Новітній літопис Михайлової Золотоверхої обителі

Кажуть, що книга — храм душі. А якщо вона присвячена історії православного монастиря, то має подвійне духовне насичення. Саме такою є історична розвідка-альбом докторів церковно-історичних наук митрополита Львівського та Сокальського Димитрія (Рудюка) та протоієрея Віталія Клоса “Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир”, яка нещодавно побачила світ у Видавничому відділі Української Православної Церкви Київського Патріархату напередодні Михаїлового свята.

Видання присвячене 900-літтю з часу освячення кам’яного храму обителі Золотоверхого собору та побачило світ із благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета (Денисенка), стараннями ректора Київської православної богословської академії митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського Епіфанія (Думенка) та намісника Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі єпископа Вишгородського Агапіта (Гуменюка).

“Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир” — великоформатне, багатосторінкове (416 стор.), добре ілюстроване історичне дослідження, яке повертає нам знання про один із найшанованіших українських монастирів, авторитетний центр духовного, культурного та політичного життя нашого народу та Європи. Протягом століть у славних стінах Золотоверхого зберігали християнську святиню — мощі святої великомучениці Варвари. Тут писали літописи, зупинялися князі й гетьмани, сюди приходили на молитву політичні й військові діячі національно-визвольних змагань.

За структурою і змістом видання має п’ять розділів (Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир у ранній період своєї історії; Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир за часів польсько-литовської держави та гетьманщини (XVI—XVIII ст.); Свято-Михайлівська обитель у полі зору великодержавної російської політики (XVIII—XIX ст.); Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир у першій половині ХХ століття; нова сторінка відродженого Золотоверхого монастиря в 1990-х роках як осередку Української Православної Церкви Київського Патріархату) і висновки. Окремо подана коротка історія монастиря англійською мовою та перелік настоятелів обителі. Усе це щедро ілюстроване репродукціями ікон, світлинами з архівних джерел, сучасного життя, фотографіями археологічних знахідок, давніми та сучасними портретами видатних церковних і державних діячів.

Обитель небесного покровителя Києва архистратига Михаїла зруйнувала безбожна комуністична влада у 30-х роках минулого сторіччя, але повелінням Божим і з ініціативи справжніх патріотів письменника Олеся Гончара, академіка Петра Тронька, професора Михайла Брайчевського і Патріарха Філарета відродилася з пустки. На місці футбольного поля знову височіє дивовижної краси храм. Тому видання водночас є й даниною всім тим, хто протягом століть духовним подвигом, наполегливою працею, матеріальною допомогою сприяв утвердженню слави Золотоверхого монастиря.

Історія викладу обителі ґрунтовна та спирається на широкий фактичний, архівний матеріал. Важливо, що один зі співавторів праці митрополит Димитрій (Рудюк) випускник історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дослідження належить до новітньої державницької історичної школи. У ньому яскраво представлені постаті релігійних діячів (ігуменів, єпископів, митрополитів), які відігравали значну роль у житті монастиря та Православної Церкви України.

Щоправда, не обійшлося у книжці і без недоліків. В альбомі вміщено дві світлини руйнівників монастиря (більшовиків Косіора, Постишева, Любченка, Балицького), але бракує світлини археолога, мистецтвознавця, професора Миколи Макаренка, який єдиний відмовився підписати акт про знищення Золотоверхого собору і за це 1934 року був заарештований, а 1938-го розстріляний. На нашу думку, така героїчна людина заслуговує на світлину та принаймні коротку біографію у виданні. Сподіватимемося, що автори у перевиданні виправлять ці суттєві недоліки.

“Напевно, кожна святиня, монастир чи храм, який має свою прадавню історію, повинен мати й видання, присвячені своєму минулому. Тим більше це стосується знаних і відомих на весь світ київських святинь, що знаходяться у серці столичного міста. Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир має величну та славну історію. Підтвердженням цьому можуть служити навіть цьогорічні ювілеї: 900 років із часу освячення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору (1113) та 300-ліття трапезного монастирського храму на честь святого апостола і євангеліста Іоана Богослова (1713), який зараз є академічним храмом Київської православної богословської академії”, — стверджує нинішній намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря, єпископ Агапіт (Гуменюк).

Із владикою Агапітом у цьому важко не погодитися. Додамо лише, що в Україні давно вже назріла потреба видання цілого корпусу подібних досліджень. Нині варто було б видати історію лавр і монастирів України, де кожен том був би присвячений окремій святині. Київський Патріархат уже має напрацювання на цьому шляху. Можливо, таку роботу з координування та підготовки багатотомної історії лавр і монастирів України зможе взяти на себе Інститут церковної історії УПЦ КП, який нещодавно очолив митрополит Львівський і Сокальський Димитрій Рудюк. Реалізація такої ідеї стала б неоціненним внеском не лише в церковну, а й у загальнонаціональну історію.

Юрій ДОРОШЕНКО,
заслужений журналіст України,
лавреат премії митрополита Іларіона (Івана Огієнка)

Lock full review www.8betting.co.uk 888 Bookmaker