ДІЯННЯ

ДIЯHHЯ 

СВЯТИХ АПОСТОЛIВ

 

1 Першу книгу я написав то­бі, Феофіле, про все, що Ісус творив i чого вчив від початку 2 до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апос­толам, яких Він обрав 3 і перед якими після страждань Своїх являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм i говорячи про Царство Боже.

4 I, зібравши їх, Він звелів їм: “Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, 5 бо Iоан хре­с­тив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещенi Духом Святим”. 6 Тому вони, зійшов­шись, питали Його, кажучи: “Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?” 7 Він же сказав їм: “Не ваша справа знати часи й строки, якi поклав Отець у Своїй владi, 8 але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; i будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Са­марії та аж до краю землі”. 9 Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, i хмара взяла Його з очей їхніх. 10 I коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі 11 i сказали: “Мужі галилейськi, чого ви стоїте i дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на не­бо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо”.

12 Тоді вони повернулися до Єрусалима з гори, що зветься Елеон i знаходиться поблизу Єрусалима, на відстані суботньої путі. 13 I, прийшовши, увійшли до світлиці, де й перебували: Петро та Яків, Iоан та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, i Іуда, Яковів. 14 Усі вони однодуш­но перебували у молитві й благан­ні, з деякими жінками i Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його.

15 У тi дні Петро, ставши посеред ученикiв, 16 сказав [зібралося ж близько ста двадцяти чоловік]: “Мужi-браття! Належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду, колишнього вождя тих, що взяли Ісуса; 17 він був зарахований до нас i одержав жереб служіння цього; 18 але придбав землю неправедною мздою i, коли звалився додолу, розпалося черево його i випали всі нутрощі його; 19 i це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою “Акелдам`а”, тобто “Земля крови”. 20 У книзі ж Псалмів написано: “Нехай опустіє двір його, i нехай не буде пожильця у ньому; i гідність його нехай прийме інший”. 21 Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував i ходив iз нами Господь Ісус, 22 починаючи від хрещення Iоанового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його”. 23 I поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, та Матфея. 24 І, помолившись, сказали: “Ти, Господи, Серцезнавче всіх, по­кажи з цих двох одного, якого Ти обрав 25 прийняти жереб цього служіння i апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти у своє міс­це”. 26 I кинули про них жереб, i впав жереб на Матфея, i зарахували його до одинадцятьох апостолів.

2 Коли настав день П’ятдесят­ницi, усі вони були однодушно вкупі. 2 I раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, i наповнив увесь дім, де вони перебували. 3 I з’явились їм розділені язики, мов вогненні, i спочили по одному на кожному з них. 4 I спов­нилися всі Духа Святого, i почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.

5 У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами. 6 Коли зчинився цей шум, зібрався народ i схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою. 7 I всі були вражені i дивувалися, кажучи один до одного: “Чи не всі ці, якi говорять, галiлеяни? 8 Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися. 9 Парфяни, i мідяни, i еламiти, i жителі Месопотамії, Юдеї i Каппадокiї, Понту та Асiї, 10 Фригiї i Памфілії, Єгип­ту i країв Лівії, прилеглих до Киринеї, i захожі з Риму, юдеї та прозелiти*, 11 критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?” 12 I дивувалися всі i, не ро­зуміючи, казали один одному: “Що це значить?” 13 А iншi, глузу­ючи, говорили: “Вони напилися вина”.

14 Петро ж, ставши з одинадцять­ма, підвищив голос свій i промовив до них: “Мужі юдейські i всі жителі Єрусалима! Нехай це буде відомо вам, i вислухайте слова мої: 15 вони не п’янi, як ви думаєте, бо зараз третя година дня; 16 але це те, що провіщав пророк Iоїль: 17 “І буде в останні дні, гово­рить Господь, – виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; i будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, i юнаки вашi видiння бачитимуть, i старцi вашi сновидiннями настав­ленi будуть. 18 I на рабiв Моїх i на рабинь Моїх у тi днi виллю вiд Духа Мого, i будуть пророкувати. 19 I покажу чудеса вгорi на небi i знамення внизу на землi, кров i вогонь i курiння диму. 20 Сонце перетвориться на темряву i мiсяць на кров, перш нiж прийде день Господнiй, великий i славний. 21 I буде: усякий, хто прикличе iм’я Господнє, спасеться”. 22 Мужi iзра­їльськi! Вислухайте слова цi: Iсуса Hазорея, Мужа, засвiдченого вам вiд Бога силами й чудесами i знаменнями, якi Бог створив через Hього серед вас, як i самi знаєте, 23 Його [Ісуса] визначеного радою i передбаченням Божим виданого, ви взяли i, пригвоздивши руками беззаконних, убили; 24 але Бог воскресив Його, розiрвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його. 25 Бо Да­вид говорить про Hього: “Я бачив Господа перед собою завжди, бо Вiн праворуч мене, щоб я не похитнувся. 26 Вiд того зрадiло сер­це моє i звеселився язик мiй; навiть i плоть моя спочине в упованнi, 27 бо Ти не залишиш душi моєї в пеклi i не даси святому Твоєму побачити тлiння. 28 Ти дав менi пiзнати путь життя; Ти сповниш мене радiстю перед лицем Твоїм”. 29 Мужi-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця Давида, що вiн i помер i був похований, i гріб його у нас до цього дня. 30 Будучи ж пророком i знаючи, що Бог з клятвою обiцяв йому вiд плоду стегон його воздвигнути Христа у плотi й посадити на престолi його, 31 вiн, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його у пеклi, i плоть Його не побачить тлiння. 32 Цього Iсуса Бог воскресив, чого всi ми свiдки. 33 Отже, Вiн, будучи вознесений десницею Божою i прийнявши вiд Отця обiтницю Святого Духа, дарував те, що ви нинi бачите i чуєте. 34 Бо Давид не зiйшов на небеса; але сам говорить: “Сказав Господь Господевi моєму: сиди праворуч Мене, 35 до­ки покладу ворогiв Твоїх до пiд­нiжжя нiг Твоїх”. 36 Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом i Христом цього Iсуса, Якого ви розп’яли”.

37 Почувши це, вони зворушилися серцем i сказали Петровi та iншим апостолам: “Що нам робити, мужi-браття?” 38 Петро ж сказав їм: “Покайтеся, i нехай охрес­титься кожен iз вас в iм’я Iсуса Христа на вiдпущення грiхiв; i приймете дар Святого Духа, 39 бо вам належить обiтниця, i дiтям вашим, i всiм дальнiм, кого тiльки покличе Господь Бог наш. 40 I iн­шими багатьма словами вiн свiд­чив i умовляв, кажучи: “Спасайте­ся вiд роду цього лукавого”. 41 От­же, тi, якi охоче прийняли слово його, охрестилися; i приєдналося того дня близько трьох тисяч душ. 42 Вони ж постiйно перебували в ученнi апостолiв, i в єднаннi та переломленнi хлiба, i в молитвах. 43 Був же у кожнiй душi страх; i ба­гато чудес i знамень сталося через апостолiв у Єрусалимi. 44 Усi ж вiруючi були разом i мали все спiльне. 45 I продавали майно i вся­ку власнiсть, i дiлили мiж усi­ма, зважаючи на потребу кожного. 46 I щодня однодушно перебували у храмi i, переломлюючи по домах хлiб, приймали їжу в радостi та простотi серця, 47 хвалячи Бога i перебуваючи в любовi у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався.

3 Петро та Iоан о дев’ятiй годинi йшли разом до храму на молитву. 2 I був там чоловiк, кривий вiд утроби матерi своєї, якого приносили й клали щодня перед дверима храму, що називалися Красними, просити милостинi в тих, хто входив до храму. 3 Вiн, по­бачивши Петра та Iоана, що мали ввiйти до храму, просив у них милостинi. 4 Петро з Iоаном, пильно вглянувшись у нього, сказали: “Глянь на нас”. 5 I вiн пиль­но дивився на них, сподiваючись що-небудь одержати вiд них. 6 Але Петро сказав: “Срiбла й золота у ме­не нема; а що маю, те даю тобi: в iм’я Iсуса Христа Hазорея встань i ходи”. 7 I, взявши його за праву руку, пiдвiв; i одразу змiцнiли його ступнi й колiна, 8 i‚ скочивши, вiн устав i почав ходити, i ввi­йшов iз ними до храму; i ходив та скакав, хвалячи Бога. 9 I весь народ бачив, що вiн ходить i хвалить Бога; 10 i пiзнали його, що це був той, який сидiв бiля Красних дверей храму ради милостинi; i сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним.

11 Оскiльки зцiлений кривий не вiдходив вiд Петра та Iоана, то весь народ, дивуючись, збiгся до них у притвор, що називається Со­ломоновим. 12 Побачивши це, Пет­ро сказав народовi: “Мужi iзраїль­ськi! Чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь; нiби ми своєю силою чи побожнiстю зробили те, що вiн ходить? 13 Бог Ав­раама та Iсаака i Якова, Бог отцiв наших‚ прославив Сина Свого Iсу­са, Якого ви зрадили та вiд Якого ви вiдреклися перед Пилатом, коли вiн хотiв звiльнити Його. 14 Але ви вiд Святого i Праведного вiдреклись i просили дарувати вам чоловiка-вбивцю, 15 а Hачаль­ника життя вбили. Його Бог воск­ресив iз мертвих, чого ми свiдки. 16 I, ради вiри в iм’я Його, iм’я Його змiцнило цього, котрого ви бачите i знаєте, i вiра, яка вiд Hього, дарувала йому це зцiлення перед усiма вами. 17 А втiм, я знаю, браття, що ви, як i князі вашi, зро­били це через невiдання. 18 Бог же, як провiстив устами всiх Своїх про­рокiв постраждати Христу, так i зробив. 19 Отже, покайтеся i навернiться, щоб очистилися грi­хи вашi, 20 щоб настали часи втiхи вiд лиця Господа, i нехай пошле Вiн провiщеного вам Iсуса Христа, 21 Якого небо повинно було при­йняти до часiв здiйснення всього, про що говорив Бог устами всiх святих Своїх пророкiв вiд вiку. 22 Мойсей сказав отцям: “Гос­подь Бог ваш дасть вам iз братiв ваших Пророка, як мене; слухайте Його в усьому, що говоритиме вам; 23 і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу”. 24 I всi пророки, вiд Самуїла i пiсля нього, скiль­ки їх не говорило, також провiстили цi днi. 25 Ви сини пророкiв i завiту, що його заповiдав Бог отцям вашим, кажучи Авраамовi: “I в потомствi твоїм благословляться всi племена земнi”. 26 Бог, воскресивши Сина Свого Iсуса, до вас перших послав Його благословити вас, вiдвертаючи кожного вiд злих дiл ваших”.

4 Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму i саддукеї, 2 гнiваючись на те, що вони навчають народ і про­повiду­ють в Iсусi воскресіння з мертвих; 3 i наклали на них руки, i вiддали їх пiд варту до ранку; бо вже був вечiр. 4 Багато з тих, хто слухав слово, увiрували; i чис­ло таких людей було близько п’яти тисяч.

5 Hа другий день зiбралися в Єрусалим начальники їхнi, i старiйшини та книжники, 6 i первосвященик Анна, i Каяфа, i Iоан, i Олександр та iншi з роду первосвященицького; 7 поставивши їх посерединi, питали: “Якою силою або яким iменем ви зробили це?” 8 Тодi Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: “Начальники народу i старiйшини iзраїльськi! 9 Якщо вiд нас сьогоднi вимагають вiдповiдi за благодiяння немiч­ному чоловiковi, як вiн зцiлився, 10 то нехай буде вiдомо всiм вам i всьому народовi iзраїльському, що iменем Iсуса Христа Hазорея, Яко­­­го ви розп’яли i Якого Бог воскресив iз мертвих, Hим постав­лений вiн перед вами здоровий. 11 Вiн є камiнь, занедбаний вами, будiвничими, Який став наріжним каменем, i нема нi в кому iншому спасiння, 12 бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам”.

13 Побачивши смiливiсть Петра та Iоана й примiтивши, що вони люди некнижнi й простi, [вони] дивувались, а разом з тим упiзна­вали їх, що вони були з Iсусом; 14 а побачивши зцiленого чоловi­ка, який стояв з ними, нiчого не могли сказати проти. 15 I, наказав­ши їм вийти геть iз синедрiону, мiркували мiж собою, 16 кажучи: “Що нам робити з цими людьми? Бо всiм, хто живе в Єрусалимi, вiдомо, що через них сталося явне чудо, i ми не можемо вiдкинути цього; 17 але, щоб це не розголошувалось бiльше в народi, погрозою заборонiмо їм, щоб не говорили про це iм’я нiкому з людей”. 18 I, покликавши їх, заборонили їм зовсiм говорити i вчити про iм’я Iсуса. 19 Але Петро та Iоан сказали їм у вiдповiдь: “Судiть, чи справедливо перед Богом слухати вас бiльше, нiж Бога? 20 Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули”. 21 Вони ж, пригрозивши, вiдпустили їх, не маючи можливостi покарати їх через народ, бо всi прославляли Бога за те, що сталося. 22 Бо було понад сорок рокiв тому чоловiковi, з яким сталося це чудо зцiлення.

23 Коли їх вiдпустили, вони прийшли до своїх i переказали те, що говорили їм первосвященики й старiйшини. 24 Вони ж, вислухавши, однодушно пiднесли голос до Бога й сказали: “Владико Боже, Що створив небо, й землю, i море та все, що є в них! 25 Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: “Чого заметушились народи i люди задумують марне? 26 Повстали царi земнi, i князi зiбралися разом на Господа й на Христа Його”. 27 Бо справдi зiбрались у мiстi цьому на Святого Сина Твого Iсуса, помазаного Тобою, Iрод i Понтiй Пилат з язичниками та народом iзра­їльським, 28 щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя i рада Твоя. 29 I нинi, Господи, споглянь на погрози їхнi i дай рабам Твоїм з усiєю смiливiстю промовляти слово Твоє, 30 коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцiлення, знамення й чудеса творилися iменем Святого Сина Твого Iсуса”. 31 I пiсля молитви їхньої захиталося мiсце, де вони зiбра­лись, i сповнилися всi Духа Святого, i промовляли слово Боже з дерзновенням.

32 У людей, що увiрували, було одне серце й одна душа; i нiхто нi­чого з майна свого не називав своїм, а все у них було спiльне. 33 Апостоли ж iз великою силою свiдчили про воскресіння Господа Iсуса Христа; i велика благодать була на всiх них. 34 Hе було мiж ними жодного вбогого; бо всi, хто володiв землею або домами, продавали їх, приносили грошi за продане 35 i клали до нiг апостолiв; i давалося кожному, хто чого потребував. 36 Так Iосiя, прозваний апостолами Варнавою, що значить “син утіхи”, левит, родом кiпрянин, 37 у якого була своя зем­ля, принiс грошi й поклав до нiг апостолiв.

5 Один же чоловiк, на iм’я Ананiя, з жiнкою своєю Сапфирою, продав маєток, 2 i затаїв з цiни, з вiдома i жiнки своєї, а деяку частину принiс i поклав до нiг апостолiв. 3 А Петро сказав: “Ана­нiє! Hавiщо ти попустив сатанi вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духовi Святому i втаїти з цiни за землю? 4 Чи не твоїм було те, що ти мав, i чи не ти володiв тим, що одержав вiд про­дажу? Hавiщо ти поклав у сер­цi своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Боговi”. 5 По­чувши цi слова, Ананiя впав мертвим; i великий страх охопив усiх, хто чув це. 6 Уставши, юнаки взяли його, винесли i поховали. 7 Години через три пiсля цього прийшла й жiнка його, не знаючи, що трапилося. 8 Петро ж спитав її: “Скажи менi, чи за стiльки ви продали землю?” Вона вiдпо­вiла: “Так, за стiльки”. 9 А Петро сказав їй: “Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось бiля дверей ноги тих, якi поховали чоловiка твого; i тебе винесуть”. 10 Раптом вона впала бiля нiг його i вмерла. Юнаки, ввi­йшовши, знайшли її мертвою i, винiсши, поховали поряд iз чоло­вiком її. 11 I великий страх охопив усю церкву i всiх, хто чув про це.

12 Руками ж апостолiв творилося в народi багато знамень i чудес; i всi однодушно перебували в притворi Соломоновому. 13 Iз стороннiх же нiхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх. 14 А вiруючих усе бiльше й бiльше приєднувалося до Господа, багато чоловiкiв та жiнок, 15 так що й на вулицi виносили недужих і клали на постелях та лiжках, щоб хоч тiнь Петра, який проходив, осiнила кого з них. 16 До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишнiх мiст, якi приносили хворих та одержимих нечистими духами, i всi зцi­лялися.

17 А первосвященик i з ним усi, якi належали до єресi саддукейської, сповнилися заздрощiв, 18 наклали руки свої на апостолiв i кинули їх до загальної в’язниці. 19 Ангел же Господнiй уночi вiдчи­нив дверi в’язницi i, вивiвши їх, сказав: 20 “Iдiть i, ставши у храмi, говорiть до народу всi цi слова життя”. 21 Вони, вислухавши, увi­йшли вранці до храму i навчали. А первосвященик i тi, якi з ним, прийшовши, скликали синедрiон та всiх старiйшин iз синiв Ізраїлевих i послали до в’язницi привести апостолiв. 22 Cлуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці i, повернувшись, доповiли, 23 кажучи: “В’язницю ми знайшли зам­кненою з усiєю пильнiстю i зi сторожею, яка стояла перед дверима; але, вiдчинивши, ми не зна­йшли у нiй нiкого”. 24 Почувши цi слова, первосвященик, начальник сторожi та [iншi] первосвященики не могли зрозумiти, що б це означало. 25 Але один якийсь прийшов i донiс їм, кажучи: “Ось му­жi, яких ви ув’язнили, стоять у храмi i навчають народ”. 26 Тодi начальник охорони пiшов із служителями i привiв їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камiнням. 27 Привiвши їх, поставили перед синедрiоном; i спитав їх первосвященик, кажучи: 28 “Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим i хочете навести на нас кров Чоловiка Того”. 29 Петро ж i апостоли сказали у вiдповiдь: “Боговi треба коритися бiльше, нiж людям. 30 Бог отцiв наших воскресив Iсуса, Якого ви вбили, повi­сивши на деревi. 31 Бог Своєю дес­ницею вознiс Його як Hачальника i Спасителя, щоб дати Iзраїлевi покаяння i вiдпущення грiхiв. 32 Свiдки Йому в цьому ми i Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому”.

33 Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх. 34 Пiдвiвшись у синедрiонi, один фарисей на iм’я Гамалiїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолiв на короткий час, 35 а їм сказав: “Мужi iзраїльськi! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними. 36 Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, i до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловiк; але його вбито, i всi, хто слухав його, розiйшлись i зникли. 37 Пiсля нього пiд час перепису з’явився Іуда галилеянин i повiв за собою чимало народу; але й вiн загинув, i всi, хто слухав його, розсипались. 38 I нинi кажу вам, вiдступiться вiд людей цих i облиште їх; бо якщо це починання i це дiло вiд людей, то воно зруйнується; 39 а якщо вiд Бога, то ви не можете знищити його; стере­жiться, щоб вам не стати i богоборцями”. 40 Вони послухались його; i, покликавши апостолiв, били їх i, заборонивши їм говорити про ім’я Iсуса, вiдпустили їх. 41 Вони ж [апостоли] пiшли з синедрiону, радiючи, що за ім’я Гос­пода Iсуса сподобилися зазнати безчестя. 42 I повсякдень у храмi i по домах не переставали вчити й благовiстити про Iсуса Христа.

6 У цi днi, коли збiльшилася кiлькiсть учнiв, виникло нарi­кання еллiнiстiв* на євреїв за те, що вони не дбають про їхнiх удовиць у повсякденному служінні їм. 2 Тодi дванадцять апостолiв, скликавши багато учнiв, сказали: “Hе личить нам, залишивши слово Боже, пiклуватися про столи. 3 Отже, браття, оберiть з-помiж се­бе сiм мужiв доброї слави, сповне­них Святого Духа i мудрости; їх поставимо на цю службу, 4 а ми пос­тiйно перебуватимемо в молит­вi та служiннi слову”. 5 I угодна бу­ла ця пропозицiя всьому зiб­ранню; i обрали Стефана, мужа, сповненого вiри i Духа Святого, i Филипа, i Прохора, i Hиканора, i Тимона, i Пармена, i Миколая антиохiйця, наверненого з язичникiв; 6 їх поставили перед апосто­лами, а цi, помолившись, поклали на них руки.

7 I ширилося слово Боже, i вельми збiльшувалося число ученикiв у Єрусалимi; i дуже багато священикiв скорилося вiрi.

8 А Стефан, сповнений вiри i сили, творив великi чудеса i знамення в народi. 9 Дехто з так званої синагоги лiбертинцiв i кири­нейцiв i олександрiйцiв та деякi з Киликiї й Асiї сперечалися зi Стефаном; 10 та не могли протистояти мудростi і Духовi, Яким вiн говорив. 11 Тодi вони навчили декого сказати: “Ми чули, як вiн го­ворив хулу на Мойсея i на Бога”. 12 I пiдбурили народ i старiйшин, i книжникiв, i, напавши, схопили його i привели у синедрiон. 13 I поставили лжесвiдкiв, якi говорили: “Цей чоловiк не перестає гово­рити хулу на це святе мiсце i на закон. 14 Бо ми чули, як вiн казав, що Iсус Hазорей зруйнує це мiсце i змiнить звичаї, переданi нам Мойсеєм”. 15 I всi, хто сидiв у сине­дрiонi, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела.

7 Тодi запитав первосвященик: “Чи справдi воно так?” 2 Вiн же промовив: “Мужi-браття i отцi! Послухайте. Бог слави з’я­вився отцю нашому Авраамовi у Месопотамiї, до переселення його у Харран, 3 i сказав йому: “Вийди з землi твоєї, i з роду твого, i з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi”. 4 Тодi вiн вийшов iз землi Халдейської та оселився в Харранi; а звiдтiля, пiсля смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якiй ви нинi живете. 5 I не дав йому на нiй спадщини анi на стопу ноги, а обiцяв дати її у володiння йому i пiсля нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дiтей. 6 I сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужiй землi i будуть поневоленi i пригнобленi рокiв чотириста. 7 “Але Я, – сказав Бог, – судитиму народ, який поневолить їх; i пiсля того вони вийдуть i служитимуть Менi на цьому мiсцi”. 8 I дав йому завiт обрiзання. I коли він породив Iсаака, то обрiзав його восьмого дня; а Iсаак породив Якова, Якiв же – дванадцять патрiархiв. 9 Патрiархи, iз заздрости, продали Йосифа в Єгипет; 10 але Бог був iз ним, i визволив його вiд усiх скорбот, i дав йому мудрiсть та благоволiння царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усiм домом своїм. 11 I прийшов голод на всю землю Єгипетську i Ханаанську, i велика скорбота‚ i отцi нашi не знаходили їжi. 12 Почув Якiв, що є хлiб у Єгиптi, i послав туди отцiв наших у перший раз. 13 А коли вони прийшли вдруге, Йосиф вiдкрився братам своїм, i став вiдомим фараоновi рiд Йосифiв. 14 I, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова i всю родину свою, душ сiмдесят п’ять. 15 Якiв прибув до Єгипту, i помер сам‚ i отцi нашi; 16 i перенесенi були у Сихем, i покладенi у гробi, який купив Авраам за цiну срiбла у синiв Еммора Сихемового. 17 А коли наближався час здiйснення обiтницi, про яку кляв­ся Бог Авраамовi, народу бiль­шало i множилося в Єгиптi, 18 до того часу, як став iнший цар, який не знав Йосифа. 19 Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отцiв наших, приневолюючи їх кидати дiтей своїх, щоб не лишалися живими. 20 У цей час народився Мойсей i був угодний Бого­вi. Три мiсяцi годувався вiн у домi батька свого. 21 А коли вiн був по­кинутий, взяла його фараонова дочка i виховала його у себе як сина. 22 I навчений був Мойсей усiєї єгипетської мудрости, i був сильний у словах та дiлах. 23 Коли ж виповнилось йому сорок рокiв, спало йому на серце вiдвiдати своїх братiв, синiв Ізраїлевих. 24 I, побачивши одного з них скривдженого, заступився i помстився за ображеного, вбивши єгиптянина. 25 Вiн думав, що зрозумiють брати його, що Бог рукою його дає їм спасiння; але вони не зрозумi­ли. 26 Hаступного дня, коли дехто з них бився, вiн з’явився i схиляв їх до миру, кажучи: “Мужi, ви – брати; навiщо кривдите один одного?” 27 А той, хто кривдив ближнього, вiдштовхнув його, кажучи: “Хто тебе настановив начальником i суддею над нами? 28 Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?” 29 I втiк Мойсей вiд цих слiв i став пришельцем у землi Мадiамськiй, де народилося вiд нього двоє синiв. 30 А як минуло сорок рокiв, з’явив­ся йому в пустелi гори Синай ангел Господнiй у полум’ї вогню тернового куща. 31 Мойсей, побачивши, дивувався видiнню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господнiй: 32 “Я Бог отцiв твоїх, Бог Авраама, i Бог Iсаака, i Бог Якова”. Мойсей, затремтiвши, не смiв дивитись. 33 I сказав йому Господь: “Скинь взуття з нiг твоїх, бо мiсце, на яко­му ти стоїш, є земля свята. 34 Я бачу пригноблення народу Мого в Єгиптi, i чую стогiн його, i зiйшов звiльнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет”. 35 Цього Мойсея, якого вони вiдцуралися, сказавши: “Хто тебе настановив начальником i суддею?” – цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущi, послав начальником i визволителем. 36 Цей вивiв їх, створивши чудеса i знамення в землi Єгипетськiй, i на Червоному морi, i в пустелi протягом сорока рокiв. 37 Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: “Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братiв ваших; як мене, Його слухайте”. 38 Це той, що був у пус­телi в єднаннi з ангелом, який про­мовляв до нього на горi Синай, та з отцями нашими i який прийняв живi слова, щоб передати нам, 39 якому отцi нашi не хо­тiли коритися, а вiдмовилися вiд нього i обернулися серцем своїм до Єгипту, 40 сказавши Аароновi: “Зроби нам богiв, якi б iшли перед нами; бо ми не знаємо, що ста­лося з Мойсеєм, який вивiв нас iз землi Єгипетської”. 41 I в тi днi зро­били тельця i принесли жертву iдоловi, i веселилися перед витво­рами рук своїх. 42 Бог вiдвернувся i попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзi пророкiв: “Доме Iзраїлiв, хiба ви Менi приносили заколене та жер­тви протягом сорока рокiв у пустелi? 43 Ви прийняли скинiю Молохову i зiрку бога вашого Ремфана, зображення, зробленi вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон”. 44 У отцiв на­ших була в пустелi скинiя свiдчен­ня, як повелiв Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним. 45 Отцi нашi з Iсусом, узявши її, внесли у володiння народiв, яких Бог вигнав вiд лиця отцiв наших. Так було до днiв Да­вида, 46 який знайшов ласку перед Богом i благав знайти оселю для Бога Якова. 47 Соломон же збу­дував Йому храм. 48 Але Всевиш­нiй живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк: 49 “Hебо – престіл Мiй, i земля – пiднiжжя нiг Моїх. Який храм збудуєте Менi, – говорить Господь, – або яке мiсце для спокою Мого? 50 Чи не Моя рука створила все це?” 51 Жорстокосерднi! Люди з необ­рiзаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духовi Святому, як отцi вашi, так i ви. 52 Кого ж з пророкiв не гнали отцi вашi? Вони повбивали провiсникiв пришестя Праведника, зрадниками та вбив­цями Якого нинi стали ви, – 53 ви, якi прийняли закон при служiннi ангелiв i не зберегли”.

54 Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх i скреготали на нього зубами. 55 А Стефан, спов­нений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Iсуса, Який стояв праворуч Бога, 56 i сказав: “Ось, я бачу небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога”. 57 Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої i одностайно кинулися на нього, 58 i, вивiвши за мiсто, стали побивати його ка­мiнням. Свiдки ж поклали свої одежi бiля нiг юнака на iм’я Савл. 59 І побили камiнням Стефана, який молився i говорив: “Господи Iсусе, прийми дух мiй”. 60 I, ставши на колiна, викликнув гучним голосом: “Господи, не вважай їм це за грiх!” I, сказавши це, упокоївся.

8 Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гонiння на церкву в Єрусалимi; i всi, крiм апостолiв, розсiялися по рiзних мiсцях Юдеї та Самарiї. 2 Стефана ж поховали люди побожнi i вчинили великий плач по ньому. 3 А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловiкiв та жiнок i вiддавав їх до в’язницi.

4 Тi ж, що розсiялися, ходили i благовiстили слово. 5 Так, Филип прийшов у самарiйське мiсто i про­повiдував їм Христа. 6 Hарод однодушно слухав те, що говорив Филип; чув i бачив чудеса, якi вiн творив. 7 Бо нечистi духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаб­лених i кривих зцiлялося. 8 I була велика радiсть у тому мiстi.

9 Перебував же в мiстi один чо­ловiк на iм’я Симон, який ранiш волхвував i дивував самарiйський народ, видаючи себе за якогось великого. 10 Його слухали всi, вiд малого до великого, кажучи: “Цей є велика сила Божа”. 11 А слухали його тому, що вiн довгий час дивував їх волхвуванням. 12 Коли ж повiрили Филиповi, який благовiстив про Царство Боже та про ім’я Iсуса Христа, то хрестились i чоловiки i жiнки. 13 Увiрував i сам Симон i, охрестившись, не вiд­ходив вiд Филипа; i, побачивши великi чудеса й знамення, що творилися, дивувався.

14 Коли почули апостоли, якi були в Єрусалимi, що Самарiя при­йняла слово Боже, послали до них Петра та Iоана, 15 котрi, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого. 16 Бо Вiн не сходив ще на жодного з них, а тiльки були вони охрещенi в iм’я Господа Iсуса. 17 Тодi поклали руки на них, i вони прийняли Духа Святого. 18 Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, принiс їм грошi, 19 кажучи: “Дайте й менi таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одер­жував Духа Святого”. 20 Але Петро сказав йому: “Hехай срiбло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дiстати дар Божий за грошi. 21 Hема для тебе в цьому нi частки, нi уділу; бо серце твоє не­правдиве перед Богом. 22 Отже, по­кайся у цьому грiху твоєму i благай Бога, щоб вiдпустив тобi поми­сел серця твого; 23 бо бачу тебе повного жовчi гiркої i в путах неправди”. 24 Симон же сказав у вiдповiдь: “Помолiться за мене до Господа, щоб мене нiщо не спiтка­ло iз сказаного вами”. 25 Вони ж, за­свiдчивши та проповiдавши сло­во Господнє, поверталися до Єру­салима i в багатьох самарiйсь­ких селах проповiдува­ли Євангелiє.

26 А Филиповi ангел Господнiй сказав: “Устань та йди на пiвдень, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна”. 27 Вiн устав i пiшов. I ось чоловiк ефiопський, євнух, вельможа Кандакiї, царицi ефiопської, хранитель усiх її скар­бiв, який приїжджав до Єрусалима на поклонiння, 28 повертався i, сидячи на своїй колiсницi, читав пророка Iсаю. 29 Дух сказав Филиповi: “Пiдiйди i пристань до цiєї колiсницi”. 30 Филип пiдiйшов i, по­чувши, що вiн читає пророка Iсаю, сказав: “Чи розумiєш, що читаєш?” 31 Вiн сказав: “Як можу розумiти, коли ніхто не настановить мене?” I попросив Филипа пiднятися i сiсти з ним. 32 А мiсце з Писання, яке вiн читав, було таке: “Як вівцю на заклання, ведено Його, i, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так i Вiн не вiдкриває уст Своїх. 33 У при­­­ниженнi Його суд Його вiдбув­ся. Але про рiд Його хто розпо­вiсть? Бо береться iз землi життя Його”. 34 I казав євнух Филиповi: “Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось iншого?” 35 Филип вiд­крив уста свої i, почавши з цього Писання, благовiстив йому про Iсуса. 36 Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, i єв­нух сказав: “Ось вода. Що пере­ш­коджає менi хреститись?” 37 Филип же сказав йому: “Якщо вiру­єш вiд усього серця, то можна”. Вiн сказав у вiдповiдь: “Вiрую, що Iсус Христос є Син Божий”. 38 I на­казав зупинити колiсницю; i ввi­­­йшли обидва у воду, Филип i євнух; i охрестив [він] його. 39 Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зiйшов на євнуха, а Филипа вознiс ангел Господнiй, i євнух уже не бачив його, i поїхав дорогою своєю, радiючи. 40 Филип же опинився в Азотi i, проходячи, благовiстив усiм мiстам, аж поки прийшов до Кесарiї.

9 А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на ученикiв Господа, прийшов до первосвященика 2 i випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого зна­йде з послiдовникiв цього вчення, чоловiкiв та жiнок, зв’язавши, приводити до Єрусалима.

3 Коли ж вiн iшов i наближався до Дамаска, враз осяяло його свiт­ло з неба. 4 Вiн упав на землю i по­чув голос, який говорив йому: “Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?” 5 Вiн сказав: “Хто Ти, Гос­по­ди?” Господь же каже: “Я – Iсус, Якого ти гониш. Тяжко тобi йти проти рожна”. 6 Вiн iз трепетом i жахом сказав: “Господи, що пове­лиш менi робити?” I Господь сказав йому: “Встань i йди до мiс­та; i сказано буде тобi, що тобi треба робити”. 7 Люди ж, якi йшли за ним, стояли здивованi, бо чули голос, а нiкого не бачили. 8 Савл пiдвiвся iз землi i вiдкритими очима своїми нiкого не бачив. I пове­ли його, взявши за руку, i привели в Дамаск. 9 I три днi вiн не бачив, i не їв, i не пив.

10 У Дамаску був один ученик на iм’я Ананiя; i Господь у видiннi сказав йому: “Ананiє!” Вiн сказав: “Я, Господи!” 11 Господь же сказав йому: “Встань i пiди на вулицю, що зветься Прямою, i спитай в Юдиному домi тарсянина на iм’я Савл; вiн зараз молиться, 12 i бачив у видiннi мужа, на iм’я Ананiя, який прийшов до нього i поклав на нього руку, щоб вiн прозрiв”. 13 Ананiя вiдповiв: “Господи, я чув вiд багатьох про цього чоловiка, скiльки зла заподiяв вiн святим Твоїм у Єрусалимi; 14 i тут має вiд первосвященикiв владу зв’язати всiх, хто при­зиває iм’я Твоє”. 15 Господь же ска­­зав йому: “Iди, бо вiн є Мiй обраний сосуд, щоб пронести iм’я Моє перед народами‚ i царями, i сина­ми Ізраїлевими. 16 I Я покажу йому, скiльки вiн має постраждати за iм’я Моє”. 17 Ананiя пi­шов i увi­йшов у дім i, поклавши на нього руки, сказав: “Брате Сав­ле, Господь Iсус, Який з’явився то­бi на дорозi, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрiв i сповнився Святого Духа”. 18 I вмить немовби лус­ка відпала з очей його, i враз вiн прозрiв; i, вставши, охрестився 19 і‚ прийнявши їжу‚ укріпився.

І Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску. 20 І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий. 21 I всi, хто чув, дивувалися i говорили: “Хiба це не той самий, який гнав у Єрусалимi тих, якi призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх i приводити до первосвященикiв?” 22 А Савл усе бiльше i бiль­ше змiцнювався i бунтував юдеїв, якi жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос.

23 Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його. 24 Але Савл довiдався про їхнiй намiр. Вони ж день i нiч вартували бiля ворiт, щоб убити його. 25 Та ученики, узявши його, вночi спустили в корзині по стiнi. 26 Савл прибув до Єрусалима i намагався приєднатися до ученикiв; але всi боялися його, не вiрячи, що вiн ученик. 27 Варнава ж узяв його, привiв до апостолiв i розповiв їм, як вiн дорогою побачив Господа, i що говорив йому Господь, i як вiн у Дамас­ку смiливо проповiду­вав в iм’я Iсусове. 28 I перебував вiн з ними в Єрусалимi, входив i виходив, i смi­ливо проповiдував в iм’я Господа Iсуса. 29 Говорив також i сперечав­ся з еллiнiстами; а вони намiря­лися вбити його. 30 Брати, довiдав­шись про це, вiд­правили його до Кесарiї i перепровадили до Тарса.

31 Церкви ж по всiй Юдеї, Гали­леї та Самарiї мали спокiй, навча­ючись та перебуваючи в страху Гос­подньому; i, втiшенням Святого Духа, примножувались.

32 Трапилося, що Петро, коли об­ходив усiх, прийшов і до святих, якi жили в Лiддi. 33 Там знайшов вiн одного чоловiка на iм’я Еней, який уже вiсiм рокiв лежав на посте­­лi i був розслаблений. 34 Петро ска­зав йому: “Енею! Зцiляє тебе Iсус Христос; встань з постелi твоєї”. I вiн зараз же встав. 35 I бачили його всi жителi в Лiддi i Саронi, якi навернулися до Господа.

36 У Іоппiї ж була одна учениця на iм’я Тавифа, що значить “сарна”; вона була сповнена добрих дiл i творила багато милостинi. 37 Сталося ж у тi днi, що вона занедужала й померла. Її обмили i поклали у світлиці. 38 Лiдда ж була поблизу Іоппiї, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоло­вiк просити, щоб вiн не забарився прийти до них. 39 Петро, вставши, пiшов з ними; i коли вiн прийшов, завели його у світлицю, i всi вдови iз слiзьми стали перед ним i пока­зували сорочки та плаття, що їх ро­била Сарна, живучи з ними. 40 Пет­­ро вислав усiх i, ставши на колiна, помолився, i, звернувшись до тiла, сказав: “Тавифо, встань”. I вона вiд­крила свої очi i, побачивши Петра, сiла. 41 Вiн подав їй руку, пiдвiв її i, покликавши святих i вдовиць, поставив її перед ними живою. 42 Це стало вiдомим по всiй Іоппiї, i ба­гато хто увiрував у Господа. 43 I чи­мало днiв пробув вiн у Іоппiї в якогось Симона, кожум’яки.

10 У Кесарiї був один чоло­вiк, на iм’я Корнилiй, сотник з полку, званого Італiйським, 2 побожний i богобоязний, з усiм домом своїм, вiн чинив багато милостинi народовi i завжди молився Боговi. 3 Близько дев’ятої години дня, у видiннi, вiн ясно бачив ангела Божого, який увiйшов до нього i сказав йому: “Корнилiю!” 4 Вiн же глянув на нього i, злякав­шись, сказав: “Що, Господи?” Ан­гел вiдповiв йому: “Молитви твої та милостинi твої згадалися перед Богом. 5 Отже, пошли людей до Іоппiї i поклич Симона, званого Петром. 6 Вiн гостює в одного кожум’яки Симона, дiм якого бiля моря; вiн скаже тобi слова, якими спасешся ти i весь твiй дiм”. 7 Коли ангел, який говорив iз Кор­нилiєм, вiдiйшов, то вiн, покликавши двох iз своїх слуг i побожного воїна з тих, якi були при ньому, 8 i, розповiвши їм усе, послав їх у Іоппiю.

9 Другого дня, коли вони йшли i наближалися до мiста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися, 10 і вiд­чув вiн голод, i захотiв їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах, 11 і бачить розкрите небо i якийсь сосуд, нiби велике полотно, прив’язане за чотири кiнцi, що спускається на землю i сходить до нього; 12 у ньому знаходились уся­кi земнi чотириногi, i звiрi, i плазуни, i птахи небеснi. 13 I був голос до нього: “Встань, Петре, зако­ли та їж”. 14 Петро ж сказав: “Hi, Господи, я нiколи не їв нiчого поганого або нечистого”. 15 Тодi вдруге був голос до нього: “Що Бог очистив, того ти не вважай нечис­тим”. 16 Сталося це тричi; i сосуд знову пiднявся на небо. 17 Коли ж Петро в собi дивувався, що б то означало видiння, яке вiн бачив, – ось посланцi вiд Корнилiя, розпитавши про Симонiв дiм, зупинилися бiля ворiт; 18 i, крикнувши, спитали: “Чи тут гостює Симон, званий Петром?” 19 Тим часом як Петро розмiрковував про видiння, Дух сказав йому: “Ось, три чоловiки шукають тебе; 20 встань, зiйди та йди з ними, нiтрохи не вагаючись; бо Я послав їх”. 21 Пет­ро, зiйшовши до людей, присланих до нього Корнилiєм, сказав: “Я – той, кого ви шукаєте; у якiй справi ви прийшли?” 22 Вони ж сказали: “Корнилiй-сот­ник, муж праведний i богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повелiння через святого ангела по­кликати тебе до дому свого i послухати слова твого”. 23 Тодi Петро, запросивши їх, пригостив. А наступ­ного дня, уставши, пiшов з ними, i дехто з братiї іоппiйської пiшли з ним.

24 Hаступого дня прийшли вони до Кесарiї. Корнилiй же очікував їх, скликавши своїх родичiв та близьких друзiв. 25 Коли входив Петро, Корнилiй його зустрiв i по­клонився, припавши до його нiг. 26 Петро ж пiдвiв його, кажучи: “Встань, я теж людина”. 27 I, розмовляючи з ним, увiйшов у дiм i знайшов багатьох, що зiбралися. 28 I сказав їм: “Ви знаєте, що юдеєвi заборонено знатися або зближатися з iноплемiнником; але Бог вiдкрив менi, щоб я жодного чоло­вiка не вважав негiдним або нечистим. 29 Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?” 30 Корнилiй сказав: “Четвертого дня я постився аж до цiєї години i о дев’ятiй годинi молився у своєму домi, i ось став передi мною муж у свiтлiй одежi 31 i каже: “Корнилiю! Почута молитва твоя, i милостинi твої згадалися перед Богом. 32 Отже, пошли в Іоппiю та поклич Симона, званого Петром; вiн гостює в домi кожум’яки Симона, що бiля моря; вiн прийде i скаже тобi”. 33 Зразу ж послав я до тебе, i ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всi сто­їмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелiв тобi Бог”.

34 Петро відкрив уста і сказав: “Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу, 35 але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому. 36 Він послав синам Ізраїлевим слово, благовістячи мир через Ісуса Христа; Цей є Господь усіх. 37 Ви знаєте про те, що сталося по всiй Юдеї, починаючи вiд Гали­леї, пiсля хрещення, що пропо­вiдував Iоан: 38 як Бог Духом Святим i силою помазав Iсуса з Hаза­рета, i Вiн ходив, творив добро i зцiляв усiх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Hим. 39 I ми свiдки всього, що зробив Вiн на землi юдейськiй i в Єрусалимi, i що врешті Його вбили, повiсив­ши на деревi. 40 Його Бог воскресив на третiй день, i дав Йому яв­лятися 41 не всьому народовi, а свiд­кам, Богом наперед обраним, нам, якi їли й пили з Hим пiсля воскресіння Його з мертвих. 42 I Вiн повелiв нам проповiдувати людям i свiдчити, що Вiн є призначений вiд Бога Суддя живих i мертвих. 43 Про Hього всi пророки свiдчать, що всякий, хто вірує в Hього‚ одержить вiдпущення грiхiв iменем Його”.

44 Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зiйшов на всiх, хто слухав слово. 45 I вiру­ючi з обрiзаних, якi прийшли з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа зiйшов i на язичникiв, 46 бо чули, що вони говорять [різними] мовами i величають Бога. Тодi Петро сказав: 47 “Хто може заборонити хреститись водою тим, що, як i ми, одержали Святого Духа?” 48 I звелiв їм хреститися в iм’я Iсуса Христа. Потiм вони про­сили його пробути в них кiлька днiв.

11 Почули апостоли та браття, якi були в Юдеї, що i язич­ники прийняли слово Боже. 2 I коли Петро прийшов до Єрусалима, обрiзанi дорiкали йому, 3 кажучи: “Ти ходив до людей необрi­заних i їв з ними”. 4 Петро ж почав переказувати їм по порядку, говорячи: 5 “У мiстi Іоппiї я молився, i в жахові бачив видiння: сходив якийсь сосуд, нiби велике полотно, яке чотирма кiнцями спускалося з неба, i опустилось до мене. 6 Я подивився на нього i, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звiрiв, плазунiв i птахiв небесних. 7 I почув я голос, який промовляв до мене: “Встань, Петре, заколи та їж”. 8 Я ж сказав: “Hi, Господи, нiщо погане або нечисте нiколи не входило в мої уста”. 9 I вiдповiв менi вдруге голос з неба: “Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим”. 10 Це сталося тричi, i знову пiднялося все на небо. 11 I ось у ту саму мить три чоловiки, посланi з Кесарiї до ме­не, стали перед домом, де я був. 12 Дух сказав менi йти з ними, анi­скiльки не вагаючись. Пiшли зi мною й цi шiсть братiв, i ми при­йшли в дiм того чоловiка. 13 Вiн розповiв нам, як вiн бачив у своєму домi ангела святого, який став i сказав йому: “Пошли до Іоппiї людей i поклич Симона, званого Петром; 14 вiн скаже тобi слова, яки­ми спасешся ти i весь дiм твiй”. 15 Коли ж почав я говорити, зiйшов на них Дух Святий, як i на нас спочатку. 16 Згадав я тодi слово Господа, як Вiн сказав: “Iоан хрестив водою, а ви будете хреще­нi Духом Святим”. 17 Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як i нам, що увiрували в Господа Iсуса Христа, то хто ж я, щоб мiг заборонити Боговi?” 18 Вислухавши це, во­ни заспокоїлись i прославили Бога, кажучи: “Видно, i язичникам дав Бог покаяння на життя”.

19 Тим часом розсiянi через го­нiння, що сталося пiсля Стефана, пройшли до Фiнiкiї та Кiпру i Антиохiї, нiкому не проповiдуючи слово, крiм юдеїв. 20 Були ж деякi з них кiпряни i киринейцi, якi, прийшовши до Антиохiї, говорили до еллiнiв, благовiстячи Господа Iсуса. 21 I рука Господня була з ними, i велике число, увiрував­ши, навернулося до Господа. 22 Дi­йшла чутка про це до церкви Єрусалимської, i доручили Варна­вi йти до Антиохiї. 23 Вiн прийшов i, побачивши благодать Божу, зра­дiв i умовляв усiх триматися Господа щирим серцем; 24 бо вiн був чоловік добрий i сповнений Духа Святого i вiри. I приєдналося чимало народу до Господа. 25 Потiм Варнава пiшов у Тарс шукати Савла i, знайшовши його, привiв до Антиохiї. 26 Цiлий рiк збиралися вони в церквi i вчили багато народу; i ученики в Антиохiї впер­ше почали зватися християнами.

27 У тi днi прийшли з Єрусалима до Антиохiї пророки. 28 I один з них, на iм’я Агав, уставши, про­вiстив Духом, що по всьому свiту буде великий голод, що й сталося за кесаря Клавдiя. 29 Тодi ученики ухвалили, щоб кожний‚ хто що мав‚ послав допомогу браттям, якi живуть у Юдеї, 30 що й зробили, пославши зiбране до пресвiтерiв через Варнаву i Савла.

12 У той час цар Iрод пiдняв руки на декого з церкви, щоб заподiяти їм зло, 2 i мечем убив Якова, брата Iоанового. 3 А поба­чив­­ши, що це подобається юдеям, пiсля того взяв i Петра, – тодi були днi опрiснокiв, – 4 i, схопивши його, посадив у в’язницю; i наказав чотирьом четвіркам воїнiв стерегти його, маючи намiр пiсля Пасхи вивести його до народу. 5 Отже, Петра стерегли у в’язницi, а тим часом церква ревно молилася за нього Боговi.

6 Коли ж Iрод хотiв вивести його, тiєї ночi Петро спав мiж дво­ма воїнами, скутий двома ланцюгами, i сторожа бiля дверей стерегла в’язницю. 7 I ось постав ангел Господнiй, i свiтло осяяло в’яз­ницю, i, штовхнувши в бiк Петра, вiн розбудив його i сказав: “Встань швидше”. I впали ланцюги з його рук. 8 I сказав йому ангел: “Пiдпе­режись i взуйся”. Вiн зробив так. Потiм говорить йому: “Вдягни одяг твій та йди за мною”. 9 Петро вийшов i попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дiйсностi, а думав, що бачить видiння. 10 Пройшовши першу i другу сторожу, вони прийшли до залiзної брами, що вела до мiста, яка сама собою вiдчинила­ся їм: вони вийшли i пройшли одну вулицю, i раптом ангела не стало з ним. 11 Тодi Петро, опам’ятавшись, сказав: “Тепер я бачу воiстину, що Господь послав анге­ла Свого i звiльнив мене від руки Iродової та вiд усього, чого чекав народ юдейський”. 12 I, роздивившись, прийшов до дому Марiї, ма­терi Iоана, званого Марком, де ба­гато людей зiбралися i молилися. 13 Коли ж Петро постукав бiля ворiт, то вийшла послухати служ­ниця на iм’я Рода 14 i, впiзнавши голос Петра, з радости не вiдчини­ла ворiт, а, вбiгши, сказала, що Петро стоїть бiля ворiт. 15 А тi казали їй: “Чи при своєму ти розу­мi?” Але вона твердила, що так i є. Вони ж говорили: “Це ангел його”. 16 А Петро i далi стукав. Коли ж вiдчинили, то побачили його i вжахнулися. 17 Вiн же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповiв їм, як Господь вивiв його з в’язницi, i сказав: “Сповiстiть про це Якова i братiю”. Потiм, вийшов­ши, пiшов у iнше мiсце.

18 Коли настав день, мiж воїнами зчинилася велика тривога: що сталося з Петром. 19 Iрод же, пошукавши його i не знайшовши, судив сторожiв i звелiв стратити їх. Потiм вiн вiдбув з Юдеї до Кесарiї i там залишався.

20 Iрод був розгнiваний на тирян i сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього i, схилив­ши на свiй бiк Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна живилася вiд його царства. 21 Призначеного дня Iрод, одягнувшись у царський одяг, сiв на пiдвищенні i говорив до них; 22 а народ вигукував: “Це голос Бога, а не людини”. 23 Та раптом ангел Господнiй уразив його за те, що вiн не вiддав слави Боговi; i, з’їдений червою, помер.

24 Слово ж Боже росло i поширювалось. 25 А Варнава та Савл, ви­конавши доручення, повернулися з Єрусалима до Антиохiї, взяв­ши з собою Iоана, прозваного Марком.

13 В Антиохiйській церквi були деякi пророки i вчителi: Варнава i Симеон, що звався Hi­гер, i Луцiй киринеянин, i Манаїл, вихований з Iродом четвертовладником, i Савл. 2 Коли вони слу­жили Господевi й постили, Дух Святий сказав: “Вiддiлiть Менi Вар­наву та Савла для дiла, на яке Я покликав їх”. 3 Тодi вони, попос­тившись i помолившись та поклавши руки на них, вiдпустили їх.

4 Вони, посланi Духом Святим, прийшли до Селевкiї, а звiдтiль вiд­пливли до Кiпру; 5 i, бувши в Са­ламiнi, проповiдували слово Боже в юдейських синагогах; ма­ли ж вони й Iоана для служіння. 6 Пройшовши весь острiв до Пафа, знайшли вони одного волхва, лже­пророка, юдеянина на iм’я Варi­iсус, 7 який був iз проконсулом Сергiєм Павлом, чоловiком розумним. Вiн, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже. 8 А Елiма-волхв [бо те означає iм’я його] противився їм, намагаючись вiдвернути проконсула вiд вiри. 9 Але Савл, вiн же й Павло, сповнившись Духа Святого i глянувши на нього, 10 сказав: “О, сповнений всякого лукавства i всякого лиходiйства, сину дияволiв, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господнiх? 11 І нинi ось рука Господня на тобi: ти будеш слiпий i не побачиш сонця до часу”. I рап­том обiйняла його темрява й пiтьма, i вiн ходив навпомацки, шукаючи поводиря. 12 Тодi прокон­сул, побачивши, що сталося, увi­рував, дивуючись ученню Господ­ньому.

13 Вiдпливши з Пафа, Павло та тi, що були з ним, прибули до Пер­гiї, у Памфiлiї. А Iоан, вiдлучив­шись вiд них, повернувся до Єрусалима. 14 Вони ж, проходячи вiд Пергiї, прибули до Антиохiї пi­сидiйської i, увiйшовши в синагогу суботнього дня, сiли. 15 Пiсля читання Закону i Пророкiв начальники синагоги послали сказати їм: “Мужi-браття! Якщо у вас є сло­во повчання до народу, говорiть”.

16 Павло, пiдвiвшись, дав знак рукою i сказав: “Мужi iзраїльтяни i ті‚ що бояться Бога, вислухайте! 17 Бог народу цього обрав батьків наших i пiднiс цей народ пiд час перебування у землi єгипетськiй, i силою великою вивiв їх iз неї, 18 i близько сорока рокiв годував їх у пустелi. 19 I, знищивши сiм народiв у землi Ханаанськiй, роздiлив їм у спадщину їхню землю. 20 I пiсля цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти ро­кiв, давав їм суддiв до пророка Самуїла. 21 Потiм просили вони царя, i Бог дав їм Саула, сина Кi­сового, мужа з колiна Венiамі­нового. Так минуло рокiв сорок. 22 Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого i сказав, засвiдчивши: “Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здiйснить усi бажання Мої”. 23 З його роду Бог за обiт­ницею підніс Ісуса – Спасителя Iзраїлевi. 24 Перед самим пришестям Його Iоан проповiдував хрещення всьому народовi iзраїльсь­кому. 25 Закiнчуючи ж путь свою, Iоан говорив: “За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось iде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах. 26 Мужi-браття, сини роду Авраамового i всi мiж вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасiння цього. 27 Бо жителi Єрусалима i начальники їхнi, не визнавши Його i осудивши, сповнили слова пророчi, що читаються кожної суботи, 28 i, не знайшовши в Hьому нiякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його. 29 Ко­ли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу. 30 А Бог воскресив Його з мертвих. 31 Вiн багато днiв являвся тим, якi вийшли з Hим iз Галилеї до Єрусалима i якi нинi є свiдками Його перед народом. 32 I ми благовiс­тимо вам, що обiтницю, дану бать­кам, Бог виконав нам, дiтям їхнiм, воскресивши Iсуса, 33 як i в другому псалмi написано: “Ти Син Мiй: Я нинi родив Тебе”. 34 А що воскресив Його з мертвих, так що Вiн уже не обернеться в тлiння, про це сказав так: “Я дам вам милостi, обiцянi Давидовi, вiрно”. 35 Тому й в iншому мiсцi говорить: “Hе даси Святому Твоєму побачити тлiння”. 36 Давид, послужив­ши у свiй час Божiй волi, упокоївся, i приєднався до своїх отцiв, i побачив тлiння; 37 а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тлiн­ня. 38 Отже, нехай буде вiдомо вам, мужi-браття, що заради Hього вам сповiщається вiдпущення грiхiв; 39 i в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий вiруючий. 40 Стережiться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророкiв: 41 “Дивiться, недбайливi, подивуйтесь i зникнiть; бо Я творю дiло в днi вашi, дiло, якому не повiрили б ви, коли б хто розповiв вам”.

42 Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у нас­тупну суботу. 43 Коли ж присутнi розходились, то багато юдеїв i ша­нувальникiв Бога, навернених з язичникiв, пiшли слiдом за Павлом i Варнавою, якi, бесiдуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодатi Божiй.

44 Hаступної суботи мало не все мiсто зiбралося слухати слово Боже. 45 Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів i, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло. 46 Тодi Павло та Варнава з дерз­новенням сказали: “Вам першим належало проповiдувати слово Боже, а через те, що ви вiдкида­єте його й самих себе робите недостойними вiчного життя, то ми звертаємось до язичникiв. 47 Бо так заповiв нам Господь: “Я поставив Тебе свiтлом язичникам, щоб Ти був на спасiння аж до краю землi”. 48 Слухаючи це, язич­ники радiли i прославляли слово Господнє, i увiрували всi, якi були наперед визначенi до вiчного життя. 49 I слово Господнє поширилося по всiй країнi. 50 Але юдеї намо­вили побожних та почесних жiнок i перших у мiстi людей, i вчинили гонiння на Павла та Варнаву, i вигнали їх за свої межі. 51 Вони ж, обтрусивши на них порох з нiг своїх, пiшли до Iконiї. 52 А учени­ки сповнювались радости й Духа Святого.

14 В Iконiї вони увiйшли разом у юдейську синагогу i говорили так, що увiрувало дуже багато юдеїв i еллiнiв. 2 А невiруючi юдеї розпалили i розлютили проти братiї серця язичникiв. 3 Проте вони пробули тут досить часу, смiливо проповiдуючи Господа, Який на свiдчення слова благодатi Своєї творив їх руками знамення i чудеса. 4 Тим часом народ у мiстi роздiлився: однi були на боці юдеїв, а iншi – на боці апостолiв. 5 Коли ж язичники та юдеї зi своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити i побити їх камiнням, 6 вони, довi­давшись про це, вiдiйшли в лiка­онськi мiста Лiстру та Дервiю i околицi їх 7 i там благовiстили.

8 У Лiстрi сидiв один чоловiк, слабий на ноги, кривий вiд утроби матерi своєї, i нiколи не ходив. 9 Вiн слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього i побачивши, що вiн має вiру для одер­жання зцiлення, 10 сказав гучним голосом: “Тобi говорю в iм’я Господа Iсуса Христа: стань прямо на ноги твої”. I вiн вiдразу скочив i почав ходити. 11 Hарод же, побачивши, що зробив Павло, пiднiс голос свiй, говорячи по-лiка­онськи: “Боги в образi людському зiйшли до нас”. 12 I назвали Варнаву Зевсом, а Павла – Єрмiєм, бо вiн передував у словi. 13 А жрець iдола Зевса, що знаходився перед їхнiм мiстом, пригнавши до ворiт волiв i принiсши вiнки, хотiв разом iз народом принести жертву. 14 Почувши це, апостоли Варнава та Павло роздерли одяг свій, кинулися між народ i гучно говорили: 15 “Мужi! Що це ви робите? I ми такi самi люди, як i ви, i благовiстимо вам, щоб ви навернулися вiд цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо i зем­лю, i море, i все, що в них; 16 Який у минулих поколiннях попустив, щоб усi народи ходили своїми шля­хами, 17 хоч i не переставав свiд­чити про Себе благодiянням, пода­ючи нам з неба дощi i часи пло­доноснi та сповнюючи поживою i веселiстю серця нашi”. 18 I, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви i йти кожному додому. 19 Тим часом як вони, залишившись там, учили, з Антиохiї та Iконiї прийшли деякi юдеї i, коли апостоли смiли­во проповiдували, переконали на­род вiдiйти вiд них, кажучи: “Во­ни не говорять нiчого iстинного, а все обманюють”. I, пiдбуривши народ, побили Павла камiнням i витягли за мiсто, вважаючи його мертвим. 20 Коли ж ученики зiбра­лись бiля нього, вiн устав i пi­шов до мiста.

21 А другого дня пішов із Варна­вою до Дервії. Проповiдавши Єван­гелiє цьому мiсту i навчивши багатьох, вони повернулися до Лiст­ри, Iконiї та Антиохiї, 22 змiцню­ючи душi учеників, благаючи перебувати у вiрi i навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже. 23 Рукоположивши ж їм пресвiтерiв для кожної церкви, вони помолилися з постом i передали їх Господевi, в Якого [ті] увiрували. 24 I, перейшовши Пiсидiю, прийшли до Памфилiї, 25 i, проповiдавши слово Господнє в Пергiї, прийшли до Атталії; 26 а звідтіль відплив­ли до Антиохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали.

27 Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними i як Вiн вiдкрив дверi вiри язичникам. 28 I перебува­ли там з учениками чимало часу.

15 Деякi, прийшовши з Юдеї, учили братiв: “Якщо не об­рiжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися”. 2 Коли ж ви­никла незгода i чимале змагання Павла та Варнави з ними, то пос­тановили, щоб Павло i Варнава i дехто iнший з них пiшли в цiй спра­вi до апостолiв i пресвiтерiв у Єрусалим. 3 Отже, посланi церквою, вони проходили через Фiнi­кiю та Самарiю, розповiдаючи про навернення язичникiв, i творили велику радiсть усiм браттям. 4 При­йшовши до Єрусалима, вони були прийнятi церквою, апостолами i пресвiтерами i сповiстили про все, що Бог учинив з ними i як вiдкрив дверi віри язичникам. 5 Тодi встали деякi з фарисейської єресi, якi увiрували, i говорили, що треба обрiзувати язичникiв та заповiсти їм додержувати закон Мойсеїв.

6 Апостоли й пресвiтери зiбра­лися для розгляду цiєї справи. 7 Пiсля тривалого обговорення Пет­ро встав i сказав їм: “Мужi-браття! Ви знаєте, що Бог iз перших днiв обрав з-помiж нас мене, щоб iз моїх уст язичники почули слово Євангелiя i увiрували; 8 i Сер­цезнавець Бог засвiдчив їм, давши їм Духа Святого, як i нам; 9 i не поклав нiякої рiзницi мiж нами i ними, вiрою очистивши сер­ця їхнi. 10 Що ж ви нинi спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию ученикiв ярмо, яке нi батьки нашi, нi ми не могли понести? 11 Але ми вiруємо, що благодаттю Господа Iсуса Христа спасемось, як i вони”. 12 Тодi замовкли всi, що зiбралися, i слухали Варнаву i Павла, якi розповiдали про знамення й чудеса, створенi Богом через них серед язичникiв. 13 Коли ж вони замовкли, почав говорити Якiв i сказав: “Мужi-браття! Послухайте мене. 14 Симон розпо­вiв, як Бог спершу зглянувся на язичникiв, щоб зiбрати з них народ в iм’я Своє. 15 I з цим згiднi сло­ва пророкiв, як написано: 16 “По­тім повернуся i відбудую скинiю Давидову, що впала, i те, що в нiй зруйноване, вiдновлю i виправлю її, 17 щоб шукали Госпо­да iншi люди i всi народи, серед яких звiститься iм’я Моє”, – гово­рить Господь, Який творить усе це. 18 Вiдомi Боговi споконвiку всi дiла його. 19 Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, якi навертаються до Бога, 20 а написати їм, щоб вони утримувалися вiд оскверненого iдолами, вiд блуду, задушенини i крови i щоб не робили iншим того, чого не бажають собi. 21 Бо закон Мойсеїв з дав­нiх родiв має по всiх мiстах тих, якi проповiдують його‚ і читається в синагогах кожної суботи”.

22 Тодi апостоли i пресвiтери з усiєю церквою розсудили, обравши з свого середовища мужiв, по­слати їх до Антиохiї з Павлом i Варнавою, а саме: Іуду, прозвано­го Варсавою, та Силу, мужiв, якi начальствували мiж браттями, 23 написавши i вручивши їм таке: “Апостоли, i пресвiтери i браття – браттям з язичникiв, якi знахо­дяться в Антиохiї, Сирiї та Киликiї: радійте. 24 Оскiльки ми почули, що деякi, що вийшли вiд нас, стурбували вас своїми словами i похитнули вашi душi, кажучи, що треба обрiзуватися i дотримувати за­кон, чого ми їм не доручали, 25 то ми, зiбравшись, однодушно розсудили: обрати мужiв i послати їх до вас з улюбленими нашими Вар­навою i Павлом, 26 чоловiками, якi вiддали душi свої за Ім’я Господа нашого Iсуса Христа. 27 От­же, ми послали Юду та Силу, кот­рi пояснять вам те саме i словами. 28 Бо вгодно Святому Духовi i нам не покладати на вас бiльше нiякого тягаря, крiм цього не­обхiдного: 29 утримуватися вiд iдо­ложертовного, i крови, i задушенини, i блуду i не робити iншим того, чого собi не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здоровi!”

30 Отже, посланцi прийшли до Антиохiї i, зiбравши людей, вручили послання. 31 Вони ж, прочитавши, зрадiли цьому повчанню. 32 Іуда i Сила, будучи самi пророками, щедрими словами наставляли братiю i утвердили її. 33 Пробувши там якийсь час, вони з ми­ром були вiдпущенi браттями до апостолiв. 34 Але Силi захотiлося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима). 35 Павло ж i Варнава жили в Антиохiї, навчаючи i благовiстячи разом з багатьма iн­шими слово Господнє.

36 Через деякий час Павло сказав Варнавi: “Ходiмо знов i вiдвi­даємо братiв наших по всiх мiс­тах, де ми проповiдували слово Господнє, як вони живуть”. 37 Вар­нава ж захотiв узяти з собою Iоана, званого Марком, 38 але Пав­ло вважав, що не слiд брати з
со­бою того, хто вiдстав вiд них у Памфилiї i не пiшов з ними на дiло, на яке вони були послані. 39 Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; i Варнава, взявши Марка, вiдплив до Кiпру; 40 а Павло, обравши собi Силу, пiшов, ввiрений братiєю благодатi Божiй, 41 i проходив через Сирiю i Киликiю, утверджуючи церкви.

16 Дiйшов вiн до Дервiї i Лiстри. I ось був там один ученик на iм’я Тимофiй, у якого мати була юдеянка, що увiрувала, а батько – еллiн, 2 i про якого свiд­чили браття, що перебували в Лiстрi та Iконiї. 3 Павло захотiв узяти його з собою; i взявши, обрi­зав його заради юдеїв, що були в тих мiсцях; бо всi знали про бать­ка його, що вiн був еллiн. 4 Про­ходячи ж по мiстах, вони передавали вiрним дотримуватися постанов, схвалених апостолами i пресвiтерами в Єрусалимi. 5 I церк­ви утверджувалися вiрою i повсякденно зростали кiлькiсно.

6 Коли ж вони пройшли Фригiю та Галатiйську країну, заборонив їм Святий Дух проповiдувати слово в Асiї. 7 Дiйшовши до Мiсiї, вони поривалися йти у Вифинiю; але Дух не допустив їх. 8 Перейшов­ши ж Мiсiю, вони зiйшли в Троаду. 9 I було Павловi вночi видiн­ня: один муж, македонянин, стояв i благав його, кажучи: “Прийди до Македонiї i допоможи нам”. 10 Пiсля цього видiння зараз же ми вирiшили йти до Маке­донiї, зрозумiвши, що нас покликав Господь благовiстити там.

11 Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракiї, а другого дня до Hеаполя, 12 звiдти ж у Филипи; це перше мiсто в тiй час­тинi Македонiї, колонiя. У тому мiстi ми пробули кiлька днiв. 13 А суботнього дня ми вийшли за мiсто до рiчки, де, за звичаєм, бу­ло мiсце молитви, i, сiвши, розмовляли з жiнками, якi посходились. 14 I слухала одна жiнка на ймення Лiдiя, з мiста Фiатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; i Господь вiдкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло. 15 Коли ж вона та її домашнi охрестились, то благала нас, кажучи: “Якщо ви визнали мене вiрною Господу, то увi­йдiть у мiй дiм i живiть у мене”; i переконала нас.

16 Сталося ж, як iшли ми на молитву, зустрiла нас одна служниця, яка мала духа вiщування i яка вiщуванням давала великий прибуток своїм господарям. 17 Йду­чи за Павлом i за нами, вона кричала, кажучи: “Цi чоловiки – ра­би Бога Всевишнього, якi звiща­ють нам путь спасiння”. 18 Це вона робила багато днiв. Павло, розгнiвавшись, обернувся i сказав ду­ховi: “Повелiваю тобi iм’ям Iсу­са Христа вийти з неї”. I дух вийшов вiдразу. 19 Господарi ж її, побачив­ши, що втратили надiю на їхнiй прибуток, схопили Павла й Силу i потягли на площу до начальни­кiв. 20 I, привiвши їх до воєвод, ска­зали: “Цi люди, будучи юдеями, збурюють наше мiсто 21 i про­повi­дують звичаї, яких нам, римлянам, не личить нi приймати, нi ви­конувати”. 22 Hарод також піднявся на них, а воєводи, зiрвавши з них одяг, звелiли бити їх палицями 23 i, нанiсши їм багато уда­рiв, вкинули у в’язницю, наказав­ши в’язничному сторожевi пильно стерегти їх. 24 Одержавши такий наказ, вiн вкинув їх у внут­рiшню в’язницю i ноги їхнi забив у колоду.

25 Близько опiвночi Павло i Сила, молячись, прославляли Бога; в’яз­нi ж слухали їх. 26 Раптом став­ся великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; i враз вiд­чинились усi дверi, i кайдани на всiх послабли. 27 В’язничний сторож, прокинувшись i побачивши, що дверi в’язницi вiдчиненi, вихопив меч i хотiв накласти на себе руки, думаючи, що в’язнi втекли. 28 Але Павло вигукнув голосно: “Hе роби собi нiякого зла, бо всi ми тут”. 29 Вiн же, зажадавши свiтла, вбiг до в’язницi; i припав у трем­тiннi до Павла i Сили, 30 i, вивiвши їх геть, сказав: “Господарi мої, що менi робити, щоб спастися?” 31 Во­ни ж сказали: “Вiруй у Господа Iсуса Христа i спасешся ти i весь дiм твiй”. 32 I проповiдали слово Господнє йому i всiм, хто був у домi його. 33 I, взявши їх тiєї ж години ночi, вiн обмив їхнi рани i негайно охрестився сам i всi домашнi його. 34 I, привiвши їх у свiй дiм, запропонував трапезу i радiв з усiм домом своїм, що увiрував у Бога.

35 Коли ж настав день, воєводи послали міських служителiв сказати: “Вiдпусти людей тих”. 36 В’яз­ничний сторож сказав про це Павловi: “Воєводи прислали, щоб вiдпустити вас; отже, вийдiть тепер i йдiть з миром”. 37 Але Павло відказав їм: “Hас, римських гро­мадян, без суду прилюдно би­ли, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hi, нехай прийдуть i самi виведуть нас”. 38 Мiськi служителi сказали цi слова воєводам, i тi злякались, почув­ши, що це римськi громадяни. 39 I, прийшовши, вибачились перед ними, i, вивiвши, просили йти собi з мiста. 40 Вони ж, вийшовши з в’язницi, прийшли до Лiдiї i, побачивши братiв, повчали їх, i пiшли.

17 Пройшовши через Амфi­поль i Аполлонiю, (вони) при­йшли до Фессалонiки, де була юдей­ська синагога. 2 Павло, за своїм зви­чаєм, пiшов до них i три суботи говорив з ними з Писання, 3 вiд­криваючи та доводячи їм, що “Христу належало постраждати i воскреснути з мертвих, i що цей Христос є Iсус, Якого я проповi­дую вам”. 4 I деякi з них увiрували i приєдналися до Павла та Сили, як з еллiнiв, що визнають Бога, дуже багато, так i зі знатних жi­нок чимало. 5 Але юдеї, якi не увi­рували, запалившись заздрiстю i взявши з майдану деяких негiд­них людей, зiбралися натовпом i збурювали мiсто i, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу. 6 Hе зна­йшовши ж їх, потягли Ясона i деяких братiв до мiських начальникiв з криком, що цi всесвiтнi пiдбурювачi прийшли сюди, 7 а Ясон прийняв їх; i всi вони дiють проти повелiнь кесаря, визнаючи iншого царем – Iсуса. 8 I стривожили народ та мiських начальникiв, що слухали їх. 9 Але тi, одер­жавши вiд Ясона та iнших запоруку, вiдпустили їх.

10 Hегайно вночi браття вiдпра­вили Павла та Силу до Верiї, прибувши до якої, вони пiшли до синагоги юдейської. 11 Тутешні були добродушнiшi, нiж жителi Фессалонiки: вони прийняли слово з усiєю ревнiстю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так. 12 I багато з них увiрувало, та з еллiн­ських почесних жiнок i чоловiкiв чимало. 13 Але коли фессалонiкiй­ськi юдеї довiдалися, що i у Верiї проповiдано Павлом слово Боже, то прийшли i туди, збуджуючи та пiдбурюючи народ. 14 Тодi браття зараз же вiдпустили Павла, який iшов немовби до моря; а Сила i Тимофiй зосталися там. 15 Тi, що супроводжували Павла, провели його до Афiн i, одержавши наказ щодо Сили й Тимофiя, щоб вони швидше прийшли до нього, вiд­були.

16 Чекаючи їх в Афiнах, Павло збурився духом, бачачи це мiсто‚ повне iдолiв. 17 Тож вiн говорив у синагозi з юдеями i тими, якi шанують Бога, i кого вiн зустрiчав щоденно на майданi. 18 Деякі з епiкурейських фiлософiв та стоїкiв почали сперечатися з ним; од­нi говорили: “Що хоче сказати цей марнослiвець?” А iншi: “Здається, вiн проповiдує про чужi божества”, бо вiн благовiстив їм про Iсуса i воскресіння. 19 I, взявши його, привели до ареопагу i говорили: “Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його пропо­вiдуєш? 20 Бо щось дивовижне ти вкла­даєш у вуха нашi. Тому хоче­мо знати, що це таке?” 21 Усi ж афi­ня­ни та чужоземцi, якi жили серед них, нi в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.

22 Павло, ставши серед ареопагу, сказав: “Афiняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побож­нi. 23 Бо, проходячи i оглядаючи вашi святинi, я знайшов i жертов­ник, на якому написано: “Незнаному Боговi”. Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я i пропо­вiдую вам. 24 Бог‚ що створив свiт i все, що в ньому, Вiн‚ будучи Гос­подом неба i землi, не в рукотвор­них храмах живе 25 i не вимагає служiння людських рук, нiби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя i дихання‚ i все. 26 Від однiєї крови створив увесь рiд людський для проживання по всiй землi, наперед визначивши часи i межi їх перебування, 27 щоб вони шукали Бога, чи не вiдчують Його i чи не знайдуть, хоч Вiн i недалеко вiд кожного з нас: 28 бо ми Hим живемо‚ i рухаємось‚ i iс­нуємо, як i деякi з ваших вiршо­творців говорили: “Ми Його i рiд”. 29 Отже, будучи родом Божим, ми не повиннi думати, що Божество подiбне до золота, або срiбла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський. 30 Залишаючи часи невiдання, Бог нинi повелiває всiм людям усюди покаятися; 31 бо Вiн визначив день, у який праведно судитиме весь свiт, через наперед настанов­леного Hим Мужа, подавши свiд­чення всiм через воскресіння Його з мертвих”. 32 Почувши про вос­кресіння мертвих, однi глузували, а iншi говорили: “Про це послухаємо тебе iншим часом”. 33 I Пав­ло вийшов з-поміж них. 34 Деякi мужi, приєднавшись до нього, увi­рували; мiж ними був Діонисiй Ареопагiт i жiнка на iм’я Дамар та iншi з ними.

18 Пiсля цього Павло, залишивши Афiни, прийшов до Коринфа; 2 i, знайшовши одного юдея, на iм’я Акила, родом iз Понту, який недавно прийшов з Iталiї, i Прискiллу, жiнку його, – бо Клавдiй звелiв усiм юдеям покинути Рим, – прийшов до них; 3 i, за однорiднiстю ремесла, залишився у них i працював; бо їхнiм ремеслом було робити намети. 4 Кожної суботи вiн говорив у синагозi i переконував юдеїв та еллiнiв.

5 А коли прийшли з Македонiї Сила i Тимофiй, то Павло, iдучи за велiнням Духа, свiдчив юдеям, що Iсус є Христос. 6 Але оскільки вони противились i злословили, то вiн, обтрусивши одяг свій, сказав до них: “Кров ваша на головах ваших; я – чистий, вiднинi йду до язичникiв”. 7 I пiшов звiдти, i прийшов до одного на iм’я Юст, який шанував Бога; дiм його був бiля синагоги. 8 А Крисп, начальник синагоги, увiрував у Господа разом з усiм домом своїм, i багато з коринф’ян, слухаючи, увiрували i охрестилися. 9 У видiннi вночi Господь сказав Павловi: “Hе бiй­ся, але говори i не замовкай, 10 бо Я з тобою, i нiхто не вчинить тобi зла, тому що в Мене багато є людей у цьому мiстi”. 11 I вiн залишався там рiк i шiсть мiсяцiв, навчаючи їх слова Божого.

12 Коли Галлiон був проконсулом в Ахаї‚ юдеї однодушно напали на Павла i привели його на судилище, 13 говорячи, що вiн навчає людей шанувати Бога не за законом. 14 Коли ж Павло хотiв вiдкрити уста, Галлiон сказав юдеям: “Юдеї! Якби була будь-яка несправедливість або ж злий умисел, тодi б я мав причину вислухати вас, 15 а коли йде суперечка про вчення та про iмена i про закон ваш, то розберiться самi; я не хочу бути суддею в цьому”. 16 I прогнав їх вiд судилища. 17 А всi еллiни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, били його перед судилищем; Галлiон же анітрохи не турбувався про це.

18 Павло, пробувши ще чимало днiв, попрощався з браттями i вiдплив до Сирiї (i з ним Акила i Прискiлла), обстригши голову в Кенхреях, за обiтницею. 19 Прибув­ши до Ефеса, залишив їх там, а сам пiшов до синагоги i говорив з юдеями. 20 Коли ж вони просили його побути у них довше, вiн не згодився, 21 а попрощався з ними, сказавши: “Менi неодмiнно треба провести в Єрусалимi свято, що наближається; до вас же повернуся знов, якщо це буде угодно Боговi”. I вiдплив з Ефеса; Акила i Прискiлла залишилися в Ефесi. 22 Побувавши в Кесарiї, (вiн) прийшов до Єрусалима, привiтав церк­ву i пiшов до Антиохiї. 23 Про­бувши там деякий час, вийшов i проходив по черзi країну Галатiй­ську та Фригiю, утверджуючи всiх учеників.

24 Якийсь юдей, на iм’я Аполлос, родом з Олександрiї, чоловiк красномовний та досвiдчений у Писаннях, прийшов до Ефеса. 25 Вiн був наставлений на шлях Господній i, пломенiючи духом, говорив та вчив про Господа прав­диво, знаючи тiльки про хрещення Iоанове. 26 Вiн почав смiливо го­ворити в синагозi. Почувши його, Акила i Прискiлла прийняли його i досконалiше пояснили йому шлях Господнiй. 27 А коли вiн вирішив іти до Ахаї, браття написали ученикам, щоб при­йняли його; i вiн, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увiрував, 28 бо вiн дуже викривав юдеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Iсус є Христос.

19 Пiд час перебування Апол­лоса в Коринфi, Павло, про­йшовши верхнi країни, прибув до Ефеса i, знайшовши там деяких ученикiв, 2 сказав їм: “Чи прийня­ли ви Святого Духа, увiрувавши?” Вони ж сказали йому: “Ми навiть i не чули, чи є Дух Святий”. 3 Вiн сказав їм: “У що ж ви хрестились?” Вони вiдповiдали: “В Iоанове хрещення”. 4 Павло сказав: “Iоан хрес­тив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вiрували у Грядущого за ним, тобто у Христа Iсу­са”. 5 Почувши це, вони хрестилися в iм’я Господа Iсуса, 6 i, коли Павло поклав на них руки, зiйшов на них Дух Святий, i вони стали говорити iншими мовами i проро­кувати. 7 Усiх же їх було чоловiк близько дванадцяти.

8 Прийшовши до синагоги, вiн безбоязно проповiдував три мiся­цi, навчаючи та переконуючи про Царство Боже. 9 Але оскільки деякi розлютилися i не вiрили, злословлячи шлях Господнiй перед народом, то вiн, залишивши їх, вiддiлив учеників i щоденно проповiдував в училищi якогось Тирана. 10 Це тривало майже два роки, так що всi жителi Асiї слухали проповiдь про Господа Iсуса: як юдеї, так i еллiни.

11 Бог же творив немало чудес руками Павла, 12 так що на хворих клали хустки i пояси з його тiла, i вони зцiлялися вiд хвороби, i злi духи виходили з них. 13 Hавiть деякi з мандрiвних юдейських заклинателiв почали призивати iм’я Господа Iсуса над ти­ми, що мали злих духiв, говорячи: “Заклинаємо вас Iсусом, котрого Павло проповiдує”. 14 Це робили якiсь семеро синiв юдейського пер­восвященика Скеви. 15 Але злий дух сказав у вiдповiдь: “Iсуса знаю, i Павло менi вiдомий, а ви хто такi?” 16 I кинувся на них чоловiк, у якому перебував злий дух, i, подолавши їх, узяв над ними та­ку силу, що вони нагими й зраненими втекли з дому того. 17 Це стало вiдоме всiм юдеям i еллiнам, що проживали в Ефесі, i напав страх на всiх них, i звеличувалося iм’я Господа Iсуса. 18 Багато з тих, що увiрували, приходили, спо­вiдаючи i вiдкриваючи дiла свої. 19 А досить багато з тих, що займалися чародiйством, зiбравши свої книги, спалили перед усiма, i склали цiну їх, i виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм. 20 З такою силою зростало i мiцнiло слово Господнє.

21 Коли ж це скiнчилося, Павло задумав, пройшовши Македо­нiю i Ахаю, йти до Єрусалима, ска­завши: “Коли буду там, то я маю побачити i Рим”. 22 I‚ послав­ши в Македонiю двох iз тих, що служили йому, Тимофiя та Ераста, сам залишився на деякий час в Асiї.

23 Того часу стався чималий за­колот проти путi Господньої, 24 бо один срiбляник, на iм’я Димитрiй, який робив срiбнi храми Артемiди i давав митцям чималий заробi­ток, 25 зiбравши їх та iнших ремiс­никiв, сказав: “Друзi! Ви знаєте, що вiд цього ремесла залежить наш добробут; 26 проте ви бачите i чуєте, що не тiльки в Ефесi, а майже по всiй Асiї цей Павло своїми переконаннями вiдвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги. 27 Але це нам загрожує тим, що не тiльки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої боги­нi Артемiди не вартий буде нiчого, i знищиться велич тiєї, котру шанує вся Асiя i всесвiт”. 28 Вислухавши це, вони розлютилися i почали кричати, говорячи: “Велика Артемiда Ефеська!” 29 У всьому мiсті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая i Аристарха, супутникiв Павлових, вони однодушно кинулися на видовище. 30 Коли ж Павло хотiв увiйти в народ, ученики не допустили його. 31 Також i деякi з асiйських начальникiв, що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищi. 32 А тим часом однi кричали одне, а iншi – друге, бо збори були безладнi, i бiльша частина тих, що зiйшлися, не знали, для чого вони зiбралися. 33 За пропозицiєю юдеїв, з народу був обраний Олександр. Подавши знак рукою, Олександр хотiв говорити до народу. 34 Довiдавшись, що вiн юдей, усi закричали в один голос i близько двох годин викрикували: “Велика Артемiда Ефеська!” 35 Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: “Мужi ефеськi! Який чоловiк не знає, що мiсто Ефес – служитель великої богинi Артемiди i Дiопета? 36 Якщо ж у цьому немає суперечок, то треба нам бути спокiйними i нiчого не робити необачно. 37 А ви привели цих мужiв, якi нi храму Артемiди не обiкрали, нi богинi нашої не ганили. 38 Якщо ж Димитрiй та iншi з ним митцi мають скаргу на когось, то є суди i є проконсули і нехай скаржаться один на одного. 39 А коли ви домагаєтесь чогось iн­шого, то це буде вирiшено на закон­ному зібранні; 40 бо ми перебуваємо в небезпецi; за те, що сталося нинi, нас звинуватять у заколотi, оскiльки нема нiякої причини, якою ми змогли б виправдати та­ке зборище”. Сказавши це, вiн роз­пустив зібрання.

20 Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників i давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов i пiшов до Македонiї. 2 Пройшовши тi краї i втішивши віруючих щед­рими настановами, він прийшов до Еллади. 3 Там вiн пробув три мi­сяцi. Коли ж, унаслiдок змови, вчиненої проти нього юдеями, вiн хотiв вирушити до Сирiї, спало йому на думку повернутися через Македонiю. 4 Його супроводили до Асiї Сосипатр Пiррiв з Верiї, та з солунян – Аристарх i Секунд, i Гай дерв’янин, i Тимофiй та асiйцi Тихик i Трофим. 5 Вони, йдучи по­переду, чекали нас у Троадi. 6 А ми пiсля днiв опрiсночних вiдпливли з Филипів i днiв за п’ять прийшли до них у Троаду, де пробули сiм днiв.

7 Першого ж дня тижня, коли ученики зiбралися на переломлення хлiба, Павло, маючи намiр вирушити вранці наступного дня, розмовляв iз ними i продовжив слово до пiвночi. 8 У світлицi, де ми зiбралися, було багато свiтиль­никiв. 9 Пiд час тривалої Павлової бесiди одного юнака на iм’я Євтих, який сидiв на вiкнi, огорнув глибокий сон i вiн, сонний, похитнувшись, упав додолу з третього поверху, i пiдняли його мер­т­вим. 10 Павло, зiйшовши, припав до нього i, обнявши його, сказав: “Заспокойтесь, бо душа його в ньому”. 11 Увiйшовши ж i переломивши хлiб та споживши, довго вів бесiду – аж до свiтанку, i потiм вийшов. 12 Юнака ж привели живого, i немало втiшилися.

13 Ми пiшли вперед на корабель i попливли в Асс, щоб узяти звiд­тiля Павла; бо вiн так наказав нам, намiрюючись сам iти пiшки. 14 Коли ж вiн зустрiвся з нами в Ассi, то, взявши його, ми прибули до Мітилини. 15 I, вiдпливши звiдти, наступного дня зупинилися навпроти Хiоса, а другого дня пристали до Самоса i, побувавши в Трогiллiї, наступного дня прибу­ли в Мелит, 16 бо Павловi спало на думку обминути Ефес, щоб не затриматися йому в Асiї: вiн поспi­шав, щоб‚ якщо можливо, на день П’ятдесятницi бути в Єрусалимi.

17 З Мелита ж, пославши до Ефеса, вiн скликав пресвiтерiв церкви, 18 i, коли вони прийшли до нього, вiн сказав їм: “Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асiю, весь час перебував з вами, 19 служив Господевi з усякою смиренномудрiстю i з ряс­ними сльозами серед спокус, що я їх зазнав через пiдступи юдеїв; 20 що я не пропустив нiчого корис­ного, про що вам не проповiдував би i чого не навчав би вас прилюд­но i по домах, 21 проповiдуючи юде­ям i еллiнам покаяння перед Богом i вiру в Господа нашого Iсуса Христа. 22 I ось нинi я, за велiнням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустрiне мене; 23 тiльки Дух Святий по всiх мiстах свiдчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене. 24 Але я нi на що не зважаю i не до­рожу своїм життям, тiльки б з радiстю завершити мою дiяль­нiсть i служiння, що я прийняв вiд Господа Iсуса: проповiдувати Євангелiє благодатi Божої. 25 I ни­нi ось я знаю, що вже не побачите обличчя мого всi ви, між якими я ходив, проповiдуючи Царство Бо­же. 26 Тому свiдчу вам у нинiшнiй день, що чистий я вiд крови усiх, 27 бо я не ухилявся сповiщати вам усю волю Божу. 28 Отже, пильнуйте себе i всю отару, в якiй Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа i Бо­га, яку Вiн надбав Кров’ю Своєю. 29 Бо я знаю, що пiсля вiдходу мо­го прийдуть до вас лютi вовки, якi не щадитимуть стада; 30 та i з вас самих постануть люди, якi говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою. 31 А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день i нiч безперестанно зi сльозами навчав кожного з вас. 32 I нинi передаю вас, браття, Боговi i слову благодатi Його, Який зможе навчати вас бiльше i дати вам спадщину з усiма освяченими. 33 Hi срiбла, нi золота, нi одягу я нi вiд кого не побажав; 34 самi знаєте, що потребам моїм i тих, що були зi мною, послужили цi руки мої. 35 У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба пiдтримувати слабких i пам’ятати слово Господа Iсуса, бо Вiн сам сказав: “Блаженнiше давати, нiж приймати”. 36 Сказавши це, вiн став на колiна i з усiма ними помолився. 37 Тодi великий плач був у всiх, i, припадаючи на шию Павловi, цiлували його, 38 сумуючи найбiльш вiд сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. I проводжали його до корабля.

21 Коли ж ми, розлучившись iз ними, вiдпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня – в Родос, а звiдти до Патари, 2 i, знайшовши корабель, що прямував до Фiнiкiї, зiйшли на нього i вiдпливли. 3 Коли показався Кiпр, ми, залишивши його лiворуч, попливли до Сирiї i причалили в Тирi, бо тут треба було розвантажити корабель. 4 I, знайшовши ученикiв, пробули там сiм днiв. Вони, з натхнення Духа, говорили Павловi, щоб вiн не йшов до Єрусалима. 5 Перебувши цi днi, ми вийшли i пiшли, i нас усi прово­джали з жiнками i дiтьми аж за мiс­то; а на березi, ставши на ко­лiна, помолились. 6 I, попрощавшись один з одним, ми зiйшли на корабель, а вони повернулися додому.

7 Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привiтавши братiю, пробули в них один день. 8 А другого дня вранці Павло i ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарiї i, увiйшовши в дiм Филипа-благовiсника, одного з семи дияконiв, залишились у нього. 9 У нього було чотири дочки дiвицi, якi пророку­вали. 10 Тим часом як ми перебували там багато днiв, прийшов з Юдеї якийсь пророк на iм’я Агав, 11 i, увiйшовши до нас, вiн узяв Павлiв пояс i, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: “Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимi i видадуть у руки язични­кiв”. 12 Коли ж ми почули це, то i мiсцевi‚ i ми просили, щоб вiн не ходив до Єрусалима. 13 Але Павло у вiдповiдь сказав: “Що ви робите? Чого плачете i засмучуєте серце моє? Я не тiльки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимi за iм’я Господа Iсуса”. 14 Ко­ли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: “Hехай буде воля Господня!”

15 По цих днях, приготувавшись, ми пiшли до Єрусалима. 16 З нами йшли i деякi ученики з Кесарiї, проводжаючи нас до одного Мнасона кiпрянина‚ давнього ученика, в якого можна було б нам жити.

17 Коли прибули ми до Єрусали­ма, браття привiтно прийняли нас. 18 Другого дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли i всi пресвiтери. 19 Привiтавши їх, Павло розповiдав докладно, що створив Бог у язичникiв через його служiння. 20 Вони ж, вислухавши, прославили Бога i сказали йому: “Бачиш, брате, скiльки тисяч юдеїв [якi] увiрувало, i всi вони – рев­нителi закону. 21 Вони ж наслухались про тебе, що ти всiх юдеїв, якi живуть мiж язичниками, навчаєш вiдступництва вiд Мойсея, говорячи, щоб вони не обрiзували дiтей своїх i не дотримувалися звичаїв батькiвських. 22 Отже, що ж? Hапевне, зiйдеться народ; бо почують, що ти прийшов. 23 Зроби ж те, що скажемо тобi. Є в нас чотири чоловiки, якi взяли на себе обiтницю. 24 Взявши їх, очисться з ними i прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собi голови, i пiзнають усi, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону. 25 А про язичникiв, якi увiрували, ми писали, щоб вони нiчого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе вiд iдоложертовного, вiд крови, вiд удавленини та блуду”. 26 Тодi Павло, узявши тих мужiв i очистившись iз ними, наступного дня увiйшов у храм i оголосив закiнчення днiв очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва.

27 Коли ж сiм днiв закiнчували­ся, тодi асiйськi юдеї, побачивши його в храмi, пiдбурили весь народ i наклали на нього руки, 28 викликуючи: “Мужi iзраїльськi, допоможiть: цей чоловiк скрiзь на­в­чає всiх проти народу i закону i мiсця цього; до того ж i еллiнiв увiв у храм i осквернив це святе мiсце”. 29 Бо перед цим вони бачи­ли з ним у мiстi Трофима ефесянина i думали, що Павло увiв його до храму. 30 Усе мiсто заворушилося‚ i народ збiгся; i, схопивши Павла, потягли його геть з храму, i негайно було зачинено дверi. 31 Коли ж вони хотiли вбити його, до тисяцького полку дiйшла звiст­ка, що увесь Єрусалим збунтувався. 32 Вiн, негайно взявши воїнiв i сот­никiв, рушив на них; вони ж, побачивши тисяцького та воїнiв, перестали бити Павла. 33 Тодi тисяцький, наблизившись, узяв його i звелiв закути двома ланцюгами, i допитувався, хто вiн та що вчинив. 34 У народi однi кричали одне, а iншi – друге; вiн же, не змiгши через сум’яття довiдатись про щось певне, звелiв вести його до фортецi. 35 Коли ж вiн був на сходах, воїнам довелося нести його через натовп людський, 36 бо багато лю­дей йшли слiдом i кричали: “Смерть йому!”

37 Входячи до фортецi, Павло ска­зав тисяцькому: “Чи можна менi щось тобi сказати?” А той відповів: “Ти знаєш по-грецьки? 38 Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушен­ня i вивiв у пустелю чотири тисячi розбiйникiв?” 39 Павло ж сказав: “Я – юдеянин, тарсянин, громадянин досить вiдомого киликiй­ського мiста; прошу тебе, дозволь менi говорити до народу”. 40 Коли ж той дозволив, Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям; i коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так:

22 “Мужi, браття i отцi! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами”. 2 Почувши ж, що вiн заговорив з ними єврейською мовою, вони ще бiльше стихли. Вiн сказав: 3 “Я – юдеянин, народився у Тарсi киликiйському, вихований у цьому мiстi при ногах Гамалiїла, ретельно навчений у батькiвському законi, ревнитель у Бозi, як i всi ви нинi. 4 Я гнав послiдовникiв цього вчення навiть до смертi, зв’язуючи i вiддаючи до в’язницi i чоловiкiв, i жiнок, 5 як засвiдчать про мене первосвященик i всi старiйшини, вiд котрих, узявши листи до братiї, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешнiх привести в кайданах до Єрусалима на катування. 6 I коли я був у дорозi i наближався до Дамаска, близько полудня неспо­дiвано осяяло мене велике свiтло з неба. 7 Я впав на землю i почув голос, що говорив менi: “Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?” 8 Я вiдповiв: “Хто Ти, Господи?” Вiн сказав менi: “Я Iсус Hазорей, Якого ти гониш”. 9 Тi, що були зi мною, бачили свiтло i злякалися, але голосу Того, Хто говорив менi, не чули. 10 Тодi я сказав: “Господи! Що менi робити?” Господь же сказав менi: “Устань та йди в Дамаск, i там тобi сказано буде все, що призначено тобi робити”. 11 А оскільки я вiд слави свiтла того позбувся зору, то тi, що були зi мною, за руку привели мене до Дамаска. 12 Один Ананiя, чоловiк благочестивий за законом, про що свідчать усi юдеї, що живуть у Дамаску, 13 прийшов до мене i, пiдiйшовши, сказав менi: “Савле‚ брате! Прозри”. I я негайно побачив його. 14 Вiн же сказав менi: “Бог отцiв наших наперед обрав тебе, щоб ти пiзнав волю Його, побачив Праведника i почув голос з уст Його, 15 бо ти будеш Йому свiдком перед усiма людьми у тому, що бачив i чув. 16 Отже, чого ж ти зволiкаєш? Устань, охрестися та обмий грiхи твої, призвав­ши iм’я Господа Iсуса”. 17 Коли я повернувся до Єрусалима i молив­ся в храмi, не тямлячи себе, 18 я побачив Його‚ i Вiн сказав менi: “Поспiши i скорiше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свiдчення про Мене”. 19 Я сказав: “Господи, їм вiдомо, що я тих, хто вiрував у Тебе, ув’язнював у темницi i бив у синагогах, 20 i коли проливалася кров Стефана, свiдка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, i стерiг одежу тих, хто вбивав його”. 21 I Вiн сказав менi: “Йди; Я пошлю тебе далеко до язичникiв”.

22 До цього слова слухали його; а потiм пiдняли крик, гукаючи: “Знищ iз землi такого! Бо йому не слiд жити”. 23 Поки вони крича­ли, кидали одяг i порох у повiтря, 24 тисяцький звелiв увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довiдатися: з якої причини так кричали проти нього. 25 Але коли розтягли його ремiнням, Павло сказав сотниковi, що стояв: “Хiба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?” 26 Почувши ж це, сот­ник пiшов i доповiв тисяцькому, говорячи: “Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловiк – римський громадянин”. 27 Тодi тисяцький, пiдiйшовши до нього, сказав: “Ска­жи менi, ти римський громадянин?” Вiн сказав: “Так”. 28 Тисяцький на те вiдповiв: “Я за вели­кi грошi придбав це громадянство”. Павло ж сказав: “А я і народився в ньому”. 29 Тодi вiдразу вiдступи­ли вiд нього тi, хто хотiв катувати його, а тисяцький, дiзнавшись, що вiн римський громадянин, злякався, що зв’язав його.

30 Другого дня, бажаючи досто­вiрно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звiльнив його вiд кайданiв, i звелiв зiбратися первосвященикам i всьому синедрiо­ну та, вивiвши Павла, поставив його перед ними.

23 Павло, звівши погляд на синедрiон, сказав: “Мужi-брат­тя! Я всiєю доброю совiстю жив перед Богом до цього дня”. 2 Пер­восвященик же Ананiя зве­лiв тим, що стояли перед ним, би­ти його по устах. 3 Тодi Павло сказав йому: “Бог буде бити тебе, стi­но поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, i, супроти закону, велиш бити мене”. 4 А тi, що стояли перед ним, сказали: “Первосвященика Божого ганьбиш?” 5 Павло сказав: “Я не знав, браття, що вiн первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов”. 6 Павло, зрозумiвши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виго­лосив у синедрiонi: “Мужi-браття! Я фарисей, син фарисея; за надiю на воскресіння мертвих мене судять”. 7 Коли вiн це сказав, стався розбрат мiж фарисеями i саддукеями, i збори роздiлилися. 8 Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, нi ангела, нi духа, а фарисеї визнають i те, й інше. 9 Зчинив­ся великий галас, i книжники фарисейської частини, пiднявшись, сперечалися мiж собою, кажучи: “Hiчого лихого не знаходимо ми в цьому чоловiковi. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi”. 10 Та як розлад збiль­шився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелiв воїнам зiйти, взяти його з-поміж них i вiдвести у фортецю.

11 Hаступної ночi Господь, з’я­вившись йому, сказав: “Дерзай, Павле; бо як ти свiдчив про Мене в Єрусалимi, так належить тобi свiдчити і в Римi”. 12 Коли настав день, деякi юдеї, порадившись, поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють Павла. 13 Було їх понад сорок, що поклялися. 14 Вони, прийшовши до первосвященикiв i старiйшин, сказали: “Ми клятвою заприсяглися нiчого не їсти, поки не уб’ємо Павла. 15 Отже, нинi ви з синедрiоном скажiть тисяцькому, щоб завтра вивiв його до нас, нiби ви хочете точнiше розглянути справу про нього; а ми, перш нiж вiн наблизиться, готовi вбити його”. 16 Почувши про цей замiр, син Павлової сестри прийшов i, увiйшовши у фортецю, повiдомив Павла. 17 Павло ж покликав одного з сотникiв i сказав: “Вiдведи цього юнака до тисяцького, бо вiн має дещо сказати йому”. 18 Той, взявши його, привiв до тисяцького i сказав: “В’язень Павло покликав мене i просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi”. 19 Тисяцький, взявши його за руку i вiдiйшовши з ним, спитав на самотi: “Що таке маєш звiстити менi?” 20 Вiн вiдповiв, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранцi вивiв Павла до них у синедрiон, так нiби вони хочуть точнiше дослiдити справу про нього. 21 Але ти не слухай їх, бо його пiдстерiгають понад сорок чоловiк з них, якi поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють його; i тепер вони готовi, чекаючи твого розпорядження. 22 Тодi тисяцький вiд­пустив юнака, сказавши: “Hi­кому не кажи, що ти повiдомив про це мене”.

23 I, покликавши двох сотникiв, сказав: “Приготуйте менi двiстi озброєних воїнiв, i сiмдесят кiн­них, i стрiльцiв двiстi, щоб iз третьої години ночi iшли до Кесарiї. 24 Приготуйте також ослiв, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелiкса”. 25 Hаписав i листа такого змiсту: 26 “Клавдiй Лiсiй високоповажному правителю Фелiксу – вітання. 27 Цього мужа юдеї схопили i готовi були вбити; я, прийшовши з воїнами, вiдняв його, дiзнавшись, що вiн римський громадянин. 28 Потiм, бажаючи з’ясувати, в чо­му його звинувачують, привiв його в їхнiй синедрiон 29 i зна­йшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому нiякої немає провини, вартої смерти чи кайданiв. 30 А по­чувши, що юдеї замислили зло на цього чоловiка, я негайно надi­слав його до тебе, наказавши i обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь”.

31 Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночi до Антипатриди. 32 А друго­го дня, залишивши кiнних iти з ним, повернулися до фортецi. 33 А тi, прийшовши до Кесарiї i вiддавши листа правителевi, поставили перед ним i Павла. 34 Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої вiн областi, i, до­вiдав­шись, що iз Киликiї, сказав: 35 “Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi”. I звелiв йому бути пiд вартою в Iродовiй преторiї.

24 Через п’ять днiв прийшли первосвященик Ананiя зi старiйшинами i з якимсь ритором Тертуллом, якi скаржилися правителевi на Павла. 2 Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи: 3 “Завжди i повсюди з усякою вдячнiстю ми визнаємо, що тобi, високоповажний Фелiксе, ми зобов’язанi стiй­ким миром i твоєму пiклуванню про благоустрiй цього народу. 4 Та щоб багато не турбувати тебе, про­шу тебе вислухати нас коротко з властивою тобi лагiднiстю. 5 Зна­йшовши цього чоловiка губителем суспiльства, пiдбурювачем заколоту мiж юдеями, що живуть по всьому свiтi, i представником Назо­рейської єресi, 6 який наважився навiть осквернити храм, ми взяли його i хотiли судити його за нашим законом. 7 Але тисяцький Лiсiй, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших i послав до тебе, 8 звелiвши i нам, його обвинувачам, iти до тебе. Ти можеш сам, розiбравшись, дiзна­тись вiд нього про все те, в чому ми звинувачуємо його”. 9 I юдеї пiдтвердили, сказавши, що це так.

10 Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, вiдповiв: “Зна­ючи, що ти багато рокiв справедливо судиш народ цей, я тим вiль­нiше буду захищати мою справу. 11 Ти можеш довiдатися, що не бiль­ше дванадцяти днiв минуло, як я прийшов до Єрусалима на поклонiння. 12 Hi в святилищi, нi в синагогах, нi в мiстi вони не зна­ходили мене як такого, що з ким-небудь сперечається або викликає розбрат у народi, 13 i не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене. 14 Але признаюся тобi в тому, що, згiдно вченню, яке вони називають єрессю, я дiйсно служу Боговi отцiв моїх i вiрую всьому, що написано в Законi i Пророках, 15 маючи надiю на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведників i грiшників, чого i самi вони сподiваються. 16 Тому i сам дбаю я завжди мати непорочну совiсть перед Богом i людьми. 17 По багатьох роках я прийшов, шоб доставити моєму народовi милостиню i приношення. 18 При тому знайшли мене очищеним у храмi, не з народом i не з галасом. 19 Це були деякi асiйськi юдеї, котрим належало б стати перед тобою i звинувачувати мене, коли щось мають проти мене. 20 Або са­мi тi нехай скажуть, яку знайшли вони в менi неправду, коли я стояв перед синедрiоном, 21 хiба тiльки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи помiж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нинi приймаю суд вiд вас”.

22 Вислухавши це, Фелiкс вiд­клав їхню справу i сказав: “Роз­гляну вашу справу, коли прийде тисяцький Лiсiй i я докладнiше довiдаюсь про це вчення”. 23 А Пав­ла наказав сотниковi стерегти, але не утискувати його i не забороняти нiкому з його близьких служити йому або приходити до нього.

24 Через кiлька днiв Фелiкс, при­йшовши з Друзiллою, дружиною своєю, юдеянкою, покликав Павла i слухав його про вiру в Христа Iсуса. 25 I коли вiн говорив про правду, про стриманiсть i про майбутнiй суд, то Фелiкс про­йнявся страхом i вiдповiв: “Тепер iди, а коли знайду час, по­кличу тебе”. 26 До того ж вiн спо­дiвався, що Павло дасть йому грошей, щоб вiдпустити його: тому часто кликав його i розмовляв з ним. 27 Коли минуло два роки, мiс­це Фелiкса посiв Порцiй Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелiкс залишив Павла в кайданах.

25 Фест, прибувши в область, через три днi вирушив iз Ке­сарiї до Єрусалима. 2 Тодi первосвященик i знатнiшi з юдеїв прийшли до нього зi скаргою на Павла i переконували його, 3 прохаючи, щоб вiн зробив милiсть i викликав його до Єрусалима, маючи задум убити його по дорозi. 4 Але Фест вiдповiв, що Павло утримується в Кесарiї пiд вартою i що вiн сам скоро вирушить туди. 5 “Отже, – сказав вiн, – тi з вас, якi можуть, нехай пiдуть зi мною, i якщо за цим чоловiком щось є, нехай звинувачують його”.

6 Пробувши в них не бiльше во­сьми чи десяти днiв, повернувся до Кесарiї i на другий день, сiвши на судищi, звелiв привести Павла. 7 Коли вiн з’явився, стали довкола юдеї, що прийшли з Єрусалима, зводячи на Павла багато тяжких провин, яких не могли до­вести. 8 Вiн же на своє виправдання сказав: “Я не зробив нiякого злочину нi проти закону юдейського, нi проти храму, нi проти кесаря”. 9 Фест, бажаючи догодити юдеям, у вiдповiдь сказав Пав­ловi: “Чи хочеш iти в Єрусалим, щоб я там судив тебе за це?” 10 Пав­ло сказав: “Я стою перед судом кесаревим, де i належить менi судимому бути. Юдеїв я нiчим не кривдив, як i ти добре знаєш. 11 Якщо я неправий i що-небудь зробив, варте смерти, то не відмовляюся померти; а якщо нiчого того немає, в чому цi звинувачують мене, то нiхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого”. 12 Тодi Фест, поговоривши з радниками, вiдповiв: “Ти вимагав кесаревого суду, до кесаря i пiдеш”.

13 Через декiлька днiв цар Агриппа i Веренiка прибули до Кесарiї поздоровити Феста. 14 І як вони пробули там багато днiв, то Фест розповiв царевi про Павла, кажучи: “Є тут якийсь чоловiк, в’язень, залишений Фелiксом у кайданах, 15 на якого, пiд час мого перебування в Єрусалимi, з’явилися із скаргою первосвященики i старiйшини юдейськi, вимагаючи суду над ним. 16 Я вiдповiв їм, що у римлян немає звичаю видавати на смерть будь-якого чоло­вiка, перше нiж звинувачуваний не матиме перед собою обвинува­чiв i не дiстане право захищатися проти звинувачення. 17 Коли ж вони тут зiйшлися, то, без усякого зволiкання, на другий же день, я сiв на судищi i звелiв привести того чоловiка. 18 Обступивши його, обвинувачi не подали жодного iз звинувачень, якi я припускав; 19 але вони мали з ним деякi супе­речки про богошанування їхнє i про якогось Iсуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Вiн живий. 20 Вагаючись у вирішенні цього питання, я сказав: чи хоче вiн iти до Єрусалима i там стати перед судом за це? 21 Та коли Пав­ло зажадав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я звелiв тримати його пiд вартою до того часу, поки пошлю його до кесаря”. 22 Агриппа ж сказав Фестовi: “Хо­тiв би i я послухати цього чоловi­ка”. Той вiдповiв: “Завтра ж почу­єш його”.

23 Другого дня, коли Агриппа i Веренiка прийшли з великою пихою i увiйшли у судову палату з ти­сяцькими та найзнатнiшими гро­ма­дянами мiста, за наказом Фес­та був приведений Павло. 24 I сказав Фест: “Царю Агриппо i всi при­сут­нi з нами мужi! Ви бачите того, про­ти якого багато юдеїв приступили до мене в Єрусалимi i тут i крича­ли, що йому не належить бiльше жити. 25 Але я зрозумiв, що вiн не вчинив нiчого, вартого смер­ти; i як вiн сам вимагав суду в Августа, то я вирiшив послати його до нього. 26 Я не маю нiчого певного написати про нього його величності; а тому i привiв його до вас, i зокрема перед тебе, царю Агриппо, щоб пiсля розгляду було менi що написати. 27 Бо менi здається нерозважливим посилати в’язня i не визначити звинувачень на нього”.

26 Агриппа сказав Павловi: “Дозволяється тобi говорити за себе”. Тодi Павло, простягнувши руку, почав говорити на свiй захист. 2 “Царю Агриппо! Я почу­ваю себе щасливим, що сьогоднi можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї, 3 тим бiльше, що ти знаєш усi юдейськi звичаї i суперечностi. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно. 4 Життя моє вiд юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимi, знають усi юдеї; 5 вони здав­на знають про мене, якщо захочуть свiдчити, що я жив, як фари­сей, за найсуворiшим у нашому вiро­сповiданнi вченням. 6 I нинi я стою перед судом за надiю на обiт­ницю, дану Богом нашим отцям, 7 здiйснення якої сподiваються побачити нашi дванадцять колiн, що старанно служать Боговi день i нiч. За цю-то надiю, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї. 8 Що ж? Hевже ви вважаєте неймовiр­ним, що Бог воскрешає мертвих? 9 Щоправда, i я думав, що менi на­лежить багато дiяти проти iменi Iсуса Hазорея. 10 Це я i робив у Єру­салимi: одержавши владу вiд первосвященикiв, я багатьох святих ув’язнював, i коли вбивали їх, я по­давав на те голос; 11 i по всiх синагогах я багаторазово мучив їх, i примушував ганити Iсуса, i, з надмiрною лютiстю до них, пере­слiдував їх навiть у чужих мiстах. 12 Для цього йдучи до Дамаска з владою i дорученням вiд первосвященикiв, 13 серед дня на дорозi я, царю, побачив з неба свiтло, яснiше вiд сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрi йшли зi мною. 14 Усi ми попадали на землю, i я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: “Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобi йти проти рожна”. 15 Я сказав: “Хто Ти, Господи?” Вiн сказав: “Я – Iсус, Якого ти гониш. 16 Але встань i стань на ноги твої; бо для того Я i з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем i свiдком того, що ти бачив i що Я вiдкри­ваю тобi, 17 визволяючи тебе вiд народу юдейського i вiд язични­кiв, до яких Я тепер посилаю тебе 18 розкрити очi їм, щоб вони навер­нулися вiд темряви до свiтла i з-пiд влади сатани до Бога, щоб вiрою в Мене держали прощення грiхiв i долю з освяченими”. 19 Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видiнню, 20 а спершу жителям Дамаска i Єрусалима, потiм усiй землi юдей­ськiй i язичникам проповiдував, щоб вони покаялися i навернулися до Бога, чинячи дiла, достойнi покаяння. 21 За це юдеї схопили мене у храмi i хотiли розтерзати. 22 Але, одержавши допомогу вiд Бога, я до цього дня стою i свiдчу малому i великому, нiчого не кажучи, крiм того, про що пророки i Мойсей говорили, що це буде, 23 а саме, що Христос мав постраждати i, воскреснувши першим iз мертвих, проповідати свiтло юдей­ському народовi i язичникам”. 24 Коли вiн так захищався, Фест гучним голосом сказав: “Безумст­вуєш ти, Павле! Велика вченiсть доводить тебе до божевiлля”. 25 “Hi, високоповажний Фесте, – сказав вiн, – я не безумствую, але кажу слова iстини i здорового глузду. 26 Бо знає про це цар, перед яким i кажу смiливо. Я не вiрю, що вiд нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку вiдбувалося. 27 Чи вiриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що вiриш”. 28 Агрип­па сказав Павловi: “Ти майже переконуєш мене стати християнином”. 29 Павло сказав: “Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тiльки ти, але й усi, що слухають мене сьогоднi, зробились такими, як я, окрiм цих кайданiв”. 30 I ко­ли вiн це сказав, цар i правитель, Веренiка i всi, що сидiли з ними, встали. 31 I, вiдiйшовши вбiк, говорили мiж собою, що цей чоловiк нiчого, вартого смертi чи кайда­нiв, не робить. 32 I сказав Агриппа Фестовi: “Можна було б звiльнити цього чоловiка, якби вiн не вимагав кесаревого суду”. Тому i вирi­шив правитель вiдiслати його до кесаря.

27 Коли вирiшено було відпливти нам до Iталiї, то вiд­дали Павла i деяких iнших в’яз­нiв сотниковi Августового полку на iм’я Юлiй. 2 Ми пiднялися на адрамiтський корабель‚ що мав пливти поблизу асiйських місць‚ вирушили. З нами перебував Арис­тарх, македонянин iз Фессало­нiки. 3 Другого дня пристали до Сидона. Юлiй поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому вiдвiдати друзiв i скористатися їхньою допомогою. 4 Вирушивши звiдти, ми припливли до Кiпру, бо був супротивний вiтер, 5 i, перепливши море проти Киликiї та Пам­фiлiї, прибули до Мир Лiкiй­ських. 6 Там сотник знайшов олек­сандрiйський корабель, що плив до Iталiї, i посадив нас на нього. 7 Повiльно плаваючи багато днiв i ледве порiвнявшись з Кнiдом, через несприятливий нам вiтер, ми пiдпливли до Криту при Салмонi. 8 Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного мiсця, що зветься Добрi Пристанi, поблизу мiста Ласея. 9 А як минуло багато часу, i плавання було вже небезпечне, тому що i пiст уже минув, то Павло радив, 10 кажучи їм: “Мужi! Я бачу, що плавання буде з труднощами i з великою шкодою не тiльки для вантажу i корабля, але й для нашого життя”. 11 Однак сотник бiльше довiряв керманичевi i начальниковi кораб­ля, нiж словам Павла. 12 А що пристань була непридатна до зи­мiвлi, то чимало людей радили податися звiдти, щоб, якщо можливо, дiйти до Фiнiка, пристанi крит­ської, що лежить проти пiв­денно-захiдного i пiвнiчно-за­хiд­ного вiтру, i там перезимувати. 13 Подув пiвденний вiтер, і вони, думаючи, що вже дiстали бажане, вирушили i попливли поблизу Криту. 14 Але невдовзi знявся супротивний йому бурхливий вiтер, що зветься “евроклiдон”. 15 Корабель схопило так, що вiн не мiг чинити опiр вiтровi, i ми носилися, вiддавшись хвилям. 16 I, наскочивши на якийсь острiвець, що зветься Клавдiй, ми ледве могли втримати човен. 17 Піднявши його, почали всiма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сiсти на мiлину, спустили вiтрило i таким чином носилися. 18 Ранком другого дня, коли розпочався буревiй, почали викидати вантаж, 19 а на третiй день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя. 20 Та оскiльки багато днiв не було видно нi сонця, нi зiрок, i тривала велика бу­ря, то, зрештою, зникала будь-яка надiя на наше врятування. 21 Що довго не їли, то Павло, ставши по­серед них, сказав: “О мужi! Треба було послухати мене i не вiд­ходити вiд Криту, i тим самим уникнули б цих труднощiв i шкоди. 22 Тепер же благаю вас‚ пiдба­дьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тiльки корабель. 23 Бо ан­гел Бога, Якому я належу i Якому служу, з’явився менi цiєї ночi 24 i сказав: “Hе бiйся, Павле. Тобi належить стати перед кесарем, i ось Бог дарував тобi всiх, що пливуть з тобою”. 25 Тому пiдбадьорте­ся, мужi, бо я вiрю Боговi, що буде так, як менi сказано. 26 Hам належить бути викинутими на який-небудь острiв”.

27 Чотирнадцятої ночi, коли ми носилися в Адрiатичному морi, близько опiвночi корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землi, 28 i, вимi­рявши глибину, знайшли двадцять сажнiв; потiм на невеликiй вiд­станi, знову вимiрявши, знайшли п’ятнадцять сажнiв. 29 Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янистi мiсця, кинули з корми чотири якорі i чекали дня. 30 Коли корабельники хотiли втекти з корабля i спускали на море човен, роблячи вигляд, нiби хочуть кину­ти якiр з носа, 31 Павло сказав сот­никовi i воїнам: “Якщо вони не залишаться на кораблi, то ви не зможете врятуватися”. 32 Тодi вої­ни вiдтяли вiрьовки у човна, i вiн упав. 33 Коли почало свiтати, Пав­ло умовляв усiх приймати їжу, ка­жучи: “Сьогоднi чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжi, нiчого не споживаючи. 34 Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо нi в кого з вас не впаде й волосина з голови”. 35 Промовив­ши це i взявши хлiб, вiн подякував Боговi перед усiма i, розламавши, почав їсти. 36 Тодi всi пiд­бадьорилися i також прийняли їжу. 37 Було ж усiх нас на кораблi двiстi сiмдесят шiсть душ. 38 Hаси­тившись їжею, почали полегшува­ти корабель, викидаючи пшеницю в море. 39 Коли ж настав день, землi не розпiзна­вали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирiшили, якщо можна, пристати кораблем. 40 I, пiд­нявши якорi, попливли по морю i, розв’язавши стерно та пiднявши мале вiтрило за вiтром, тримали до берега. 41 Hаскочили на косу‚ i корабель сiв на мiлину. Hiс загруз i став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. 42 Воїни було погодилися умертвити в’язнiв, щоб хто-небудь, випливши, не втiк. 43 Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх вiд цього намiру i звелiв тим, що вмiли пла­вати, першими кинутися i вийти на землю, 44 iншим же – кому на дошках, а кому на будь-чому вiд корабля; i таким чином усi врятувалися на землю.

28 Урятувавшись, тi, що були з Павлом, дiзналися, що острiв зветься Мелiт. 2 Iноплемiн­ники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище i прийняли всiх нас‚ бо йшов дощ і було зимно. 3 Коли ж Павло набрав багато хмизу i поклав на во­гонь, [тодi] єхидна, вилiзши з жа­ру, повисла у нього на руцi. 4 Iно­пле­мiнники, побачивши змiю, звис­лу в нього на руцi, говорили один од­ному: “Певне, цей чоловiк – убив­­ця, коли його, врятованого вiд мо­ря, суд Божий не залишає жити”. 5 Але вiн, струсивши змiю у вогонь, не зазнав нiякої шкоди. 6 Вони ж чекали, що в нього буде запалення або вiн раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи i побачивши, що з ним нiякої бiди не сталося, змiни­ли думку i говорили, що вiн Бог.

7 Бiля того мiсця були маєтки начальника острова на iм’я Поп­лiй; вiн прийняв нас i три днi лю­б’язно пригощав. 8 Батько Поплiя лежав одержимий гарячкою i болем у животi. Павло увiйшов до нього, помолився i, поклавши на нього свої руки, зцiлив його. 9 Пiс­ля цiєї подiї iншi на островi, що мали недуги, приходили i зцiля­лися, 10 i вiддавали нам велику шану, а при вiд’їздi надiлили нас усiм потрiбним.

11 Через три мiсяцi ми вiдплив­ли на олександрiйському кораблi, який називався “Дiоскури” i зиму­вав на цьому островi; 12 і, приплив­ши до Сиракуз, пробули там три днi. 13 Звiдти вiдпливши, прибули в Ригiю; а коли через день повiяв пiвденний вiтер, прибули на другий день у Путеоли, 14 де знайшли братiв i були запрошенi пробути в них днiв сiм, а потiм пiшли у Рим. 15 Тамтешнi браття, почувши про нас, вийшли нам назустрiч до Аппiєвої площi i Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Боговi i пожвавiшав. 16 Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнiв воєначальниковi, а Павловi повелів жити окремо – з воїном, що стерiг його.

17 Через три днi Павло скликав найзнатнiших з юдеїв i, коли вони зiйшлися, говорив до них: “Мужi-браття! Hе зробивши нiчого проти народу або батькiвських звичаїв, я в кайданах iз Єрусалима переданий до рук римлян. 18 Вони, судивши мене, хотiли звiльнити, тому що немає на менi нiякої провини, вартої смерти; 19 але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мiй народ. 20 З цiєї причини я i покликав вас, щоб по­бачитись i поговорити з вами, бо за надiю Ізраїлеву обкутий я цими кайданами”. 21 Вони ж сказали йому: “Ми анi листiв не одержували про тебе з Юдеї, анi з братiв, що приходили, нiхто не сповiстив про тебе i не сказав чогось лихого. 22 А втiм, хотiли б ми почути вiд тебе, як ти мiркуєш; бо нам вiдомо, що про це вчення скрiзь сперечаються”. 23 I, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; i вiн з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свiд­чення i переконуючи їх про Iсуса iз Закону Мойсеєвого i Пророкiв. 24 Однi з них вiрили його словам, а iншi не вiрили. 25 Тi, що були не­згiднi мiж собою, виходили, ко­ли Павло сказав такi слова: “Доб­ре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Iсаю: 26 “Пiди до цього народу i скажи: “Слухом почуєте i не зрозумiєте, i очима ди­витися будете i не побачите”. 27 Бо згрубiло серце людей цих, i вухами ледве чують, i очi свої заплющили, щоб не бачити очима, i не чути вухами, i не зрозумiти серцем, i не навернутися, щоб Я зцiлив їх”. 28 Отже, нехай буде вам вiдомо, що спасiння Боже послане язичникам: вони i почують”. 29 Коли вiн сказав це, юдеї пiшли, довго сперечаючись мiж собою.

30 І жив Павло цiлих два роки на своєму утриманнi i приймав усiх, хто приходив до нього, 31 проповiдуючи Царство Боже i навчаючи про Господа Iсуса Христа з усякою вiдвагою безборонно.