ПЕРША КНИГА МАККАВЕЙСЬКА

ПЕРША КНИГА МАККАВЕЙСЬКА

1 Після того, як Олександр, син Филипа, македонянин, який вийшов із землі Киттим, уразив Дарія, царя Перського і Мідійського, і став царем замість нього спершу над Елладою, – 2 він провів багато воєн і оволодів багатьма укріпленими міс­цями, й убивав царів землі. 3 І про­йшов до меж землі й узяв здобич від багатьох народів; і замовкла земля перед ним, і він піднісся, і загордувало серце його. 4 Він зібрав дуже сильне військо і панував над областями і народами і володарями, і во­ни зробилися його данниками. 5 Піс­ля того він зліг у постіль і, відчувши, що помирає, 6 покликав знат­них слуг своїх, які виховувалися з ним від юности, і розділив їм своє царство ще за життя свого.

7 Олександр царював дванадцять років і помер. 8 І володарювали слуги його кожен у своєму місці. 9 І піс­ля смерти його усі вони поклали на себе вінці, а після них і сини їхні протягом багатьох літ; і примножили зло на землі. 10 І вийшов від них корінь гріха – Антиох Єпифан, син царя Антиоха, який був заручником у Римі, і став царем у сто тридцять сьомому році царства Еллінського.

11 У ті дні вийшли з Ізраїля сини беззаконні і переконували багатьох, говорячи: підемо й укладемо союз з на­родами, які оточують нас, бо з тих пір, як ми відокремилися від них, спіткало нас багато бід. 12 І добрим здалося це слово в очах їхніх. 13 Дея­кі з народу виявили бажання і вирушили до царя; і він дав їм право виконувати установлення язичницькі. 14 Вони побудували в Єрусалимі училище за звичаєм язичницьким 15 і встановили у себе необрізання, і відступили від святого завіту, і з’єдналися з язичниками, і продалися, щоб чинити зло.

16 Коли Антиох побачив, що царство зміцнилося, взявся стати царем над Єгиптом, щоб царювати над двома царствами, 17 й увійшов він у Єги­пет із сильним ополченням, з колісницями, і слонами, і вершниками, і численними кораблями; 18 і вступив у битву із Птоломеєм, царем Єгипетським; і убоявся Птоломей від лиця його і кинувся навтіки, і багато упало поранених. 19 І оволоділи вони укріпленими містами у землі Єгипетській, і узяв він здобич із землі Єгипетської.

20 Після поразки Єгипту Антиох по­­вернувся у сто сорок третьому році і пішов проти Ізраїля, і вступив у Єрусалим із сильним ополченням; 21 увійшов у святилище з пихатістю і взяв золотий жертовник, світильник­ і всі сосуди його, 22 і трапезу предкладення, й узливальниці, і ча­ші, і кадильниці золоті, і завісу, і він­ці, і зо­­лоту прикрасу, що була ззовні храму, і все обібрав. 23 Узяв і срібло, і зо­­лото, і дорогоцінні сосуди, і взяв схо­вані скарби, які відшукав. 24 І, взявши все, вирушив у землю свою і вчинив убивства, і говорив з великою гордовитістю. 25 Тому був великий плач в Ізраїлі, в усіх місцях його. 26 Стогнали начальники і старійшини, знемагали діви і юнаки, і змінилася краса жіноча. 27 Усякий наречений віддавався плачу, і та, що сиділа у шлюбному чертозі, була у скорботі. 28 Затремтіла земля за тих, що жили на ній, і весь дім Якова зодягнувся у сором.

29 Після двох років послав цар на­чальника податей у міста Іуди, і він прийшов у Єрусалим з великим натовпом; 30 підступно говорив їм слова миру, і вони повірили йому; але він раптово напав на місто й уразив його великим ураженням, і погубив безліч народу ізраїльського; 31 взяв здобич з міста і спалив його вогнем, і зруйнував доми його і стіни його навколо; 32 і повели у полон дружин і дітей, і оволоділи худобою. 33 Обгородили місто Давидове великою і міцною стіною і міцними вежами, і зробилося воно для них фортецею. 34 І розташували там народ нечестивий, людей беззаконних, і вони укріпилися у ній; 35 запаслися зброєю і продовольством і, зібравши здобич єрусалимську, склали там, і зробилися великою сіттю. 36 І було це постійною засідкою для святилища і злим дияволом для Ізраїля. 37 Вони проливали невинну кров навколо свя­тилища й оскверняли святилище. 38 Жителі ж Єрусалима розбіглися через них, і він зробився житлом чужих і став чужим для свого роду, і діти його залишили його. 39 Святилище його запустіло, як пустеля, свята його повернулися на плач, суботи його – на ганьбу, честь його – на приниження. 40 Мірою слави його збільшилося нечестя його, і висота його обернулася на сум.

41 Цар Антиох написав усьому цар­ству своєму, щоб усі були одним народом, 42 і щоб кожен залишив свій закон. І погодилися всі народи за словом царя. 43 І багато хто з Ізра­ї­ля прийняв ідолослужіння його і приніс жертви ідолам, і осквернив суботу. 44 Цар послав через вісників грамоти в Єрусалим і в міста юдейські, щоб вони додержувалися узаконень, чужих для цієї землі, 45 і щоб не допускалися всепалення і жерт­во­при­ношення, й узливання у свя­ти­ли­­щі, щоб учинили наругу над суботами і святами, 46 і оскверняли святилище і святих, 47 щоб будували­ жертовники, храми і капища ідольські, і приносили у жертву свиняче м’ясо і худо­бу нечисту, 48 і залишали­ синів своїх необрізаними, й оскверняли душі їхні всякою нечистотою і мерзотою, 49 для того, щоб забули закон і змінили всі постанови. 50 А якщо хто не зробить за словом царя, нехай буде відданий на смерть. 51 Згід­но з цим писав він усьому царству своєму і поставив наглядачів над усім народом, і повелів містам юдейським приносити жертви у кожному­ місті. 52 І зібралися до них багато хто з народу, усі, хто залишив закон, – і вчинили зло у землі; 53 і змусили Ізраїля ховатися у всякому сховищі його.

54 У п’ятнадцятий день Хаслева, сто сорок п’ятого року, влаштували на жертовнику мерзоту запустіння, і в містах юдейських навколо побудували жертовники, 55 і перед дверима домів і на вулицях звершували куріння, 56 і книги закону, які знаходили, розривали і спалювали на вогні; 57 у кого знаходили книгу завіту, і хто дотримувався закону, того, за повелінням царя, віддавали на смерть. 58 Таке насильство чинили вони над ізраїльтянами, які приходили кожного місяця у міста. 59 І в двадцять п’ятий день місяця, приносячи жертви на жертовнику, який був над вівтарем, 60 вони, за даним повелінням, убивали жінок, які обрізували дітей своїх, 61 а немовлят вішали за шиї їхні, доми їхні грабували і тих, що звершували над ними обрізання, убивали. 62 Але багато (людей) в Ізраїлі залишилися твердими й укріпилися, щоб не їсти нечистого, 63 і готові були померти, щоб не осквернитися їжею і не вчинити наруги над святим завітом, – і помирали. 64 І був дуже великий гнів над Ізраїлем.

2 У ті дні повстав Маттафія, син Іоана, сина Симеонового, священик із синів Іоарива з Єрусалима; жив він у Модині. 2 У нього було п’ять синів: Іоан, прозваний Гаддисом, 3 Симон, прозваний Фассі, 4 Іуда, про­званий Маккавеєм, 5 Єлеазар, наз­ва­ний Авараном, Іонафан, прозваний Апфусом. 6 Бачачи богохульства, які відбувалися в Юдеї та Єрусалимі, 7 він сказав: горе мені! для чого народився я бачити руйнування народу мого і руйнування святого міста і залишатися тут, коли він відданий до рук ворогів і святилище – до рук чужих? 8 Храм його зробився, як муж безславний, 9 дорогоцінні сосуди його віднесені у полон, немовлята його побиті на вулицях, юнаки його упали від меча ворога. 10 Який народ не займав царства його і не оволодівав здобутками його? 11 Усі прикраси його забрані; з вільного він зробився рабом. 12 І ось святині наші, і краса наша, і слава наша спорожніли, і язичники осквернили їх. 13 Для чого нам ще жити? 14 І роздер­ли Маттафія і сини його одяг свій, і одяглися у веретища, і гірко плакали. 15 І прийшли від царя у місто Модин ті, що примушували до відступництва, щоб приносити жертви. 16 І багато хто з Ізраїля пристав до них; а Маттафія і сини його устояли. 17 І відповіли ті, що прийшли від царя, і сказали Маттафії: ти вождь, ти славний і великий у цьому місті і маєш опору в синах і братах. 18 Отже, приступи тепер перший, і виконай повеління царя, як зробили це всі народи і мужі юдейські і ті, що зали­шилися в Єрусалимі, і будеш ти і дім твій у числі друзів царських, і ти і сини твої будете вшановані і сріблом, і золотом, і багатьма дарами. 19 І відповів Маттафія і сказав гучним голосом: якщо і всі народи в об­ласті царства царя послухають його і відступлять кожен від богослужіння батьків своїх, і погодяться з повеліннями його, 20 то я і сини мої і брати мої будемо чинити за завітом батьків наших. 21 Помилуй нас Бог, щоб залишити закон і постанови! 22 Не послухаємо ми слів царя, щоб відступити нам від нашого богослужіння праворуч або ліворуч. 23 Коли закінчив він говорити ці слова, підійшов муж юдеянин перед очима усіх, щоб принести за повелінням царя ідольську жертву на жертовни­ку, який був у Модині. 24 Побачивши­ це, Маттафія возревнував, і затремтіли нутрощі його, і запалала лють його за закон, і він, підбігши, убив його біля жертовника. 25 І в той же час убив мужа царського, який примушував приносити жертву, і зруйнував жертовник. 26 І возревнував він за закон, як це зробили Финеєс із Замврієм, сином Салома. 27 І викликнув Маттафія у місті гучним голосом: усякий, хто рев­нує за закон­ і стоїть у завіті, нехай йде слідом за мною! 28 І втік сам і сини його у гори, залишивши все, що мали у місті. 29 Тоді багато (людей), відданих прав­ді і закону, пішли в пустелю і залишалися там, 30 самі і сини їхні, і дружини їхні, і худоба їхня, тому що примножилися­ біди їхні. 31 І сповіщено було мужам царським і війську, яке знаходилося­ в Єрусалимі, місті Давидовому, що де­­які мужі, порушивши царське повеління, пішли у таємні місця у пус­телю. 32 І погналися за ними у ве­­ли­кій кількості і, наздогнавши їх, ополчилися, і вишикувалися до бит­ви­ проти них у день суботній, 33 і сказали їм: тепер ще можна; виходь­те і зробіть за словом царя, і залишитеся живими. 34 Але вони відповіли: не вийдемо і не зробимо за словом ца­ря, не осквер­нимо дня суботнього. 35 Тоді поспішили почати битву проти них. 36 Але вони не відповідали їм, ні навіть ка­меня не кинули на них, ані загородили таємних сховищ своїх, 37 і сказали: ми всі помремо у невинності нашій; небо і земля свідки за нас, що ви несправедливо губите нас. 38 Нападали на них по суботах, і по­мерло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою, до тисячі душ. 39 Коли дізналися про це Маттафія і друзі його, гірко плакали за ними; 40 і говорили одне одному: якщо всі ми будемо чинити так, як чинили ці брати наші, і не будемо битися з язич­никами за життя наше і постанови наші, то вони скоро знищать нас із землі. 41 І вирішили вони у той день і сказали: хто б не пішов на війну проти нас у день суботній, будемо би­тися проти нього, щоб нам не помер­ти всім, як померли брати наші в по­таємних сховищах. 42 Тоді зібралося до них багато юдеїв, міцних силою в Ізраїлі, всі вірні закону.­ 43 І всі, що втекли від біди, приєдналися до них і стали підкріпленням для них. 44 Так склали вони військо й уражали у гніві своєму нечестивих і у люті своїй мужів беззаконних; інші ж біг­ли для порятунку до язичників. 45 І об­­хо­дили навколо Маттафія і друзі його, і руйнували жертовники, 46 і безбоязно обрізували необрізаних дітей, скільки знаходили у межах ізраїльських, 47 і пе­реслідували синів гордині, і справа успішно йшла у руках їхніх. 48 Так захищали вони закон від руки язичників і від руки царів і не дали торжествувати грішникові.

49 Наблизилися дні смерти Маттафії, і він сказав синам своїм: нині посилилися гордість і випробування, нині час перевороту і гнів люті. 50 Отже, діти, ревнуйте за закон і від­дайте життя ваше за завіт батьків наших. 51 Згадайте про діла батьків наших, які вони зробили у часи свої, і ви придбаєте велику славу і вічне ім’я. 52 Авраам чи не у спокусі зна­йдений був вірним? і це було постав­лено йому у праведність. 53 Йосиф у стисненому становищі своєму зберіг заповідь і зробився володарем Єгип­ту. 54 Финеєс, батько наш, за те, що возревнував ревністю, одержав завіт вічного священства. 55 Ісус за ви­конання слова став суддею над Ізраїлем. 56 Халев за свідчення перед зібранням одержав у спадщину землю. 57 Давид за своє милосердя успадкував престіл царства навіки. 58 Ілля за велику ревність щодо закону взятий навіть на небо. 59 Ананія, Азарія, Мисаїл вірою спаслися від полум’я. 60 Даниїл за свою невинність був урятований від щелеп левів. 61 Отже, пригадуйте від роду до роду, що всі, які надіялися на Нього, не знеможуть. 62 Не бійтеся слів чоловіка грішного, бо слава його пе­ретвориться на гній і черву. 63 Сьогодні він підноситься, а завтра не знайдуть його, бо він перетворився на прах свій, і задум його загинув. 64 Але ви, діти мої, кріпіться і мужньо стійте у законі, бо через нього ви прославитесь. 65 Ось – Симон, брат ваш: знаю, що він – муж ради, слухайтеся його в усі дні; він буде вам замість батька. 66 А Іуда Маккавей, міцний силою від юности своєї, нехай буде у вас начальником війська, і буде вести війну з народами. 67 Отже, зберіть до себе всіх виконавців закону і мстіться за обр`ази народу вашого; 68 віддайте воздаяння язичникам і будьте уважні до повелінь закону. 69 І благословив їх і відійшов до батьків своїх. 70 Помер же він на сто сорок шостому році; і сини його поховали його у гробі бать­ків своїх у Модині, і весь Ізраїль оп­лакував його гірким плачем.

3 І постав замість нього Іуда, на­з­ваний Маккавеєм, син його. 2 І до­­­помагали йому всі брати його і всі, які були прихильні до батька його, і вели війну Ізраїля з радістю. 3 Він поширив славу народу свого; він одягався у броню, як велетень, оперізувався військовою зброєю своєю і вів війну, захищаючи ополчення мечем; 4 він уподібнювався леву у ділах своїх і був як скимен, що рикає на здобич; 5 він переслідував беззаконних, відшукуючи їх, і тих, хто підбурює народ його, спалював. 6 І упокорилися беззаконні зі страху перед ним, і всі чинителі беззаконня засмутилися перед ним, і благоуспішним було спасіння рукою його. 7 Він засмутив багатьох царів, і звеселив Якова ділами своїми, і пам’ять його довіку у благословенні; 8 пройшов по містах Юдеї і знищив у ній нечестивих, і відвернув гнів від Ізраїля, 9 і зробився іменитим до останніх меж землі, і зібрав тих, що гинули.

10 Тоді Аполлоній зібрав язичників і з Самарії численне військо, щоб воювати проти Ізраїля. 11 Іуда дізнав­ся про це і вийшов йому назустріч, і уразив, і убив його; і багато впало уражених, а інші втекли. 12 І взяв Іуда здобич їх, і взяв меч Аполлонія і воював ним в усі дні.

13 І почув Сирон, воєначальник Сирії, що Іуда зібрав навколо себе людей і сонм вірних, що виступають з ним на війну, 14 і сказав: зроблю собі ім’я і прославлюсь у царстві, і буду битися з Іудою і з тими, які ра­зом з ним і які нехтують слово­ царське. 15 І вирішив він іти, і пішло з ним сильне полчище нечестивих до­помагати йому і зробити пом­сту на синах Ізраїля. 16 Коли вони наблизилися до узвишшя Вефорона, Іуда вийшов назустріч їм з небагатьма, 17 які, коли побачили військо, яке ішло назустріч їм, сказали Іуді: як можемо ми у такій малій кількості битися проти такої сильної безлічі? І ми ж зовсім ослабли, ще не ївши сьогодні. 18 Але Іуда сказав їм: легко­ і багатьом потрапити у руки небагатьох, і у Бога небесного немає­ різ­ниці, чи багатьма спасти, чи неба­гатьма; 19 бо не від кількости війська­ буває перемога на війні, але з неба приходить сила. 20 Вони йдуть проти нас у безлічі пихатости і нечестя, щоб знищити нас і дружин наших і дітей наших, щоб пограбувати нас; 21 а ми боремося за душі наші і закони наші. 22 Він Сам знищить їх перед лицем нашим; ви ж не страшіться їх. 23 Переставши говорити, він раптово кинувся на них, і ураже­ний був Сирон і військо його перед ним. 24 І вони переслідували його по спуску Вефорона до самої рівнини; і упало з них до восьмисот мужів, ін­­ші ж утекли у землю Филистимську.­ 25 І напав страх перед Іудою і братами його і боязнь нападати на всіх навколишніх язичників. 26 Ді­йшло і до царя ім’я його, і всі народи розповідали про битви Іуди.

27 Коли ж почув ці слова цар Анти­ох, то запалав гнівом і, пославши, зібрав усі сили царства свого, дуже сильне ополчення; 28 і відкрив скарб­ницю свою і видав військам своїм річ­ну платню, і наказав їм бути гото­­ви­ми на всяку необхідність. 29 Але по­бачив, що виснажилося срібло у скарбницях, а податі країни мізерні через хвилювання і руйнування, які він учинив у землі тій, знищуючи закони, які існували від днів давніх. 30 І почав він побоюватися, що у нього не вистачить, хіба тільки на раз або два, на витрати і подарунки, які раніше роздавав щедрою рукою і перевершив у тім попередніх царів. 31 Сильно заклопотаний у душі своїй,­ він зважився йти у Персію і взяти по­даті з країн і зібрати побільше сріб­ла. 32 А діла царські від ріки Євфрату до меж Єгипту­ передав Лісію, чоловікові знаменитому, який походив з роду царського,­ 33 також і виховання сина свого Антиоха, до його повернення; 34 і передав йому половину війська і слонів, давши йому наказ про все, чого хотів, і про жителів Юдеї та Єрусалима, 35 щоб він послав проти них військо розбити і знищити­ могутність Ізраїля і залишок Єрусалима, і знищити пам’ять їх з місця того, 36 і по­селити у всіх краях їхніх синів іноплемінних і роз­ділити за жеребом землю їхню. 37 Цар же взяв ін­шу­ половину війська і вирушив з Ан­­­тио­хії, престольного міс­та свого, у сто со­­рок сьомому році, і, перейшов­ши рі­­ку Євфрат, пройшов верхні країни.­ 38 Лісій обрав Птоломея, сина До­ри­менового, і Ни­канора і Горгія, му­жів сильних із друзів царя, 39 і послав з ними сорок тисяч мужів і сім тисяч вершни­ків, щоб іти у землю Юдейську і ро­зорити її за словом ца­ря. 40 Во­ни вирушили з усім військом своїм і, прийшовши, розташувалися на рівнині біля Еммаума. 41 Куп­ці цієї країни почули ім’я їх і, узявши дуже багато срібла і золота і слуг, прийшли у стан купувати си­нів Ізраїля у раби; до них приєдналося і військо Сирії і земл`і іноплемінних.

42 Побачили Іуда і брати його, що примножилися біди, і війська розта­шувалися станом у межах їхніх; довідалися і про повеління царя, яке він наказав виконати над народом, щоб погубити і знищити його. 43 І говорили кожен ближньому своєму: під­німемо повалений народ наш і будемо битися за народ наш і за святиню. 44 І зібрався сонм, щоб бути готовими до війни і помолитися, і виблагати милости і жалю. 45 Єрусалим був безлюдний, як пустеля; не було ні того, хто входить у нього, ні того, хто виходить з нього, із природних жителів його; святилище було потоп­тане, і сини інородних були в укріпленні його; він став житлом язичників; і відняті були веселощі в Якова, і не чутно стало сопілки і цитри. 46 Отже, вони зібралися і пішли у Массифу, навпроти Єрусалима, бо місце молитви в ізраїльтян було колись у Массифі. 47 І постились у цей день, і поклали на себе верети­ща і попіл на голови свої, і роз­дерли одяг свій, 48 розкрили книгу закону з тих, які язичники розшуку­вали, щоб зро­бити на них зображення своїх ідолів, 49 і принесли священичі облачення і первородних і десятини; і скликали назореїв, які сповнили дні свої, 50 і голосно заволали до неба: що нам робити с ними і куди відвести їх? 51 Святилище Твоє потоптане й ос­к­вернене, і священики Твої у скорботі­ і приниженні. 52 І ось, зібралися проти нас язичники, щоб знищити нас. Ти знаєш, що замишляють вони проти нас. 53 Як можемо ми устояти перед лицем їх, якщо Ти не допоможеш нам? 54 І засурмили трубами і викликнули гучним голосом.

55 Після цього Іуда поставив вож­дів для народу – тисячоначальників, стоначальників, п’ятдесятиначальників і десятиначальників. 56 І сказали тим, які будували доми, заручилися з дружинами, насадили виноградники, і людям боязким, щоб кожен з них, за законом, повернувся у свій дім. 57 Тоді рушило ополчення і розта­шувалося станом на півдні від Ем­ма­ума. 58 І сказав Іуда: підпережіться­ і будьте мужні і готові на ранок бити­ся з цими язичниками, які зі­­б­ралися проти нас, щоб погубити нас і святиню нашу. 59 Бо краще­ нам померти у битві, ніж бачити біди нашого народу і святині. 60 А яка буде воля на небі, так нехай сотворить!

4 І взяв Горгій п’ять тисяч мужів і тисячу добірних вершників, і рушило ополчення вночі, 2 щоб напасти на ополчення юдеїв і урази­ти їх раптово, а ті, що жили у фортеці, служили йому провідниками. 3 І почув Іуда і виступив сам і хороб­рі мужи, щоб уразити військо царя в Еммаумі, 4 доки сили ворожі були ще на відстані від стану. 5 І прийшов Горгій у стан Іуди вночі, і нікого не знайшов, і шукав їх по горах, бо говорив: вони біжать від нас. 6 Але удосвіта Іуда з’явився на рівнині з трьома тисячами мужів, та вони не мали ні щитів, ні мечів, як того бажали. 7 Коли побачили вони міцне й озброєне ополчення язичників і кінноту, яка оточувала його, навчених для війни, 8 Іуда сказав мужам, що були з ним: не бійтеся кількости їх і не страшіться нападу їх. 9 Згадайте, як спасені були батьки наші у Червоному морі, коли фараон переслідував їх з військом. 10 І нині заволаємо до неба; можливо, Він змилосердиться над нами, згадавши завіт з батьками нашими, і знищить нині це ополчення перед лицем нашим; 11 і всі язичники пізнають, що є Визволитель і Спаситель Ізраїля. 12 Іноплемінники, звівши очі свої, по­бачили, що йдуть проти них, 13 і вийшли зі стану на битву, а ті, що були з Іудою, засурмили, 14 і зійшлися, і розбиті були язичники, і побігли на рівнину, 15 а всі інші впали від меча; і переслідували їх до Газера і до рів­нин Ідумеї, Азота й Іамнії, і впало з них до трьох тисяч мужів. 16 І повер­нувся Іуда і військо його від переслідування їх 17 і сказав народу: не кидайтеся на здобич, бо війна ще чекає на нас; 18 Горгій і військо його на горі поблизу від нас; станьте тепер проти ворогів наших і бийтеся з ними, а після сміливо візьмете здобич. 19 Коли ще говорив це Іуда, показався якийсь натовп, який виступав з гори. 20 І побачив він, що їх змусили втікати, і палять табір; бо дим, який піднімався, показував, щ`о відбулося. 21 Коли вони побачили це, дуже злякалися; побачивши ж і військо Іуди на рівнині, готове до битви,­ 22 всі побігли у землю іноплемінників. 23 Тоді Іуда повернув на здобич стану, і захопив багато золота і сріб­ла, гіацинтових і багряних одеж, і велике багатство. 24 І, повертаючись, оспівували і благословляли Господа небесного, бо Він благий і повіки милість Його. 25 І було у той день велике спасіння Ізраїлю. 26 Уцілілі ж іноплемінники прийшли до Лісія і сповістили про все, що трапилося. 27 Він, почувши, засумував і засмутився, що не те трапилося­ з Ізраїлем, чого він хотів, і не те ви­йшло, щ`о повелів йому цар. 28 І на наступний рік Лісій зібрав шістдесят тисяч­ добірних мужів і п’ять тисяч вершників, щоб перемогти їх. 29 І прийшли вони в Ідумею і розташувалися станом у Вефсурах; а Іуда зустрів їх з десятьма тисячами мужів. 30 Побачивши сильне ополчення, він молився і говорив: благословенний Ти, Спасителю Ізраїля, що скрушив напад сильного рукою раба Твого Давида і віддав полк іноплемінників у руки Іонафана, сина Саулового, і зброєносця його. 31 Віддай військо це у руки народу Твого – Ізраїля, і нехай будуть вони посором­лені у силі і кінноті їх; 32 наведи на них страх і знищи зухвалість сили їх; нехай будуть вони приголомшені поразкою своєю; 33 подолай їх мечем тих, що люблять Тебе, і нехай прославлять Тебе у піснях усі, хто знає ім’я Твоє. 34 І билися вони, й упало з війська Лісія до п’яти тисяч мужів, упали перед ними. 35 Лісій, побачивши втечу війська свого і хоробрість воїнів Іуди, і що вони готові або жити, або померти відваж­но, вирушив до Анти­охії, набрав чужоземців і, збільшивши попереднє військо, думав зно­ву йти в Юдею.

36 Іуда ж і брати його сказали: ось, во­роги наші знищені, зійдімо, щоб очистити й оновити святилище. 37 І зіб­ралося все ополчення і зійшли на гору Сион. 38 І побачили, що святилище спустошене, жертовник осквернений, ворота спалені, і в притворах, як у лісі або на якій-небудь го­рі, повиростали рослини, і сховища зруйновані, 39 і роздерли вони одяг свій, плакали гірким плачем і сипали попіл на свої голови, 40 і падали лицем на землю і сурмили вістовими трубами, і волали до неба. 41 Тоді відрядив Іуда мужів воювати­ проти тих, що знаходились у фор­теці, доки він очистить святилище. 42 І об­рав священиків безвадних, рев­нителів закону. 43 Вони очистили свя­­тилище й осквернені камені винесли­ у нечисте місце. 44 Потім вони розмір­ковували над оскверненим жер­­­­тов­ником всепалення, як учинити з ним. 45 І прийшла їм добра думка зруйнувати його, щоб він коли-небудь не послужив їм на ганьбу, оскіль­ки язич­ники осквернили його; і зруйнували вони жертовник, 46 і камені склали на горі храму у пристойному­ місці, поки прийде пророк і дасть від­повідь про них. 47 Узяли камені цілі, за законом, і побудували новий жертовник, як і раніше; 48 потім побудували святині і внутрішні частини храму й освятили притвори; 49 влаш­тували нове священне начиння і вне­сли у храм свічник і вівтар всепалень і фіміам і трапезу; 50 і закурили на вівтарі фіміам і запалили світиль­ники на свічнику, й освітили храм; 51 і поклали на трапезу хлі­би, і розвісили завіси, і закінчили всі діла, які почали.

52 У двадцять п’ятий день дев’ятого місяця – це місяць Хаслев – сто сорок восьмого року, встали дуже рано 53 і принесли жертву за законом­ на новозбудованому жертовнику всепалень. 54 У той час, у той самий день, в який язичники осквернили жертовник, оновлений він з піснями, з цитрами, гуслями і кимвалами.­ 55 І весь народ падав на лице своє, і молилися і возносили подяки до не­ба Благопоспішнику своєму. 56 Так звершували відновлення жертовника вісім днів з веселощами, принося­чи всепалення і підносячи жертву спасіння і хвали. 57 І прикрасили передню сторону храму золотими вінцями і щитами і відновили ворота і сховища, і зробили для них двері. 58 І була дуже велика радість у на­роді, і відвернули ганьбу язичників. 59 І встановили Іуда і брати його і все зібрання Ізраїля, щоб дні відновлення жертовника святкувалися з веселощами і радістю у свій час, щороку вісім днів, від двадцятого дня місяця Хаслева. 60 У той же час оббудували гору Сион навколо високими стінами і міцними вежами, щоб язичники, прийшовши коли-небудь, не потоптали їх, як зробили це раніше. 61 І розташував там Іуда військо стерегти гору, і зміцнили для охорони її Вефсуру, щоб народ мав укріплення проти Ідумеї.

5 Коли навколишні народи почули, що побудовано жертовник і відновлено святилище, як раніше, дуже обурилися; 2 і наважилися знищити рід Якова, який жив серед них, і почали убивати і знищувати людей у цьому народі. 3 Тоді Іуда ополчився проти синів Ісава в Ідумеї, в Акравимі, оскільки вони тримали в облозі Ізраїля, й уразив їх великим ураженням, і упокорив їх, і взяв здобич їх. 4 Згадав він і про злобу синів Веана, які були для народу сіткою і спотиканням, влаштовуючи йому за­сідки на дорогах. 5 Хоч вони замк­ну­лися від нього у вежах, але він опол­чився проти них, піддав їх закляттю і спалив вогнем вежі їхні з усіма, хто був у них. 6 Потім він пере­йшов до синів Аммона і зустрів силь­не військо і численний народ і Тимофія, провідника їхнього. 7 Він мав з ними багато битв, і вони були розбиті перед лицем його; він уразив їх; 8 узяв Іазер і селища його і повер­нувся в Юдею. 9 Тоді зібралися язич­ники, які жили у Галааді, проти ізраїльтян, що знаходилися в краях їхніх, щоб знищити їх; але вони втек­ли у фортецю Дафему. 10 І послали листи до Іуди і братів його і сказали:­ зібралися проти нас навколишні язичники, щоб знищити нас, 11 і готуються йти і зробити напад на фор­тецю, в яку ми втекли, і Тимофій на чолі війська їхнього. 12 Отже, прийди і визволи нас від руки їх, тому що багато з нас загинули; 13 і всі брати наші, які були у межах Това, віддані на смерть, а дружин їхніх і дітей їхніх і майно взяли у полон, і погубили там близько тисячі мужів. 14 Ще читалися ці листи, як ось, прийшли інші вісники з Галилеї у розід­раному одязі з таким повідомленням: 15 зібралися проти нас із Птолемаїди і з Тира і Сидона, і з усієї Галилеї язичницької, щоб погубити нас. 16 Коли почули ці слова Іуда і народ, то зібралися великі збори для наради, що зробити для цих братів, які знаходяться у біді і яким загрожує війна від тих язичників? 17 Тоді Іуда сказав Симону, братові своєму: вибери собі мужів і йди і захисти бра­тів твоїх, які знаходяться у Галилеї; а я та Іонафан, брат мій, піде­мо у Галаад. 18 І залишив він Йосифа, сина Захарії, та Азарію начальника­ми над народом із залишком війська в Юдеї для охорони. 19 І дав їм повеління, сказавши: управляйте на­родом цим, але не починайте війни проти язичників до нашого повернення. 20 Симону виділені для походу­ у Галилею три тисячі мужів, Іуді ж – у Галаад вісім тисяч мужів. 21 І ви­рушив Симон у Галилею і провів багато битв з язичниками, і розбив язичників. 22 Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, і впало з язичників до трьох тисяч чоловіків, і він узяв здобич їхню. 23 Також узяв він із собою [юдеїв], які знаходилися у Галилеї й Арваттах, з дружинами і дітьми і з усім майном їхнім, і привів у Юдею з великою радістю. 24 А Іуда Маккавей та Іонафан, брат його, перейшли Йордан і звершили триденну путь у пустелі. 25 Їх зустріли навуфеї і прийняли мирно, і розповіли їм усе, що сталося з братами їхніми у Галааді, 26 і що багато з них замк­нені у Васарі й Восорі, в Алемах, Хасфорі, Македі і Карнаїні – усі ці міста укріплені і великі – 27 і в інших містах Галаада знаходяться в облозі, і що завтра призначено напасти на ці укріплення і взяти їх і погубити всіх їх в один день. 28 Тому Іуда зі своїм військом несподівано направив шлях свій у пустелю до Восора і взяв це місто, і вибив усю чоловічу стать вістрям меча, і взяв усю здобич їхню, і спалив його вогнем; 29 а звідти вирушив уночі і йшов до укріплення. 30 Коли наставав ранок, і звели очі, і ось, народ численний, якому числа не було, піднімають драбини і машини, щоб узяти укріплення, і облягають тих, що у ньому. 31 Побачив Іуда, що почалася битва і волання міста піднімалося до неба трубами і гучним криком, 32 і сказав воїнам: бийтеся тепер за братів ваших. 33 Він обійшов ворогів з тилу з трьома загонами, і засурмили трубами і викликнули з молитвою; 34 і дізналося військо Тимофія, що це – Маккавей, і побігли від лиця його, і він уразив їх великою поразкою, і впало їх у цей день до восьми тисяч чоловіків. 35 Тоді повернув він у Масфу й обложив і взяв її, вибив усю чоловічу стать у ній, узяв здобич її і спалив її вогнем; 36 вирушивши звідти, він узяв Хасфон, Макед, Восор та інші міста галаадські.

37 Після цих подій Тимофій зібрав інше військо і розташувався станом перед Рафоном по той бік потоку. 38 І послав Іуда оглянути військо, й оголосили йому і сказали: зібралися­ до них усі навколишні язичники – сила численна, 39 і вони найняли на допомогу собі аравитян і розташувалися станом за потоком, будучи готові йти проти тебе війною. І пішов Іуда назустріч їм. 40 Тоді Тимофій сказав своїм воєначальникам, коли Іуда і військо його наближалися до потоку води: якщо він перейде до нас раніше, то ми не в силах будемо устояти проти нього, бо він переможе нас. 41 Якщо ж він убоїться і розташується станом по той бік потоку, то ми перейдемо до нього і переможемо його. 42 Як тільки підійшов Іуда до потоку води, то поставив при потоці народних писарів і наказав їм, сказавши: не залишайте жодної людини у стані, але нехай усі йдуть на битву. 43 І переправився до них перший і весь народ за ним. І знищені були перед лицем його всі язичники, і кинули зброю свою, і втекли у капище, яке було у Карнаїні. 44 Тоді взяли вони це місто і спалили вогнем капище з усіма, що знаходилися у ньому; і переможений був Карнаїн, і не міг більше протистояти Іуді. 45 І зібрав Іуда всіх ізраїльтян, що знаходилися у Галааді, від малого до великого, і дружин їхніх, і дітей їхніх, і майно, дуже велике ополчення, щоб іти у землю Юдейську. 46 І дійшли вони до Ефрона. Це було велике місто, дуже ук­ріплене, на шляху; неможливо було ухилитися від нього ні праворуч, ні ліворуч; потрібно було пройти через нього, 47 а жителі замкнулися у ньому і ворота завалили каменями. 48 Іуда послав до них з мирною пропозицією: ми пройдемо через землю вашу, щоб іти нам у землю нашу, і ніхто не скривдить вас, тільки ногами нашими пройдемо. Але вони не захотіли відчинити йому. 49 Тоді Іуда наказав оголосити в ополченні, щоб кожен озброївся на своєму місці; 50 і озброїлися воїни й облягали місто весь той день і всю ніч, і здалося місто у руки його. 51 І вибив він усю чоловічу стать вістрям меча і до основ зруйнував місто, й узяв здобич його, і пройшов через місто по вбитих. 52 І переправилися через Йордан на велику рівнину навпроти Вефсана. 53 І збирав Іуда тих, що залишилися, і підбадьорював народ упродовж усього шляху, доки не прийшли у землю Юдейську. 54 І зійшли на гору Сион з веселощами і радістю і принесли всепалення, тому що ніхто не упав з них до самого повернення у мирі.

55 У ті дні, коли Іуда та Іонафан знаходилися у Галааді, а Симон, брат його, – у Галилеї перед Птолемаїдою, 56 почули Йосиф, син Захарії, та Азарій, воєначальники, про славні воїнські подвиги, звершені ними, 57 і сказали: зробимо і ми собі ім’я; підемо воювати з язичниками, які оточують нас. 58 Так оголосили вони війську, яке було при них, і пішли на Іамнію. 59 І вийшов Горгій з міста і воїни його назустріч їм на битву. 60 І, кинувшись навтіки, Йосиф та Азарія були переслідувані до меж Юдеї; і впало у цей день з народу ізраїльського до двох тисяч чоловіків. 61 І було велике сум’яття у народі ізраїльському, тому що не послухалися Іуди і братів його, мріючи показати хоробрість, 62 тоді як вони не були від сімені тих мужів, руці яких надано спасіння Ізраїля. 63 Але муж Іуда і брати його дуже прославилися перед усім Ізраїлем і перед усіма народами, де тільки чути було ім’я їх, – 64 і збиралися до них ті, що прийшли привітати.

65 Після того вийшли Іуда і брати його і воювали проти синів Ісава у землі, яка лежить на південь, і уразив Хеврон і селища його, і зруйнував укріплення його, і спалив вежі його навколо нього, 66 і піднявся, щоб іти у землю іноплемінників, і пройшов Самарію. 67 У той час упали у битві священики, які бажали прославитися хоробрістю і безрозсудно вийшли на війну. 68 І повернув Іуда на Азот, землю іноплемінників, зруйнував жертовники їхні, спалив вогнем різьблені зображення богів їхніх, узяв здобич міст і повернувся у землю Юдейську.

6 Тим часом цар Антиох, проходячи верхні області, почув, що є у Персії місто Елимаїс, який славиться багатством, сріблом і золотом, 2 і в ньому – храм, дуже багатий, і є там золоті покрови, броня і зброя, які залишив там Олександр, син Филипа, цар Македонський, – перший, який став царем над еллінами. 3 І він прийшов і намагався взяти це місто і пограбувати його, але не міг, тому що намір його став відомим жителям міста. 4 Вони піднялися проти нього війною, і він кинувся навтіки і пішов звідти з великою скорботою, щоб вирушити у Вавилон. 5 Тоді прийшов хтось до нього у Персію зі звісткою, що опол­чення, які ходили у землю Іуди, втікають, 6 що Лісій ходив із сильним військом попереду всіх, але був уражений юдеями, і вони підсилилися і зброєю, і військом, і багатою здобиччю, яку взяли від уражених ними військ, 7 і що вони зруйнували мерзоти, які він спорудив над жертовни­ком у Єрусалимі, а святилище, як і раніше, обнесли високими стінами, також і Вефсуру, місто його. 8 Коли цар почув слова ці, сильно злякався і стривожився, упав на постіль і занеміг від суму, що не збулося так, як він бажав. 9 І багато днів пробув він там, тому що відновлювався у ньому сильний сум; він думав, що помирає. 10 І скликав він усіх друзів своїх і сказав їм: відійшов сон від очей моїх, і я занеміг серцем від суму. 11 І сказав я у серці своєму: до якої скорботи дійшов я і до якого великого знічення, в якому знаходжуся тепер! А був я корисним і любленим у володінні моєму. 12 Тепер же я згадую про ті злодіяння, які я звершив у Єрусалимі, і як узяв усі золоті і срібні сосуди, які знаходилися у ньому, і посилав знищувати тих, що живуть в Юдеї, даремно. 13 Тепер я знаю, що за це спіткали мене ці біди, – і ось, я гину від великого суму у чужій землі. 14 І прикликав він Филипа, одного з друзів своїх, і поставив його правителем над усім царством своїм; 15 і дав йому вінець і царський одяг свій і перстень, щоб він керував Антиохом, сином його, і виховував його для царювання. 16 І помер цар Антиох у сто сорок дев’ятому році.

17 Коли Лісій дізнався, що цар помер, то поставив замість нього на царство сина його, Антиоха, якого виховував у юності його, і назвав його ім’ям Евпатора. 18 Тим часом ті, що знаходились у фортеці, тіснили Ізраїля навколо святилища і завжди намагалися чинити йому зло, а язичникам служити опорою; 19 тоді Іуда вирішив вигнати їх і скликав весь народ, щоб обложити їх. 20 Усі зібралися й обложили їх у сто п’ятдесятому році, і спорудив він проти них стрілометальні знаряддя і машини. 21 Але деякі з обложених вийшли, і до них пристали деякі з нечестивих ізраїльтян; 22 і пішли вони до царя і сказали: доки ти не вчиниш суду і не помстишся за братів наших? 23 Ми погодилися служити батькові твоєму і ходити за заповідя­ми його і додержуватися повелінь його; 24 а сини народу нашого обложили укріплення і за те цураються нас, і кого з нас знаходять, умертвляють і майно наше розграбовують, 25 і не на нас тільки простягли вони руку, але і на всі наділи наші. 26 І ось, тепер обложили вони укріплення у Єрусалимі, щоб оволодіти ним, а святилище і Вефсуру зміцнили. 27 Як­що ти не поспішиш випередити їх, то вони зроблять більше цього,­ і тоді ти не в силах будеш утримати їх. 28 По­чувши це, цар розгнівався і зібрав усіх друзів своїх і начальників війська свого і начальників кінноти; 29 прийшли до нього і з інших царств і з морських островів війська­ наймані, 30 так що кількість військ його була: сто тисяч піших, двадцять­ тисяч вершників і тридцять два слони, привчених до війни. 31 І пройшли вони через Ідумею і розташувалися станом навпроти Вефсури, і воювали багато днів і спорудили ма­шини; але ті зробили вилазку і спалили їх вогнем і билися мужньо. 32 Після цього Іуда відступив від фор­теці і розташувався станом у Вефсахарі навпроти стану царського. 33 Цар же, вставши рано-вранці, поспішно вирушив з військом своїм по дорозі до Вефсахари, і приготувалися війська до битви і засурмили трубами. 34 Слонам показували кров винограду і шовковичних ягід, щоб збудити їх до битви, 35 і розділили цих тварин на загони і приставили до кожного слона по тисячі мужів у залізних кольчугах і з мідними шоломами на головах, зверх того по п’ятсот добірних вершників призначено було до кожного слона. 36 Вони ставали завчасно там, де був слон, і куди він ішов, ішли і вони разом, не відстаючи від нього. 37 При­тому на них були міцні дерев’яні вежі, які покривали кожного слона, укріплені на них помочами, і в кожній з них по тридцять два сильних мужа, які воювали на них, і при слоні індієць його. 38 Інших же вершників розставили тут і там – на двох боках ополчення, щоб подавати знаки і підкріплювати у тісних місцях. 39 Коли сонце блиснуло на золотих і мідних щитах, то заблища­ли від них гори і світилися, як вогненні світиль­ники. 40 Одна частина царського війська була розтягнута по високих го­рах, а інші – по низинних місцях; і йшли вони твердо і струнко. 41 І знітилися всі, які чули шум безлічі їх і ходу такого полчища і стукіт зброї, бо військо було дуже велике і сильне. 42 І вступив Іуда і військо його у битву, – й упали з ополчення царського шістсот мужів. 43 Тоді Єлеазар, син Саварана, побачив, що один зі слонів покритий бронею царською і перевершував усіх, і здавалося, що на ньому був цар, – 44 і він віддав себе, щоб врятувати народ свій і придбати собі вічне ім’я; 45 і сміливо ­по­біг до нього­ на середину загону, вража­ючи праворуч і ліворуч, і розступалися від нього і в той, і в інший бік; 46 і підбіг він під того слона, ліг під нього й убив його, й упав на нього слон на землю, і він помер там. 47 Але, побачивши силу царського ополчення і стрімкість військ, юдеї ухилилися від них. 48 Царські ж війська пішли проти них на Єрусалим: цар направив війська на Юдею і на гору Сион. 49 І уклав він мир з тими, що були у Вефсурі, які вийшли з міста, бо не було у них продовольства, щоб триматися у ньому в облозі, тому що був субот­ній рік на землі. 50 Й оволодів цар Вефсурою і залишив у ній сторожу, щоб стерегти її. 51 Потім багато днів облягав святилище, і поставив там стрілометальні знаряддя і машини, і вогнеметальні, і каменеметальні і списометальні, щоб кидати стріли і каміння. 52 Але й юдеї спорудили машини проти їхніх машин і воювали багато днів; 53 продовольчих же припасів бракувало у сховищах, тому що був сьомий рік, і ті, що шукали в Юдеї безпеки від язичників, спожили залишки запасів; 54 і залишилося при святилищі небагато мужів, бо здолав їх голод, і розійшлися кожен у своє місце.

55 Почув Лісій, що Филип, якому цар Антиох ще за життя доручив виховувати сина свого, Антиоха, для царювання, 56 повернувся з Персії і Мідії і з ним – війська, що ходили з царем, і що він домагається при­йняти на себе діла царства. 57 Тому поспішно пішов і сказав цареві, начальникам війська і вельможам: ми щодня терпимо нестачу і продоволь­ства у нас мало, а місце, що обложе­не нами, – міцне, тим часом лежить на нас піклування про царство. 58 От­же, подамо правицю цим людям і укладемо з ними мир і з усім народом їхнім, 59 і дозволимо їм жи­ти за за­конами їхніми, як колись; бо за свої закони, які ми скасували, вони роз­­дра­тувалися і зробили все це. 60 І угод­не було це слово царю і начальникам, – і послав він до них, щоб укласти мир, що вони і прийня­ли; 61 і клявся їм цар і начальники. Піс­ля цього вони вийшли з ук­ріп­лення. 62 І зійшов цар на гору Сион і, оглянувши укріплені місця, зневажив клятву, якою клявся, і повелів зруйнувати стіни навкруги. 63 Потім поспішно вирушив і, повернувшись в Антиохію, він побачив, що Филип володіє містом, вступив з ним у битву і силою взяв місто.

7 У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми вві­йшов в одне приморське місто і там став царем. 2 Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього. 3 Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх. 4 Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого. 5 І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства; 6 і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої. 7 Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіря­єш; нехай він піде і побачить усе руй­нування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм. 8 Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві, 9 і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля. 10 Во­ни вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією. 11 Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом. 12 До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання­ книжників шукати справедливости. 13 Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру, 14 бо го­ворили: священик від племені Ааро­на прийшов разом з військом і не скривдить нас. 15 І він говорив з ни­ми мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим. 16 І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні: 17 “тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і н`ікому було поховати їх”. 18 І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися. 19 Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, по­славши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.

20 Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя. 21 Алким же домагався первосвященства. 22 І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі. 23 І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим, – більше, ніж язичники; 24 і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам, – і вони перестали входити у цю країну. 25 Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх. 26 Тоді цар послав Никанора, одного зі слав­них вождів своїх, ненависника і воро­га Ізраїля, і наказав йому зни­щити­ цей народ. 27 Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними: 28 нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити ли­ця ваші у мирі. 29 І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мир­но; а тим часом воїни були готові схо­пити Іуду. 30 Іуді стало відомо,­ що він прийшов до нього з підступом, то­­му він убоявся його і не хотів біль­ше бачити лиця його. 31 Коли Никанор довідався, що намір його відкрив­ся, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами. 32 І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове. 33 Піс­ля того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому все­палення, що приноситься за царя. 34 Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло, 35 і, покляв­шися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом. 36 А священики ввійшли і стали перед лицем жертов­ника і храму, заплакали і сказали: 37 Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого. 38 Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі. 39 І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське. 40 А Іуда з трьома­ тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав: 41 Господи! коли послані ца­ря Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч. 42 Так знищи нині перед нами це пол­чище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою. 43 І вступи­ли війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві. 44 Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидав­ши зброю свою, кинулися навтіки. 45 І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири,­ і сурмили вслід їм вістовими трубами. 46 І виходили з усіх навколиш­ніх селищ юдейських і оточували їх, – і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від ме­ча, і жод­ного не залишилося з них. 47 І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом. 48 Народ дуже радів­ і провів той день, як день великих веселощів; 49 і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара. 50 І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.

8 Іуда почув про славу римлян, що вони могутні і сильні і прихильно приймають усіх, хто звертається до них, і хто б не приходив до них, з усіма укладали вони дружбу. 2 А що вони могутні і сильні, – розповідали йому про війни їхні, про мужні подвиги, які вони показали над галатами, як вони підкорили їх і зробили данниками; 3 також про те, що зробили вони у країні Іспанській, щоб оволодіти срібними і золо­тими рудниками, які знаходяться там, 4 і своєю розсудливістю і твердістю оволоділи всім краєм, хоч той край дуже далеко відлежав від них, також і про царів, які виступали проти­ них від кінців землі, і вони знищили їх і уразили великою поразкою, а інші платять їм щорічно данину; 5 вони також розбили на війні і підкорили собі Филипа і Персея, царя Китійського, й інших, що повстали проти них, 6 і Антиоха, великого ца­ря Азії, який вийшов проти них на війну зі ста двадцятьма слонами, і з кіннотою, і колісницями, і дуже чис­ленним військом і був розбитий ни­ми; 7 вони взяли його живого і змусили платити їм велику данину, – як його, так і наступних після нього царів, – дати заручників­ і допустити розділ, 8 а країну Індійську і Мідію, і Лідію й інші з кращих областей його, узявши від нього, віддали цареві Євменію; 9 і про те, як елліни намірилися прийти і знищити їх, 10 але цей намір зробився їм відомим, і вони послали проти них одного воєначальника і воювали проти них, – і багато з них упало уражених, і взяли у полон дружин їхніх і дітей їхніх і пограбували їх, і оволоділи їхньою землею, і зруйнували фортеці їхні, і поневолили їх до цього дня; 11 й інші царства й ост­рови, які будь-коли повставали про­ти них, вони руйнували і поневолювали. 12 А з друзями своїми і з тими, що довіряли їм, вони зберігали друж­бу; й оволоділи царствами ближніми і дальніми, і всі, які чули ім’я їхнє, боялися їх. 13 Якщо захочуть ко­му допомогти і кого поставлять царем, ті царюють, і кого хочуть, зміню­ють, і вони дуже піднеслися; 14 але, попри все те, ніхто з них не покладав на себе вінця і не одягався у порфиру, щоб величатися нею. 15 Вони склали у себе раду, і постійно щодня триста двадцять чоловік радяться в усьому, що стосується на­роду і благоустрою його; 16 і кожного року одній людині довіряють вони начальство над собою і володарювання над усією землею їхньою, і всі слухають одного, і не буває ні заздрости, ні ревнощів між ними.

17 Тоді обрав Іуда Евполема, сина Іоанового, сина Аккосового, й Іасона, сина Єлеазарового, і послав їх у Рим, щоб укласти з ними дружбу і союз, 18 і щоб вони зняли з них ярмо, бо вони бачать, що Еллінське царство хоче поневолити Ізраїля. 19 Отже, вони вирушили у Рим, хоч шлях був дуже довгий, і ввійшли у зібрання ради і, приступивши, сказали: 20 Іуда Маккавей і брати його і весь народ юдейський послали нас до вас, щоб укласти з вами союз і мир, і щоб ви вписали нас у число соратників і друзів ваших. 21 І угодне було це слово перед ними. 22 І ось список того послання, яке написали вони у відповідь на мідних дошках і послали в Єрусалим, щоб воно служило для них там пам’ятником миру і союзу: 23 “благо нехай буде римлянам і народу юдейському на морі й на суші на віки, і меч і ворог нехай будуть далеко від них! 24 Якщо ж настане війна раніше у римлян або у всіх союзників їхніх у всьому володінні їхньому, 25 то народ юдейський повинен зробити їм усім серцем допомогу у війні, як вимагатиме того час; 26 і тим, що воюють, вони не будуть ні давати, ні постачати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів, бо так угодно римлянам; вони повинні виконувати обов’язок свій, нічого не одержуючи. 27 Точно так само, якщо раніше трапиться війна у народу юдейського, римляни від душі будуть допомагати їм у війні, як вимагатиме того час, 28 і тим, що допомагають у війні, не будуть давати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів: так угодно Риму; вони повинні виконувати свої обов’язки – і без обма­ну”. 29 На таких умовах уклали рим­ляни союз з народом юдейським. 30 Якщо ж після цих умов ті й другі захочуть що-небудь додати або змен­шити, нехай зроблять це за їх за­гальним бажанням, і те, що вони додадуть або зменшать, буде мати силу. 31 А про те зло, яке робить юдеям цар Димитрій, ми написали йому так: “для чого ти наклав тяжке твоє ярмо на друзів наших і союзників – юдеїв? 32 Якщо вони ще звернуться до нас зі скаргою на тебе, то ми виявимо до них справедливість і будемо воювати проти тебе на морі і на суші”.

9 Коли Димитрій почув, що Никанор і воїни його впали у битві, послав Вакхида й Алкима вдруге у землю Юдейську і праве крило з ними. 2 І вирушили вони по дорозі у Галгали і розташувалися станом біля Месалофа, що в Арвилах, і, ово­лодівши ним, погубили безліч людей. 3 У першому місяці сто п’ятдесят дру­гого року розташувалися вони станом біля Єрусалима, 4 але знялися і пішли до Вереї з двадцятьма тисячами мужів і двома тисячами кінноти. 5 А Іуда розташувався станом біля Елеаса, і три тисячі обраних мужів з ним. 6 Але, побачивши безліч війська, яке воно численне, вони дуже настрашилися, і багато хто зі стану його розбігся, і залишилося у них не більше восьмисот мужів. 7 Коли побачив Іуда, що розбіглося ополчення його, а війна тривожила його, він засмутився серцем, тому що не мав часу зібрати їх. 8 Він засмутився і сказав тим, що залишилися: встаньмо і ходімо на супротивників наших; можливо, ми в силах будемо­ воювати з ними. 9 Але вони відхиля­ли його і говорили: ми не в силах, але будемо тепер рятувати життя наше, і потім повернемося з братами нашими і тоді будемо воювати проти них, а тепер нас мало. 10 Але Іуда сказав: ні, нехай не буде цього зі мною, щоб бігти від них; а якщо прийшла година наша, то помремо мужньо за братів наших і не залиши­мо дорікання на славу нашу. 11 І рушило військо зі стану і стало проти них; і розділилася кіннота на дві частини, а попереду війська йшли пращники і стрільці і всі сильні передові воїни. 12 Вакхид же знаходив­ся на правому крилі, і наближалися­ загони з обох боків і сурмили трубами. 13 Засурмили трубами і ті, що були з Іудою, і заколивалася земля від шуму військ, і була завзята битва­ від ранку до вечора. 14 Коли побачив Іуда, що Вакхид і найміцніша частина його війська знаходяться на правому боці, то зібралися до нього всі хоробрі серцем, – 15 і розбили вони праве крило, і вони переслідували їх до гори Азоту. 16 Коли ті, що знаходилися на лівому крилі, побачили, що праве крило розбите, то повернули слідом за Іудою і тими, що були з ним, з тилу. 17 І битва була жорстока, і багато впало уражених з того й іншого боку, 18 впав і Іуда, а інші кинулися навтіки. 19 І взяли Іонафан і Симон Іуду, брата свого, і поховали його у гробі батьків його у Модині. 20 Й оплакували його і ридали за ним сильно всі ізраїльтяни, і сумували багато днів і говорили: 21 як упав сильний, який спасав Ізраїля? 22 Інші ж діла Іуди і битви і мужні подвиги, які звершив він, і велич його не описані, бо їх було дуже багато.

23 Після смерти ж Іуди в усіх краях ізраїльських з’явилися люди беззаконні, і піднялися всі чинителі неправди. 24 У ті самі дні був дуже сильний голод, і країна пристала до них. 25 І обрав Вакхид нечестивих мужів і поставив їх начальниками країни. 26 Вони розвідували і розшукували друзів Іуди і приводили їх до Вакхида, а він мстився їм і знущався з них. 27 І була велика скорбота в Ізраїлі, якої не бувало з того дня, як не стало у них пророка. 28 Тоді зібралися всі друзі Іуди і сказали Іонафану: 29 відтоді, як помер брат твій Іуда, немає подібного до нього мужа, щоб виступити проти ворогів і Вакхида і проти ненависників нашого народу. 30 Отже, тепер ми тебе обрали – бути нам замість нього на­чальником і вождем, щоб вести війну нашу. 31 І прийняв Іонафан у той час провід і став на місце Іуди, брата­ свого. 32 І дізнався про те Вакхид і шу­кав убити його. 33 Про це довідалися Іонафан і Симон, брат його, і всі, що були з ним, і втекли у пустелю Фекоє і розташувалися станом біля вод озера Асфар. 34 Вакхид, довідавшись про те у день суботній, переправився сам і все військо його за Йордан. 35 А Іонафан відправив брата свого – проводиря народу – і просив друзів своїх, наватеїв, щоб скласти у них великий запас свій. 36 Але вийшли з Мидави сини Іамврі і схопили Іоана і все, що він мав, і пішли. 37 Після цих подій сказали Іонафану і Симону, братові його, що сини Іамврі урочисто справляють знатний шлюб і проводжають з Надавафа з великою пишнотою наречену, дочку одного зі знатних вельмож хананейських. 38 Тоді згадали вони про Іоана, брата свого, і вийшли, і сховалися під покровом гори. 39 Звівши очі свої, вони побачили: ось виклики і велике придане; назустріч вийшов наречений і друзі його і брати його з тимпанами і музикою і з численною зброєю. 40 Тоді ті, що бу­ли з Іонафаном, піднялися на них із засідки і побили їх, і багато впало­ уражених, а інші втекли на гору; й узяли вони всю здобич їхню. 41 І обер­нулося шлюбне торжество на сум, і звук музики їх – на плач. 42 Так пом­с­­тилися вони за кров брата свого і повернулися до болотистого місця біля Йордану. 43 І почув про це Вакхид – і в день суботній прийшов до берегів Йордану з великим військом. 44 Тоді сказав Іонафан тим, що були з ним: встаньмо тепер і будемо битися за життя наше, бо нині – не те, що вчора і третього дня. 45 Ось, ворог і попереду нас і позаду нас, вода Йордану з того і з іншого боку, і болото і ліс, і немає місця, куди ухи­ли­тися. 46 Отже, тепер взивайте до ­не­ба, щоб визволитися вам від руки ворогів ваших. 47 І почалася битва. І простяг Іонафан руку свою, щоб уразити Вакхида, але той ухилився від нього назад. 48 І кинувся Іонафан і ті, що були з ним, у Йордан і перепливли на другий берег, а ті не перейшли за ними Йордану. 49 Й упало у Вакхида у той день до тисячі мужів. 50 І повернувся він у Єрусалим і побудував у Юдеї міцні міста: фортецю в Єрихоні, й Еммаум і Вефорон, і Вефиль і Фамнафу у Фарафоні, і Тефон з високими стінами, воротами і запорами, 51 і поставив у них стор`ожу, щоб вороже діяти проти Ізраїля. 52 Зміцнив також місто у Вефсурі й Газару і фортецю і залишив у них військо з продовольчими запасами, 53 і взяв у заручники синів вождів країни і помістив їх у Єрусалимській фортеці під вартою.

54 У сто п’ятдесят третьому році, у другому місяці, Алким звелів зруйнувати стіну внутрішнього двору храму і зруйнувати діло пророків, і вже почав руйнування. 55 Але у той самий час Алким уражений був ударом, і зупинилися наміри його; вуста його зімкнулися, він онімів і не міг більше вимовити жодного слова і заповідати про дім свій. 56 І помер Алким у той же час у тяжких муках.­ 57 Коли Вакхид довідався, що Алким помер, повернувся до царя; і земля Юдейська два роки залишалася у спокої. 58 Тоді всі беззаконники ради­лись і говорили: ось, Іонафан і ті, що знаходяться з ним, живуть безпечно у спокої; приведемо тепер Вак­хида, і він схопить усіх їх в одну ніч. 59 Пішли і запропонували йому таку пораду. 60 Він зважився йти з ве­ликим військом і послав таємно листи всім союзникам своїм, які знаходилися в Юдеї, щоб вони схопили Іонафана і тих, що знаходяться з ним, але вони не могли, тому що задум їхній став відомим їм. 61 І впі­ймали вони з мужів країни винуватців цього лиходійства до п’ятдесяти чоловік і убили їх. 62 Після цього відійшли Іонафан і Симон і ті, що були з ними, у Вефвасі, що в пустелі,­ і відбудували зруйноване там і укріпили місто. 63 Довідавшись про це, Вакхид зібрав усе військо своє, сповістивши і тих, які знаходилися в Юдеї, 64 прийшов і обложив Вефвасі, і воював проти нього багато днів і спорудив машини. 65 Іонафан же залишив у місті Симона, брата свого,­ а сам вийшов у країну і вийшов з не­­­­­великою кількістю, 66 й уразив Одо­а­аррина і братів його і синів Фасиро­на у наметах їхніх і почав уражати і наступати із силою. 67 Тоді і Си­мон і ті, що були з ним, виступили з міста і спалили машини, 68 і воювали проти Вакхида, і він був розбитий ними; цим вони сильно засмутили його, тому що задум його і похід залишилися марними. 69 Сильно розгнівав­ся­ він на мужів беззаконних, які ­по­ра­ди­ли йому йти в цю країну, і багатьох з них умертвив, і вирішив повернутися у землю свою. 70 Довідавшись про це, Іонафан послав до нього старійшин, щоб укласти з ним мир і щоб він віддав полонених. 71 Він прийняв це і зробив за словами його, і поклявся не робити йому ніякого зла в усі дні життя свого 72 і віддав йому полонених, яких раніше взяв у полон у землі Юдейській, і по­вернувся­ у землю свою і не приходив більше у межі їхні. 73 І вгамував­ся меч в Із­раїлі, й оселився Іонафан у Махмасі;­ і почав Іонафан судити народ і знищив нечестивих із середовища Ізраїля.

10 У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антио­ха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там. 2 Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну. 3 І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його, 4 бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас: 5 тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його. 6 І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці. 7 Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав лис­ти вголос усьому народу і тим, що бу­ли у фортеці; 8 і убоялись усі вели­ким страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо; 9 а ті, що були у фортеці, видали Іонафану­ заручників, і він повернув їх батькам їхнім. 10 І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлюва­ти місто, 11 і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикут­них каменів, – і робили так. 12 Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли: 13 ко­­жен залишив своє місце і пішов у свою землю. 14 Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком. 15 І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі под­виги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони. 16 Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником. 17 І написав і послав йому лист у таких словах: 18 “Цар Олександр братові Іонафану – радуватися. 19 Почули ми про тебе, що ти – муж, міцний силою і гідний бути на­шим другом. 20 Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником на­ро­­ду­ твого; і ти будеш називатися дру­гом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати друж­­бу­ з нами”. 21 І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зіб­рав військо і заготував безліч зброї. 22 І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав: 23 що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе? 24 Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені. 25 І послав їм лист у таких словах: “Цар Димитрій народу юдейському – радуватися. 26 Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших. 27 Продовжуйте і нині зберігати вірність нам, – і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас: 28 зробимо вам багато поступок і дамо вам дари. 29 Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців; 30 і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи. 31 І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його. 32 Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її; 33 і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою. 34 Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені – три дні перед святом і три дні після свята, – усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві. 35 Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі. 36 І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік, – і їм буде даватися платня­ нарівні з усіма військами царськими. 37 І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській. 38 І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться при­єднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика. 39 Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на ви­трати, потрібні для святилища; 40 я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сик­лів срібла з царських зборів з належ­них місць. 41 І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму. 42 Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать. 43 І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх ін­­ших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму. 44 І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських. 45 І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо – кошти будуть видаватися з прибут­ків царських, а також – на побудову стін у Юдеї”. 46 Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх, 47 і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції, – і допомагали йому у війнах в усі дні.

48 Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія. 49 І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг, 50 і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця, – і впав Димитрій у цей день.

51 Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами: 52 “я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої. 53 Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його. 54 Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе”. 55 І відповідав цар Птоломей так: “щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх. 56 Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав”. 57 І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році. 58 Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою. 59 Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч. 60 І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, – і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благово­ління їх. 61 І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх. 62 І по­велів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру, – і зробили так. 63 І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (щоб) ніхто не турбував його ніякою справою. 64 Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися. 65 Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем. 66 І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.

67 Але у сто шістдесят п’ятому ро­ці­­ прийшов із Криту Димитрій, син Ди­митрія, у землю батьків своїх. 68 По­­­чувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію. 69 І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати: 70 ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах? 71 Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст. 72 Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй. 73 І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту. 74 Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому. 75 І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була стор`ожа Аполлонія, і во­ни почали воювати проти неї. 76 Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією. 77 Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї. 78 Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву. 79 Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них; 80 але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора, 81 народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися. 82 Тоді Симон підвів військо­ своє і напав на загін, бо вершники зне­­­могли, – і були розбиті ним і кинулися навтіки. 83 І розсіялися верш­ники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися. 84 Але Іонафан спа­лив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем. 85 І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів. 86 Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього на­зустріч з великою почестю. 87 І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі. 88 Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана 89 і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.

11 Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства. 2 Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його. 3 Коли ж Птоломей входив у міста, то залишав військо для стор`ожі у кожному місті. 4 Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його, 5 і розповіли цареві про все, що зробив Іонафан, скаржачись на нього; але цар промовчав. 6 Тоді вийшов Іонафан назустріч царю в Іоппію з пошаною, і вітали один одного і ночували там. 7 І йшов Іонафан з царем до ріки, яка називалася Елевфера, і потім повернувся в Єрусалим. 8 Цар же Птоломей оволодів містами на морському березі до Селевкії приморської і складав злі задуми проти Олександра. 9 І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царст­ві батька твого. 10 Я каюся, що віддав­ йому дочку мою, бо він намагався убити мене. 11 Так обмовляв він його, тому що сам домагався царства його. 12 І, віднявши у нього дочку свою, віддав її Димитрію, і став чужим для Олександра, і виявилася ворожнеча між ними. 13 І ввійшов Птоломей в Антиохію і поклав на свою голову два вінці – Азії та Єгипту. 14 Цар Олек­сандр знаходився у той час у Кили­кії,­ тому що жителі тих місць відпали від нього. 15 Почувши про це, Олександр пішов проти нього воювати; тоді Птоломей вивів військо і зустрів його з великою силою, і змусив його втікати. 16 І втік Олександр в Аравію, щоб сховатися там; цар же Птоломей піднісся. 17 Завдиїл, аравитянин, зняв голову з Олександ­ра і послав її Птоломею. 18 Цар же Птоломей на третій день помер, а ті, що залишилися у фортецях, знищені були жителями фортець. 19 І став царювати Димитрій у сто шістдесят сьомому році.

20 У ті дні зібрав Іонафан юдеїв, щоб завоювати фортецю Єрусалимську, і спорудив перед нею безліч ма­шин. 21 Але деякі ненависники народу свого, відступники від закону, пішли до царя і донесли, що Іонафан облягає фортецю. 22 Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаї­ду, і написав Іонафану, щоб він не об­лягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним. 23 Але Іона­фан, вислухавши це, наказав продовжувати облогу й, обравши зі старійшин ізраїльських і священиків, зважився піддатися небезпеці. 24 Узяв­ши срібла і золота, одягу і багато інших дарів, він пішов до царя у Птолемаїду, і придбав благовоління його. 25 І хоча деякі відступники з того ж народу обмовляли його, 26 але цар учинив з ним так само, як чинили з ним попередники його, і підніс його перед усіма друзями своїми,­ 27 й утвердив за ним первосвященст­во й інші почесні відзнаки, які він мав колись, і зробив його одним з пер­ших друзів своїх. 28 І просив Іона­фан царя звільнити від податей Юдею і три області й Самарію й обіцяв йому триста талантів. 29 Цар по­годився і написав Іонафану про все це лист та­кого змісту: 30 “Цар Димитрій братові Іонафану і народу­ юдейському – радуватися. 31 Список листа, який ми писали про вас Ласфену, роди­че­ві нашому, посилаємо і до вас, щоб ви знали. 32 Цар Димит­рій Ласфену батькові – радуватися. 33 Народу юдей­­­­ському, друзям нашим, що вірно виконують свої обов’язки перед нами, ми розсудили зробити благодіяння за їхню добру прихиль­ність до нас. 34 Отже, ми затверд­жуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Афе­рему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жер­цям їх у Єрусали­мі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з пло­­дів землі і з плодів дерев, 35 і все інше, що належить нам віднині з десятин і данини, що припадає нам, солоні озера і вінцевий збір, що нам належить, усе цілком уступаємо їм. 36 І нічого не буде відмінено з цього від­­нині і назавжди. 37 Отже, потурбуйтеся зробити список з цього, і нехай буде від­даний він Іонафану і покладений на святій горі у призначеному місці”.

38 І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі вій­ська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він най­няв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його. 39 Трифон, один з колишніх прихиль­ників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Ди­­­мит­рія, вирушив до Емалкуя аравитя­ни­на, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра; 40 і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.

41 І послав Іонафан до царя Димитрія, щоб він вивів залишених ним у Єрусалимській фортеці і ук­ріпленнях, бо вони нападали на Ізраїля. 42 Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час. 43 Тепер же ти справедливо вчиниш, якщо надішлеш мені людей на допомогу у війні, бо відійшли від мене усі війська мої. 44 І послав до нього Іонафан у Антиохію три ти­ся­чі хоробрих мужів, і прийшли вони до царя, і зрадів цар прибуттю їх. 45 Громадяни ж, зібравшись на се­редину міста до ста двадцяти тисяч чоловік, хотіли убити царя. 46 Але цар утік у палац, а громадяни зайняли усі вулиці міста і почали облягати його. 47 Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч, 48 і запали­ли місто, і взяли у той день ба­гато здобичі, і врятували царя. 49 І побачили громадяни, що юдеї оволоділи містом, як хотіли, і впали духом, і почали волати до царя, благаючи і говорячи: 50 прости нас, і нехай юдеї перестануть нападати на нас і на місто. 51 І склали зброю й уклали мир. І прославились юдеї перед царем і перед усіма у царстві його і повернулися в Єрусалим з великою здобиччю. 52 І сів цар Димитрій на престолі царства свого, і заспокоїлася земля перед ним. 53 Але він сказав неправду в усьому, що обіцяв, і зрадив Іонафана і не віддячив за зроблене йому добро і дуже образив його. 54 Після того повернув­ся Трифон і з ним Антиох, ще дуже юний; він воцарився і поклав на себе вінець. 55 І зібралися до нього усі вій­ська, які розпустив Димитрій, і поча­ли воювати з ним, і він кинувся­ нав­тіки, і був уражений. 56 І взяв Три­­фон слонів і оволодів Антиохією. 57 І пи­сав юний Антиох Іонафану, говорячи: надаю тобі первосвященство і поставляю тебе над чотирма областями, і ти будеш у числі друзів царських. 58 І послав йому золоті сосуди­ і домашнє начиння і надав йому право пити з золотих сосудів і носити порфиру і золоту пряжку, 59 а Симона, брата його, поставив воєначальником від области Тирської до меж Єгипту. 60 І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю. 61 Звідти пішов він у Газу; але жителі Гази замкнулися; і обложив він місто, і спалив вогнем передмістя його, і спустошив їх. 62 І упрохали жителі Га­зи Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.­

63 І почув Іонафан, що прийшли у Кадис, у Галилеї, воєначальники Димитрія з численним військом, щоб вигнати його із країни. 64 Але він пішов назустріч їм, брата ж свого, Симона, залишив у країні. 65 І розташував Симон стан свій при Вефсурі, й облягав його багато днів, і замкнув його. 66 І просили його про мир, і він погодився, але вигнав їх звідти, й оволодів містом, і поставив у ньому стор`ожу. 67 А Іонафан і військо його розташувалися станом біля вод Геннісаретських і ранком стали на рівнині Насор. 68 І ось, військо іноплемінників зустрілося з ним на рівнині, залишивши проти нього засідку в горах, саме ж ішло назустріч йому з протилежного боку. 69 І вийшли ті, що були у засідці, зі своїх місць, і почали битися: тоді всі, що були з Іонафаном, кинулися нав­тіки, 70 і жодного з них не за­ли­ши­ло­ся, крім Маттафії, сина Авес­са­ломо­вого, й Іуди, сина Халфієвого, начальників військових загонів. 71 І роздер Іонафан одяг свій, і поси­пав землю на голову свою, і молився. 72 Потім повернувся, щоб воювати з ними й уразив їх, і вони побігли. 73 Побачивши це, ті що утекли від нього, повернулися до нього, і з ним переслідували їх до Кадиса, до само­го стану їхнього, і там зупинилися. 74 У той день упало від іноплемінників до трьох тисяч мужів; і повернув­ся Іонафан у Єрусалим.

12 Іонафан, бачачи, що час спри­­­­­ятливий для нього, обрав мужів і послав у Рим встановити і відновити дружбу з римлянами, 2 і до спартанців і в інші місця послав листи про те саме. 3 І прийшли вони у Рим, і ввійшли у раду, і сказали: “Іонафан первосвященик і народ юдейський послали нас, щоб відновити дружбу з вами і союз, як і раніше”. 4 І там дали їм листи до місцевих начальників, щоб провели їх у землю Юдейську з миром. 5 Ось спи­сок листа, який писав Іонафан спар­танцям: 6 “первосвященик Іонафан і народні старійшини і священики й інший народ юдейський братам спар­танцям – радуватися. 7 Ще раніше від Дарія [Арея], який царю­вав у вас, прислані були до первосвященика Онії листи, що ви – брати­ наші, як свідчить список. 8 І при­й­няв Онія посланого мужа з честю, і одержав листи, в яких ясно говорилося про союз і дружбу. 9 Ми ж, хоч і не маємо потреби у них, маючи втіхою священні книги, які у руках наших, 10 але вирішили послати до вас для відновлення братерства і дружби, щоб не відчужуватися від вас, тому що багато минуло часу піс­ля того, як ви посилали до нас. 11 Ми постійно повсякчас, як у свята,­ так і в інші встановлені дні, згадуємо про вас при жертвоприношеннях наших і молит­вах, як слід і пристойно згадувати братів. 12 Ми радіємо за вашу славу; 13 нас же оточують багато бід і часті війни, бо воювали проти нас навко­лишні царі. 14 Але ми не хотіли турбу­вати вас та інших­ союзників і друзів­ наших у цих війнах, 15 бо ми маємо допомогу небесну, яка допомагає нам; ми позбулися­ ворогів наших, і вороги наші втихомирені. 16 Тепер ми обрали Нумінія, сина Ан­тио­хо­вого, й Антипатра, сина Іасонового, і послали їх до римлян відновити дружбу з ними і колишній союз. 17 До­ручили їм іти і до вас, вітати вас і вручити вам листи від нас про понов­лення і з вами нашого братерства. 18 І ви добре зробите, відповівши нам на них”.

19 Ось і список листів, які надіслав Дарій [Арей]: 20 “Цар Спартанський Онії первосвященикові – радуватися. 21 Знайдено у писанні про спартанців і юдеїв, що вони – брати і від роду Авраамового. 22 Тепер, ко­ли ми довідалися про це, ви добре зробите, написавши нам про добробут ваш. 23 Ми ж повідомляємо вам: худоба ваша і майно ваше – на­ші, а що у нас є, те ваше. І ми по­веліли оголосити вам про те”.

24 І почув Іонафан, що повер­­ну­ли­ся­­ воєначальники Димитрія з біль­шим військом, ніж колись, щоб вою­вати проти нього, 25 і вийшов з Єрусалима, і зустрів їх у країні Амафитській, і не дав їм часу ввійти у країну його. 26 І послав у стан їхній спостерігачів,­ які, повернувшись, оголосили йому, що вони готуються напасти на них у цю ніч. 27 Тому, коли зайшло сонце,­ Іонафан наказав своїм пильнувати, бути в озброєнні і готуватися до бит­ви всю ніч, і поставив навколо стану­ передових сторожів. 28 І почули вороги, що Іонафан зі своїми приготувався до битви, і злякалися, і затрем­тіли серцем своїм, і, запаливши вог­ні у стані своєму, пішли. 29 Іонафан же і ті, що були з ним, не знали про те до ранку, бо бачили розпалені вогні.­ 30 І погнався Іонафан за ними, але не наздогнав їх, тому що вони перейшли ріку Елевферу. 31 Тоді Іонафан обернувся на арабів, називаних заве­деями, уразив їх і взяв здобич їхню. 32 Потім, повернувши, прийшов у Дамаск і пройшов по всій тій країні. 33 І Симон вийшов, і пройшов до Аскалона і найближчих фортець, і повернувся в Іоппію, й оволодів нею, 34 бо він почув, що [іоппіяни] хочуть здати фортецю військам Димитрія, – і поставив там стор`ожу, щоб охороняти її. 35 І повернувся Іонафан, і скликав старійшин народу, і радився з ними, щоб побудувати фортеці в Юдеї, 36 підвищити стіни Єрусалима і спорудити високу стіну між фор­тецею і містом, щоб відокремити її від міста, так щоб вона була окремо, і не було б у ній ні купівлі, ні продажу. 37 Коли зібралися об­лаш­тувати місто і дійшли до стіни біля потоку зі східного боку, то по­бу­дува­ли так звану Хафенафу. 38 А Симон побудував Адиду в Сефилі, і зміцнив ворота і запори.

39 Тим часом Трифон домагався стати царем Азії і покласти на себе вінець і підняти руку на царя Антиоха, 40 але побоювався, як би не перешкодив йому Іонафан і не почав проти нього війну; тому шукав випадку, щоб узяти Іонафана й убити, і, піднявшись, пішов у Вефсан. 41 І вийшов Іонафан назустріч йому з сорока тисячами обраних мужів, готових до битви, і прийшов у Вефсан. 42 Коли Трифон побачив, що Іонафан іде з численним військом, то побоявся підняти на нього руки. 43 І прийняв його з честю, і представив його всім друзям своїм, дав йому подарунки, наказав військам своїм коритися йому, як собі самому. 44 Потім сказав Іонафану: для чого ти ут­руднюєш весь цей народ, коли не че­кає на нас війна? 45 Отже, відпусти їх тепер у доми їхні, а для себе обери­ небагатьох мужів, які були б з тобою,­ і підемо зі мною у Птолемаїду, і я передам її тобі й інші фортеці й реш­ту військ і всіх, що завідують зборами, і потім повернуся; бо для цього я і перебуваю тут. 46 І повірив йому Іонафан, і зробив так, як він сказав,­ і відпустив війська, і вони вирушили у землю Юдейську; 47 із собою ж залишив три тисячі мужів, з яких дві тисячі залишив у Галилеї, тисяча ж вирушила з ним. 48 Але як тільки увійшов Іонафан у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули ворота, і схопили його, і всіх, хто увійшов з ним, убили мечем. 49 Тоді Трифон послав військо і кінноту в Галилею і на велику рівнину, щоб знищити всіх, що були з Іонафаном. 50 Але вони, почувши, що Іонафан схоплений і загинув, і ті, що були з ним, підбадьорили один одного, і вийшли­ густим строєм, готові битися. 51 І по­бачили ті, що переслідували, що йдеться про життя, і повернулися назад. 52 А вони всі благополучно прийшли у землю Юдейську й оплакували Іонафана і тих, що були з ним, і були у великому страху, і весь Ізраїль плакав гірким плачем. 53 Тоді всі навколишні народи шукали, як знищити їх, бо говорили: тепер немає у них начальника і поборника; отже, будемо тепер воювати проти них і знищимо із середовища людей пам’ять їх.

13 Почув Симон, що Трифон зі­б­рав велике військо, щоб іти у землю Юдейську і розорити її. 2 І бачачи, що народ у страху і тремтінні, зійшов у Єрусалим і зібрав народ. 3 І, підбадьорюючи їх, говорив їм: самі ви знаєте, скільки я і брати мої і дім батька мого зробили заради цих законів і святині, знаєте війни і гноб­лення, які ми витерпіли. 4 Тому і загинули всі брати мої за Ізраїля, і залишився я один. 5 І нині нехай не буде того, щоб я став щадити життя моє в усі часи гноблення, бо я не кращий за братів моїх. 6 Але буду мститися за народ мій і за святилище, і за дружин і за дітей наших, бо об’єдналися всі народи, щоб знищити нас через неприязнь. 7 І запалився дух народу, як тільки почув він та­кі слова; 8 і відповіли гучним голо­сом, і сказали: ти – наш вождь замість Іуди та Іонафана, брата твого. 9 Веди нашу війну, і що ти скажеш нам, ми все зробимо. 10 Тоді зібрав він усіх мужів ратних, і поспішив закінчити стіни Єрусалима, і з усіх боків зміцнив його. 11 Потім послав Іонафана, сина Авессаломового, і з ним достатню кількість війська в Іоппію, і він вигнав тих, що були у ній, і залишився там.

12 Тим часом Трифон піднявся з Птолемаїди з численним військом, щоб увійти у землю Юдейську; з ним був й Іонафан під вартою. 13 Симон же розташував стан при Адиді навпроти рівнини. 14 Коли Трифон довідався, що Симон заступив місце Іонафана, брата свого, і має намір вступити у битву з ним, то послав до нього послів сказати: 15 за срібло, яке брат твій Іонафан заборгував царській скарбниці за потребами, які він мав, ми затримали його. 16 Отже, надішли тепер сто талантів срібла і у заручники двох синів його, щоб він, бувши відпущеним, не відійшов від нас, – і ми відпустимо його. 17 Симон розумів, що вони говорять з ним підступно, але послав срібло і дітей, щоб не викликати великої ненависти народу, 18 який сказав би: через те, що я не послав йому срібла і дітей, Іонафан загинув. 19 Отже, послав дітей і сто талантів; але Трифон­ обманув і не відпустив Іонафана. 20 Після цього Трифон пішов, щоб увійти в країну і розорити її, і пішов манівцем на Адару. Але Симон і військо його йшли слідом за ним усюди, куди він йшов. 21 Ті ж, що були у фортеці, послали до Трифона послів, щоб спонукати його прийти до них через пустелю і надіслати­ їм продовольчі припаси. 22 І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб іти у ту ж ніч, але був дуже великий сніг, і він не пішов через сніг, а, піднявшись, вирушив у Галаад. 23 Коли ж наблизився до Васками, умертвив Іонафана, і він похований там. 24 І повернувся Трифон і пішов у зем­лю свою. 25 Тоді Симон послав і взяв кістки Іонафана, брата свого, і похо­вав їх у Модині, місті батьків своїх. 26 І оплакував його весь Ізраїль гірким плачем, і сумували за ним ба­гато днів. 27 І спорудив Симон будівлю над гробом батька свого і братів своїх і звів її високою, для благо­видости, з тесаного каменю з передньої і задньої сторони, 28 і поставив на ній сім пірамід, одну навпроти іншої, батькові і матері і чотирьом братам; 29 зробив на них майстерні прикраси, поставивши навколо високі стовпи, а на стовпах повне оз­б­роєння – на вічну пам’ять, і поряд зі зброєю – вирізьблені кораблі, так що вони видимі були всім, хто плаває по морю. 30 Цей надгробний пам’ятник, який зробив він у Модині, стоїть до цього дня.

31 Трифон же з підступництвом вирушив у путь з юним царем Антиохом і убив його, 32 і став царем замість нього, і поклав на себе вінець Азії, і зробив велике ураження на землі. 33 А Симон будував фортеці в Юдеї, зміцнюючи їх високими вежами і великими стінами, воротами і запорами, і складав у фортецях продовольчі запаси. 34 Потім об­рав Симон мужів і послав до царя Димитрія просити, щоб він зробив полегшення країні, бо всі діяння Трифона були грабіжницькі. 35 І послав йому цар Димитрій відповідь на ці слова і написав такий лист: 36 “Цар Димитрій Симону, первосвященикові і другові царів, і старійшинам і народу юдейському – радуватися. 37 Золотий вінець і пальмову­ гілку, послану вами, ми одержали і го­тові укласти з вами повний мир і на­писати тим, що завідують зборами, щоб відпустити вам данину. 38 І все, що ми ухвалили про вас, нехай буде незмінно, і фортеці, які ви побудували, нехай належать вам. 39 Прощаємо вам також ненавмисні провини ваші до цього дня і вінцевий збір, який платити ви зобов’язані, і якщо інше щось стягувалося у Єрусалимі, більш не буде стягуватися. 40 І якщо знайдуться з вас здат­ні бути вписаними у число тих, що знаходяться при нас, нехай записуються, і нехай буде між нами мир”.

41 У сто сімдесятому році знято ярмо язичників з Ізраїля; 42 і народ Ізраїльський у листуванні й договорах почав писати: “першого року при Симоні, великому первосвященику, вожді і правителеві юдеїв”. 43 У цей час Симон зробив напад на Газу, оточив її військом, збудував об­логові машини і присунув їх до міста, розбив одну вежу й оволодів нею. 44 А ті, що були на машині, вскочили у місто, і сталося в місті велике сум’яття. 45 І зійшли громадяни з дру­жинами і дітьми на стіну, роздер­ши одяг свій, і голосно волали, благаючи Симона дати їм помилування, 46 і говорили: вчини з нами не за злими справами нашими, але з милости твоєї. 47 І змилосердився над ними Симон, і не воював з ними, а тільки вигнав їх з міста, й очистив­ доми, в яких знаходилися ідоли, і так увійшов у місто зі славослів’ями і благословеннями. 48 І викинув з нього все нечисте, й оселив там мужів, які дотримуються закону, й укріпив його, і влаштував у ньому для себе житло. 49 Тим же, що були у Єрусалимській фортеці, не дозволяли ні виходити, ні вступати у країну, ні купувати, ні продавати, і вони терпіли сильний голод, і багато хто з них загинув від голоду. 50 Тоді воз­звали вони до Симона про мир, і він дав їм його, але вигнав їх звідти й очистив фортецю від оскверніння, 51 і ввійшов у неї у двадцять третій день другого місяця сто сімдесят першого року зі славослів’ями, паль­мовим віттям, з гуслями, кимвалами і цитрами, із псалмами і піснями, бо знищено великого ворога Ізраїля. 52 І встановив кожного року проводити цей день з веселощами, й укріпив гору храму, яка знаходиться поблизу фортеці, й оселився там сам і ті, що були з ним. 53 І побачив Симон, що син його Іоан змужнів, і поставив його начальником над усіма військами, й оселився у Газарі.

14 У сто сімдесят другому році цар Димитрій зібрав війська свої і вирушив у Мідію, щоб одержати допомогу собі для війни проти Трифона. 2 Але Арсак, цар Перський і Мідійський, почувши, що Димитрій прийшов у межі його, послав одного з воєначальників своїх взяти його живого. 3 Той вирушив і розбив військо Димитрія, узяв його, і привів до Арсака, який замкнув його у в’язниці.

4 І спочивала земля Юдейська в усі дні Симона; він дбав про благо народу свого, і подобалася їм влада і слава його в усі дні. 5 І до всієї своєї­ слави, він узяв ще Іоппію для пристані і відкрив вхід островам морським, 6 і поширив межі народу свого, й оволодів тією країною. 7 Він набрав безліч полонених і володарював над Газарою і Вефсурою і над фор­­тецею, очистив її від осквернення, і не було тих, хто противився йому. 8 Юдеї спокійно обробляли зем­лю свою, і земля давала плоди свої і дерева у полях – плід свій. 9 Старці, сидячи на вулицях, усе ра­дилися про користі суспільні, і юнаки одяга­лися у пишний і військовий одяг. 10 Містам постачав він продовольчі припаси і робив їх місцями укріп­ле­ними, так що славне ім’я його ви­мов­­лялося до країв землі. 11 Він відновив мир у країні, і радувався Ізраїль великою радістю. 12 І сидів кожен під виноградом своїм і під смоковницею своєю, і ніхто не страшив їх. 13 І не залишилося нікого на землі, хто воював би проти них, і царі смирилися у ті дні. 14 Він підкріплював усіх бідних у на­роді своєму, вимагав виконання за­ко­ну і знищував усякого беззаконни­ка і злодія, 15 прикрасив святилище і примножив священне начиння.

16 Коли дійшла чутка до Рима і до Спарти, що Іонафан помер, вони ду­же засмутилися. 17 Коли ж почули, що Симон, брат його, став замість нього первосвящеником і володарює над країною і містами, які знаходяться у ній, 18 то написали до нього на мідних дошках, щоб відновити з ним дружбу і союз, укладений ними з братами його Іудою та Іонафаном. 19 Вони були прочитані в Єрусалимі перед зібранням. 20 Ось список з лис­тів, присланих спартанцями: “Спар­танські начальники і місто – Симону первосвященикові, старійшинам і священикам і всьому народу юдей­ському, братам нашим – радуватися.­ 21 Посли, прислані до народу на­шого, розповіли нам про вашу славу і честь, і ми зраділи прибуттю їх 22 і записали сказане ними у народній раді так: Нуминій, син Антиоха, й Антипатр, син Іасона, посли юдейські, прийшли до нас відновити з нами дружбу. 23 Й угодно було народу прийняти цих мужів з пошаною і внести запис слів їхніх у відкриті народні книги, на пам’ять народу спартанському. А список з цього ми написали для первосвященика Симона”.

24 Після того Симон послав Нуминія у Рим з великим золотим щитом, вагою у тисячу мин, щоб укласти з ними союз. 25 Коли почув про це народ, то сказав: яку подяку віддамо ми Симону і синам його? 26 Бо він твердо стояв і брати його і дім батька його, і відбили ворогів Ізраїля, і здобули йому свободу. 27 І написали про те на мідних дошках і виставили їх на стовпах на горі Си­он. Ось список написаного: “У вісімнадцятий день Елула сто сімдесят другого року, – це був третій рік за первосвященика Симона, – 28 у Сарамелі, у великому зібранні священиків і народу і князів народних і старійшин країни, оголошено нам: 29 оскільки багато разів бували війни у цій країні, то Симон, син Маттафії, син синів Іарива, і брати його, піддаючи себе небезпеці, протистали ворогам народу свого, щоб зберегти святилище його і закон, і великою славою прославили народ свій. 30 Іонафан зібрав народ свій і зробився первосвящеником його, але він преставився до народу свого.

31 Коли ж вороги їхні вирішили ввійти у країну їхню, щоб розорити країну їхню і простягти руки на святилище їхнє, 32 тоді повстав Симон і воював за народ свій і витратив багато власних грошей, постачаючи хоробрим мужам народу свого зброю і даючи їм платню. 33 Він укріпив міста Юдеї і Вефсуру на кордонах Юдеї, де колись знаходилася зброя ворогів, і поставив там стор`ожу з юдеїв. 34 Також укріпив Іоппію біля моря і Газару на межах Азота, в якій раніше жили вороги, й оселив там юдеїв, забезпечивши ці місця всім, що потрібно було для відновлення їх. 35 І бачив народ діяння Симона і славу, яку намагався він здобути народу своєму, і поставив його своїм­ начальником і первосвящеником за те, що все це зробив він, і за справед­ливість і вірність, яку він зберігав до племені свого, всіляко намагаючись піднести народ свій. 36 У дні його руками його успішно були виг­нані з країни язичники і ті, що за­­­­­й­ма­­ли місто Давидове у Єрусалимі, які, збу­дувавши собі фортецю, вихо­дили з неї й оскверняли все навколо­ святилища і багато шкодили святині. 37 Він оселив у ній юдеїв і укріпив­ її для безпеки країни і міста і підви­щив стіни Єрусалима. 38 То­му і цар Димитрій затвердив за ним первосвященство, 39 і залічив його до друзів своїх, і вшанував його великою славою. 40 Бо він почув, що рим­ляни назвали юдеїв друзями і со­юз­никами і братами і з честю прийняли пос­лів Симона, 41 що юдеї і священики погодилися, щоб Симон був у них начальником і первосвящеником на­вік, доки постане Пророк вірний, 42 щоб він був у них воєначальником і мав піклування про святих і поставляв їх над роботами їхніми і над областю, і над зброєю, і над фортеця­ми, 43 щоб мав піклування про святи­лище, і всі слухалися його, щоб усі договори у країні писалися на його ім’я, і щоб він одягався у порфиру і носив золоті прикраси. 44 І нікому з народу і священиків нехай не буде дозволено відмінити що-небудь з цього або суперечити словам його, або без нього скликати зібрання у країні­ й одягатися у порфиру і носити золо­ту пряжку. 45 А хто зробить що-небудь проти цього, або відмінить щось із цього, буде винен”. 46 І погодився весь народ підкоритися Симону і чинити за словами цими. 47 Симон прийняв і погодився бути первосвящеником і воєначальником і правителем юдеїв та священиків і бути начальником над усіма. 48 І вирішили викарбувати запис цей на мідних дош­ках і поставити їх в огорожі храму на видному місці, 49 а списки з них покласти у скарбниці, щоб мав їх Симон і сини його.

15 І надіслав Антиох, син царя Ди­­митрія, листи з островів мор­сь­­ких до Симона, великого священика і правителя народу юдейського, і до всього народу. 2 Вони були такого змісту: “Цар Антиох Симону,­ первосвященику і правителю народу, і народу юдейському – радуватися. 3 Оскільки люди зловредні оволоділи царством батьків наших, то я хочу повернути царство, щоб відновити його, як воно було ра­ніше. Я набрав численне військо і приготував військові кораблі; 4 і хочу про­йти по області, щоб покарати тих, які спустошили область нашу і розо­рили багато міст у царстві. 5 Залишаю тепер за тобою всі данини, які уступали тобі царі, що були раніше за мене, й інші дари, які вони ус­ту­пали­ тобі; 6 дозволяю тобі карбувати­ свою монету у країні твоїй. 7 Єрусалим і свя­тилище нехай будуть вільні; і всю зброю, яку ти заготував,­ і фортеці, по­­будовані тобою, якими ти володієш, нехай залишаються у тебе. 8 І всякий борг царський і майбутні царські борги відтепер і назавжди нехай будуть відпущені тобі. 9 Коли ж ми оволодіємо царством нашим, тоді вшануємо тебе і народ твій і храм великою честю, щоб слава ваша стала відома по всій землі”.­

10 У сто сімдесят четвертому році вступив Антиох у землю батьків своїх, і зібралися до нього всі війська, так що тих, які залишилися з Трифоном, було небагато. 11 І пересліду­вав його цар Антиох, і він утік у До­ру, яка біля моря; 12 бо він побачив, що звалилися на нього біди і залишили його війська. 13 І прийшов Ан­тиох до Дори і з ним сто двадцять тисяч воїнів і вісім тисяч кінноти 14 й оточив місто, а кораблі підійшли з моря, і тіснив він місто із суші і моря, і не давав нікому ні вийти, ні ввійти.

15 Тоді прийшов з Рима Нуминій і ті, що супроводжували його, з листами до царів і країн, в яких було написане таке: 16 “Левкій, консул Римський, царю Птоломею – радуватися. 17 Прийшли до нас юдейські пос­ли, друзі наші і союзники, послані від первосвященика Симона і народу юдейського, відновити давню дружбу і союз, 18 і принесли золотий щит у тисячу мин. 19 Отже, ми захотіли написати царям і країнам, щоб во­ни не чинили їм зла, і не воювали проти них і міст їхніх і країни їхньої, і не допомагали тим, хто воює проти них. 20 Ми розсудили прийняти від них щит. 21 Отже, якщо які зловредні люди втекли до вас із краї­ни­ їхньої, видайте їх перво­свя­ще­нику­ Симону, щоб він покарав їх за за­ко­ном їхнім”. 22 Те саме написав він царю Димитрію й Атталу, Аріа­ра­­фі й Арсаку, 23 і в усі області, і Сампса­мі­ і спартанцям, і в Делос, і в Минд, і в Сикіон, і в Карію, і в Са­­мос, і в Пам­філію, і в Ликію, і в Галикарнасс, і в Родос, і у Фасиліду,­ і в Кос, і в Сиду, і в Арад, і в Гортину, і в Книду, і в Кіпр, і в Киринію. 24 Список з цих листів написали Симону первосвященику.

25 Цар же Антиох обложив Дору вдруге, нападаючи на неї з усіх боків і будуючи машини, і закрив Трифона так, що неможливо було йому ні ввійти, ні вийти. 26 І послав до ньо­го Симон дві тисячі обраних мужів на допомогу йому, і срібло і золото, і достатньо запасів; 27 але він не захотів прийняти це і відкинув усе, в чому раніше домовився з ним, і відчужився від нього. 28 І послав до нього Афиновія, одного з друзів своїх, щоб переговорити з ним і сказати: “Ви володієте Іоппією і Газарою і фортецею Єрусалимською – містами царства мого; 29 ви спустошили межі їх і зробили велике ураження на землі, й оволоділи багатьма місцями у царстві моєму. 30 Отже, віддайте тепер міста, які ви взяли, і данину з тих місць, якими ви володієте поза межами юдейськими. 31 Якщо ж не так, то дайте за них п’ятсот талантів срібла, і за спустошення, яке вчинили, і за данину з міст інші п’ятсот талантів; а якщо не дасте, то ми прийдемо і будемо воювати з вами”. 32 І прийшов Афиновій, друг царя, у Єрусалим, і коли побачив славу Симона і скарбницю з золотим і срібним начинням і навколишню красу, то здивувався й оголосив йому слова царя. 33 Симон сказав йому у відповідь: ми ні чужої землі не брали, ні володарювали над чужим, але володіємо спадщиною батьків наших, яку вороги наші одного разу неправедно привласнили собі. 34 Ми ж, вибравши час, знову повернули собі спадщину батьків наших. 35 Що стосується Іоп­пії та Газари, яких ти вимагаєш, то вони самі заподіяли багато зла народу у країні нашій; за них ми дамо сто талантів. На це Афиновій нічого не відповів; 36 але, з досадою повернувшись до царя, розповів йому ці слова і про славу Симона, і про все, що бачив, і цар сильно розгнівався. 37 Трифон же, сівши на корабель, утік в Орфосіаду. 38 Тоді цар, зробивши воєначальником примор­ської країни Кендевея, доручив йому піші і кінні війська 39 і наказав йому йти війною проти Юдеї, наказав йому також побудувати Кедрон і ук­ріпити ворота, і як воювати з народом; сам же цар погнався за Трифоном. 40 І при­йшов Кендевей в Іам­­нію, і почав викликати на битву народ і вдиратися в Юдею і брати народ у полон і вбивати; 41 і побудував Кедрон, і розташував там кінноту і військо, щоб вони, виходячи звідти, об­ходили дороги Юдеї, як наказав йому цар.

16 І повернувся Іоан із Газари і розповів Симону, батькові ­сво­єму, про те, що робив Кендевей. 2 Тоді Симон покликав двох старших синів своїх, Іуду й Іоана, і сказав їм: я і брати мої і дім батька мого воювали проти ворогів Ізраїля від юности до сьогодні і багато разів ус­пішно рятували руками нашими Ізраїля. 3 Але ось, я постарів, а ви з милости Божої перебуваєте у літах зрілих: заступіть місце моє і брата мого, йдіть і воюйте за народ наш, і нехай буде з вами допомога небесна. 4 І обрав із країни двадцять тисяч воїнів і вершників, і пішли вони проти Кендевея, і ночували у Модині. 5 Вставши ж уранці, вийшли на рівнину, і ось численне військо назустріч їм, піші і кінні, і між ними був потік. 6 І рушив проти них сам і народ його, і бачачи, що народ боїться переходити потік, він перейшов перший, і побачили це воїни, і перейшли за ним. 7 І розділив він народ, поставивши кінних серед піших; кіннота ж ворогів була дуже численна. 8 І засурмили священними трубами; і Кендевей кинувся навтіки і військо його, й упало у них багато поранених, інші ж утекли у фортецю. 9 Тоді був поранений Іуда, брат Іоана; але Іоан переслідував їх, доки не прийшов у Кедрон, який він побудував. 10 І втекли вони у вежі, що знаходилися в області Азота, але він спалив його вогнем, і загинуло їх до двох тисяч мужів; і повернувся він з миром у землю Юдейську.

11 Птоломей же, син Авува, був поставлений воєначальником на рів­нині Єрихонській, і мав багато сріб­ла і золота; 12 бо він був зятем пер­во­священика. 13 І загордилося серце його, і захотів він оволодіти країною, і чинив підступні задуми проти­ Симона і синів його, щоб погубити їх. 14 Тим часом Симон, відвідуючи міс­та країни і піклуючись про потреби їх, прийшов у Єрихон, сам і Мат­­та­фія й Іуда, сини його, у сто сім­десят сьомому році в одинадцятому місяці,­ – це місяць Сават. 15 І з підступністю прийняв їх гостинно син Авувів у невеликій фортеці, називаній Док, ним побудованій, і зробив для них великий бенкет, і сховав там людей. 16 І коли сп’яніли Симон і сини його, тоді встав Птоломей і ті, що були при ньому, взяли зброю свою і вві­йшли до Симона під час бенкету, й убили його і двох синів його і дея­ких зі служителів його. 17 Так учинив­ він велике віроломство і відплатив за добро злом. 18 Птоломей написав про це і послав до царя, щоб послав йому військо на допомогу, і він віддасть йому країну їх і міста. 19 І дея­ких послав у Газару убити Іоана, а тисячоначальникам послав листи, щоб вони прийшли до нього, і він дасть їм сріб­ла і золота і подарунки; 20 а інших послав заволодіти Єрусалимом і горою храму. 21 Але хтось, прибігши до Іоана у Газару, сповістив йому, що батько його і брати умертвлені і що Птоломей послав убити і його. 22 Почувши про це, Іоан дуже засмутився і, схопивши чоловіків, які при­йшли погубити його, убив їх, бо довідався, що вони шукали погубити його.

23 Інші ж діла Іоана і в`ійни його і мужні подвиги його, славно звершені, і спорудження стін, ним побудова­них, та інші діяння його, 24 ось, вони описані у книзі днів первосвященст­ва його, з того часу, як став він первосвящеником після батька свого.

Lock full review www.8betting.co.uk 888 Bookmaker