити­ тебе і невістку твою Сарру. 15 Я – Ра­­фаїл, один із семи святих ангелів, які возносять молитви святих і піднімаються перед славою Святого.

16 Тоді обоє знітилися й упали ли­цем на землю, тому що були у страху.­ 17 Але він сказав їм: не бійтеся, мир буде вам. Благословляйте Бога повік.­ 18 Бо я прийшов не з своєї волі, а з во­­­­­­лі Бога нашого; тому і благословляйте Його повік. 19 Усі дні я був ви­димий вами, але я не їв і не пив, – тільки поглядом вашим уявлялося це. 20 Отже, прославляйте тепер Бога, тому що я відходжу до Того, Хто пос­лав мене, і напишіть усе, що зверши­лося, в книгу. 21 І встали вони і більш уже не бачили його. 22 І стали розповідати про великі і дивні діла Божі, і як явився їм ангел Господній.

13 У радості Товит написав молитву в цих словах: благословенний Бог, що вічно живе, і благословенне Царство Його! 2 Бо Він карає і милує, зводить до пекла і возводить, і немає нікого, хто уник би руки Його. 3 Сини Ізраїлеві! прослав­ляйте Його перед язичниками, бо Він розсіяв нас між ними. 4 Там сповіщайте про велич Його, звеличуйте Його перед усім живим, бо Він Господь наш і Бог, Отець наш в усі віки: 5 покарає нас за неправди наші, і знову помилує і збере нас із усіх народів, де б ви не були розсіяні між ними. 6 Якщо ви будете звертатися до Нього всім серцем вашим і всією душею вашою, щоб чинити перед Ним за істиною, тоді Він повернеться до вас і не сховає від вас лиця Свого. Побачите, щ`о Він зробить з вами. Прославляйте Його всіма словами вуст ваших і благословляйте Господа правди і звеличуйте царя віків. У землі полону мого я прославляю Його і проповідую силу і велич Його народу грішників. Наверніться, грішники, і робіть правду­ перед Ним. Хто знає, може, Він благозволить щодо вас і зробить вам милість? 7 Звеличую я Бога мого, і душа моя – Небесного Царя, і радіє величі Його. 8 Нехай усі сповіщають про Нього і прославляють Його у Єрусалимі. 9 Єрусалиме, місто святе! Він покарає тебе за діла синів твоїх і знову помилує синів праведних. 10 Слав Господа щиро і благословляй Царя віків, щоб знову була споруджена скинія Його в тобі з радістю, щоб Він звеселив серед тебе полонених і полюбив у тобі нещасних в усі роди навіки. 11 Багато народів здалеку прийдуть до імені Господа Бога з дарами в руках, з дарами Царю Небесному; роди родів звеличать те­бе з вигуками радісними. 12 Прокляті всі ненависники твої, благословенні будуть повік усі, що люблять тебе! 13 Радуйся і весели­ся за синів правед­них, тому що вони зберуться, і будуть благословляти Господа праведних. 14 О, блаженні ті, що люблять тебе! вони зрадіють миру твоєму. Блаженні скорботні за всі біди твої, бо вони будуть радіти тобою, коли побачать усю славу твою, і будуть веселитися вічно. 15 Нехай благослов­ляє душа моя Бога, Царя великого, 16 бо Єрусалим буде відбудований із сапфіра і смарагда і з коштовних каменів; стіни твої, вежі й укріплення – із чистого золота; 17 і площі єрусалимські будуть вистелені берилом, анфраксом і каменем з Офира. 18 На усіх вулицях його буде лунати: алилуя, – і будуть славословити, говорячи: благословенний Бог, Який звеличив Єрусалим, на всі віки.

14 І закінчив Товит славослів’я. 2 Він був вісімдесяти восьми ро­­ків, коли втратив зір, і через вісім­ років прозрів. І творив милостині, і продовжував бути благоговійним пе­ред Господом Богом і прославляти Його. 3 Врешті він дуже постарів, і покликав сина свого і шість синів його, і сказав йому: сину мій, візьми синів твоїх; ось я постарів і вже при кінці життя мого. 4 Вируш у Мі­дію, сину мій, бо я впевнений, що Ниневія буде зруйнована, як говорив­ пророк Іона; а у Мідії буде спокійніше до часу. Брати наші, які знаходяться на вітчизняній землі, будуть розсіяні з цієї доброї землі; Єрусалим буде пустелею, і дім Божий у ньому буде спалений і до часу залишиться пустим. 5 Але знову Бог помилує їх і поверне їх у землю; і спорудять дім Божий, не такий, як колишній, доки не сповняться часи віку. І після того повернуться з полону і побудують Єрусалим чудово, і дім Божий буде відновлений у ньому на всі роди віку, – споруда велич­на, як говорили про неї пророки. 6 І всі народи навернуться і будуть істинно благоговіти перед Господом Богом і скинуть ідолів своїх; 7 і всі народи будуть благословляти Господа. І Його народ буде прославляти Бога, і Господь піднесе народ Свій; і всі, що істинно і праведно люблять Господа Бога, будуть радуватися, творячи милість братам нашим. 8 Отже, сину мій, вийди з Ниневії, бо неодмінно сповниться те, що говорив пророк Іона. 9 Ти ж дотримуйся закону і повелінь і будь любомилостивим і справедливим, щоб добре було тобі. 10 Поховай мене пристойно, і матір твою зі мною, і потім не залишайтеся в Ниневії. – Сину мій, дивися, щ`о зробив Аман з Ахиахаром, який виховав його: як він із світла привів його у пітьму, і як віддано йому. Ахиахар урятований, а той одержав гідну відплату – зійшов у пітьму. Манассія творив милостиню, і був спасений від смертної сіті, яку розставили йому; Аман же упав у сіті і загинув. 11 Отже, діти, знайте, щ`о робить милостиня і як спасає справедливість.– Коли він це сказав, душа його залишила його на ложі; було ж йому сто п’ятдесят вісім років, і син з честю поховав його.

12 Коли померла Анна, він поховав і її з батьком своїм. Після того Товія з дружиною своєю і дітьми сво­їми вирушив у Екбатани до Рагуїла, тестя свого, 13 і досяг чесної старос­ти, і поховав пристойно тестя і тещу своїх, і одержав у спадщину майно їхнє і Товита, батька свого. 14 І помер ста двадцяти семи років в Екба­танах мідійських. 15 Але перш ніж помер, він чув про загибель Ниневії, яку полонив Навуходоносор і Асуїр, і зрадів перед смертю щодо Ниневії.

Lock full review www.8betting.co.uk 888 Bookmaker