ПЕРША КНИГА ЦАРСТВ (ПЕРША САМУїЛА)

ПЕРША КНИГА ЦАРСТВ (ПЕРША САМУїЛА)

1 Був один чоловік з Рамафаїм-Цофима, з гори Єфремової, ім’я йому Елкана, син Ієрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, – ефрафянин; 2 у нього були дві дружини: ім’я однієї Анна, а ім’я другої Феннана; у Феннани були діти, у Анни ж не було дітей. 3 І ходив цей чоловік з міста свого у визначені дні поклонятися і приносити жертву Гос­поду Саваофу в Силом; там були [Ілій і] два сини його, Офні та Финеєс, священиками Господа.

4 У той день, коли Елкана приносив жертву, давав Феннані, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини; 5 Анні ж давав частину особ­ливу, [тому що в неї не було дітей], бо любив Анну [більше, ніж Феннану], хоча Господь закрив утробу її. 6 Суперниця її сильно засмучувала її, спонукуючи її до нарікання на те, що Господь закрив утробу її. 7 Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та засмучувала її, а ця плакала [і нарікала] і не їла. 8 І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! [Во­на відповіла йому: ось я. І сказав їй:] чого ти плачеш і чому не їси, і від чого сумує серце твоє? чи не краще я для тебе за десять синів? 9 І встала Анна після того, як вони їли і пили в Силомі, [і стала перед Господом]. Ілій же священик сидів тоді на сідалищі біля входу в храм Господній. 10 І була вона в скорботі душі, і молилася Господу, і гірко плакала, 11 і дала обітницю, говорячи: Гос­поди [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Гос­поду [у дар] на всі дні життя його, [і вина і сикера не буде він пити,] і бритва не торкнеться голови його. 12 Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її; 13 і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій вважав її п’яною. 14 І сказав їй Ілій: доки ти будеш п’яною? витверезься від вина твого [і йди від лиця Господнього]. 15 І відповіла Анна, і сказала: ні, господарю мій; я – дружина, скорботна духом, вина і сикера я не пила, але виливаю душу мою перед Господом; 16 не вважай рабу твою негідною жінкою, бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі. 17 І відповів Ілій і сказав: іди з миром, і Бог Ізраїлів виконає прохання твоє, чого ти просила в Нього. 18 Вона ж сказала: нехай знайде раба твоя милість в очах твоїх! І пішла вона в дорогу свою, і їла, і лице її не було вже сумним, як колись. 19 І встали вони вран­ці, і поклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій у Раму. І пізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь. 20 Через деякий час зачала Анна і народила сина і дала йому ім’я: Самуїл, бо, [говорила вона], від Господа [Бога Саваофа] я виблагала його. 21 І пішов чоловік її Елкана і вся родина його [у Силом] принести річну жертву Господу й обітниці свої [і всі десятини від землі своєї]. 22 Анна ж не пішла [з ним], сказавши чоловіку своєму: коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом і залишиться там назавжди. 23 І сказав їй Елкана, чоловік її: роби, що тобі вгодно; залишайся, доки не вигодуєш його грудьми; тільки нехай утвердить Господь слово, [що вийшло з вуст твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала.

24 Коли ж вигодувала його, пішла з ним у Силом, взявши три тельці [і хліби] і одну ефу борошна і міх вина, і прийшла в дім Господа в Силом, [і хлопчик з нею]; хлопчик же був ще дитя. 25 [І привели його перед лице Господа; і приніс батько його жертву, яку приносив Господу у встановлені дні. І привели отрока] і закололи тельця; і привела отрока [Анна мати] до Ілія 26 і сказала: о, господарю мій! нехай живе ду­ша твоя, господарю мій! я – та сама жінка, що тут при тобі стояла і молилася Господу; 27 про це дитя мо­ли­лася я, і виконав мені Господь про­хання моє, чого я просила в Нього; 28 і я віддаю його Господу на всі дні життя його, служити Господу. І поклонилася там Господу.

2 І молилася Анна і говорила: зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму; широко розкрилися вуста мої на ворогів моїх, бо я радію у спасінні Твоєму. 2 Немає настільки святого, як Господь; бо немає іншого, крім Тебе; і немає твердині, як Бог наш. 3 Не примножуйте розмов гордовитих; зухвалі слова нехай не виходять з уст ваших; бо Господь є Бог відання,­ і діла в Нього зважені. 4 Лук сильних переломлюється, а немічні перепоясуються силою; 5 ситі працюють за хліб, а голодні відпочивають; навіть неплідна народжує сім разів, а багатодітна знемагає. 6 Господь умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить; 7 Господь робить убогими і збагачує, принижує і піднімає. 8 З пороху піднімає Він бідного, із бруду піднімає убогого, посаджуючи з вельможами, і престіл слави дає їм у спадщину; бо у Господа основи землі, і Він утвердив на них вселенну. 9 Стопи святих Своїх Він оберігає, а беззаконні в темряві зникають; тому що не силою міцна людина. 10 Господь зітре противників Своїх; з небес загримить на них. [Господь святий. Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, і нехай не хвалиться сильний силою своєю, і нехай не хвалиться багатий ба­гатст­вом своїм, але хто бажає хвалитися, нехай хвалиться тим, що розуміє і знає Господа.] Господь буде судити краї землі, і дасть кріпкість цареві Своєму і піднесе ріг помазаника Свого.

11 [І залишила Самуїла там перед Господом,] і пішов Елкана в Раму в дім свій, а отрок залишився служити­ Господу при Ілії священику. 12 Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа 13 і обов’язків священиків стосовно до народу. Коли хто приносив жертву, слуга священиків, приходив під час варіння м’яса, з виделкою в руці своїй 14 і опускав її в казан, або в каструлю, або на сковороду, або в горщик, і що вийме виделка, те брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Силом. 15 Навіть раніше, ніж спалювали жир, приходив слуга священичий і говорив тому, хто приносив жертву: дай м’яса на печеню священикові; він не візьме в тебе вареного м’яса, а дай сире. 16 І якщо хто говорив йому: нехай спалять раніше жир, як має бути, і потім візьми собі, скільки забажає душа твоя, то він говорив: ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму. 17 І гріх цих молодих людей був дуже великий перед Господом, тому що вони відвертали від жертвоприношень Господу. 18 Отрок же Самуїл служив перед Господом, одягаючи лляний ефод. 19 Верхній малий одяг робила йому мати його і приносила йому щорічно, коли при­ходила з чоловіком своїм для приношення належної жертви. 20 І благословив Ілій Елкану і дружину його і сказав: нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу! І пішли вони в місце своє. 21 І відвідав Господь Анну, і зачала вона і народила ще трьох синів і двох дочок; а отрок Самуїл зростав у Господа.

22 Ілій же був дуже старим і чув усе, як поводяться сини його з усіма ізраїльтянами, і що вони сплять з жінками, які збираються біля входу в скинію зібрання. 23 І сказав їм: для чого ви робите такі справи? бо я чую про недобрі вчинки ваші від усього народу [Господнього]. 24 Ні, діти мої, недобрий поголос, який я чую [про вас, не робіть так, бо недоб­рий поголос, який я чую]; ви розбещуєте народ Господній; 25 якщо згрішить людина проти людини, то помоляться за неї Богу; якщо ж людина згрішить проти Господа, то хто буде заступником за неї? Але вони не слухали голосу батька свого, бо Господь вирішив уже віддати їх на смерть.

26 Отрок же Самуїл все більше і більше входив у вік і у благовоління в Господа й у людей. 27 І прийшов чоловік Божий до Ілія і сказав йому: так говорить Господь: чи не відкрив­ся Я дому батька твого, коли вони були ще в Єгипті, у домі фараона? 28 І чи не обрав його з усіх колін Ізраїлевих Собі у священика, щоб він піднімався до жертовника Мого, щоб курив фіміам, щоб носив ефод переді Мною? І чи не дав Я дому батька твого від усіх вогнем спалюваних жертв синів Ізраїлевих? 29 Для чого ж ви топчете ногами жертви Мої і хлібні приношення Мої, які заповів Я для оселі Моєї, і для чого ти віддаєш перевагу синам своїм переді мною, наповнюючи себе початками всіх приношень народу Мого – Ізраїля? 30 Тому так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я сказав тоді: “дім твій і дім батька твого будуть ходити перед лицем Моїм повік”. Але тепер говорить Господь: нехай не буде так, тому що Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені. 31 Ось, настають дні, в які Я підсічу силу твою і силу дому батька твого, так що не буде старця в домі твоєму [ніколи]; 32 і ти будеш бачити біду дому Мого, при всьому тому, що Гос­подь благодіє Ізраїлю, і не буде в домі твоєму старця в усі дні, 33 Я не відкину усіх твоїх від жертовника Мого, щоб томити очі твої і мучити душу твою; але всі нащадки дому твого будуть помирати в середніх літах. 34 І ось тобі знамення, що буде з двома синами твоїми, Офні та Фи­неєсом: обоє вони помруть в один день. 35 І поставлю Собі священика вірного; він буде чинити за серцем Моїм і за душою Моєю; і дім його зроблю твердим, і він буде ходити перед помазаником Моїм в усі дні; 36 і всякий, хто залишився з дому твого, прийде кланятися йому за геру срібла і шматок хліба і скаже: “зарахуй мене до якої-небудь левитської посади, щоб мати їжу”.

3 Отрок Самуїл служив Господу при Ілії; слово Господнє було рід­кісним у ті дні, видіння були не час­то. 2 І було в той час, коли Ілій лежав­ на своєму місці, – очі ж його почали склеплятися, і він не міг бачити, – З і світильник Божий ще не погас, і Самуїл лежав у храмі Господньому, де ковчег Божий; 4 воззвав Господь до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] І відповів він: ось я! 5 І побіг до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; йди назад, лягай. І він пішов і ліг. 6 Але Господь удруге воззвав до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] Він встав і прийшов до Ілія вдруге, і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе, сину мій; іди назад, лягай. 7 Самуїл ще не знав тоді голосу Господа, і ще не відкривалося йому слово Господнє. 8 І воззвав Господь до Самуїла ще втретє. Він встав і прийшов до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Тоді зрозумів Ілій, що Господь кличе отрока. 9 І сказав Ілій Самуїлу: піди назад і лягай, і коли [Той, Хто кличе] покличе тебе, ти скажи: говори, Господи, бо чує раб Твій. І пішов Самуїл і ліг на місці своєму. 10 І прийшов Господь, і став, і воззвав, як у той і інший раз: Саму­їле, Самуїле! І сказав Самуїл: говори,­ [Господи,] бо чує раб Твій. 11 І ска­зав Господь Самуїлу: ось, Я зроблю діло в Ізраїлі, про яке хто почує, у того задзвенить в обох вухах; 12 у той день Я виконаю над Ілієм усе те, що Я говорив про дім його; Я почну і закінчу; 13 Я оголосив йому, що Я покараю дім його навіки за ту про­ви­ну,­ що він знав, як сини його нечестять, і не зупиняв їх; 14 і тому клянуся дому Ілія, що провина дому Ілієвого не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними повік. 15 І спав Самуїл до ранку, [і встав рано] і відчинив двері дому Господнього; і боявся Самуїл оголосити видіння це Ілію. 16 Але Ілій покликав Самуїла і сказав: сину мій Самуїле! Той сказав: ось я! 17 І сказав Ілій: що сказано тобі? не приховуй від мене; те і те зробить з тобою Бог, і ще більше зробить, якщо ти приховаєш від мене що-небудь із усього того, що сказано тобі. 18 І оголосив йому Самуїл усе і не приховав від нього нічого. Тоді сказав [Ілій]: Він – Господь; що Йому завгодно, те нехай сотворить.

19 І підріс Самуїл, і Господь був з ним; і не залишилося жодне зі слів його не сповненим. 20 І дізнався весь Ізраїль від Дана до Вирсавії, що Самуїл удостоєний бути пророком Господнім. 21 І продовжував Господь являтися в Силомі після того, як відкрив Себе Самуїлу в Силомі через слово Господнє. [Й упевнилися в усьому Ізраїлі, від краю до краю землі, що Самуїл є пророк Господній. Ілій же дуже постарів, а сини його продовжували ходити беззаконними путями своїми перед Господом.]

4 [І зібралися филистимляни во­­ювати з ізраїльтянами.] І було слово Самуїла до всього Ізраїля. І ви­­ступили ізраїльтяни проти фили­стим­­лян на війну і розташувалися станом­ при Авен-Езері, а филистим­ляни розташувалися при Афеку. 2 І ви­­ши­кувалися филистимляни проти ізраїльтян, і відбулася битва, і були вражені ізраїльтяни филистим­ля­нами, які побили на полі битви близько чотирьох тисяч чоловік. 3 І прийшов народ у стан; і сказали старійшини Ізраїлеві: за що вразив нас Господь сьогодні перед филистимлянами? візьмемо собі з Силома ковчег завіту Господнього, і він піде серед нас і врятує нас від руки ворогів наших. 4 І послав народ у Силом, і принесли звідти ковчег завіту Господа Саваофа, Який сидить на херувимах; а ковчег завіту Божого супроводжували і два сини Ілієві, Офні та Финеєс. 5 І коли прибув ковчег завіту Господнього в стан, весь Ізраїль підняв такий сильний крик, що земля стогнала. 6 І почули филистимляни шум вигуків і сказали: від чого такі голосні вигуки в стані євреїв? І дові­далися, що ковчег Господній прибув у стан. 7 І злякалися филистимляни, бо сказали: Бог той прийшов до них у стан. І сказали: горе нам! тому що не бувало подібного ні вчора, ні третього дня; 8 горе нам! хто визволить нас від руки цього сильного Бога? Це – той Бог, Який уразив єгиптян усякими карами в пустелі; 9 зміцніться і будьте мужніми, филистимляни, щоб вам не бути в поневоленні у євреїв, як вони у вас у поневоленні; будьте мужніми й воюйте з ними. 10 І воювали филистим­ляни, і вражені були із­раїль­тяни,­ і кожен побіг у намет свій, і була поразка дуже велика, і впало з ізраїльтян тридцять тисяч піших. 11 І ковчег Божий був узятий, і два сини Ілієві, Офні та Финеєс, померли. 12 І по­­біг один веніамитянин з місця битви і прийшов у Силом у той самий день; одяг на ньому був розідраний і порох на голові його. 13 Коли прийшов він, Ілій сидів на сідалищі при дорозі бі­ля воріт і дивився, тому що серце йо­го тремтіло за ковчег Божий. І коли чоловік той прийшов і оголосив у місті, то голосно застогнало все місто. 14 І почув Ілій звуки крику і сказав: від чого такий шум? І негайно підійшов чоловік той і сповістив Ілію. 15 Ілій був тоді дев’я­но­ста восьми років; і очі його по­меркли, і він не міг бачити. 16 І сказав той чо­ловік Ілію: я прийшов зі стану, сьо­годні ж я прибіг з місця битви. І сказав Ілій: що відбулося, сину мій? 17 І відповів вісник і сказав: побіг Ізраїль перед филистимлянами, і поразка велика відбулася в народі, і обидва сини твої, Офні та Финеєс, померли, і ковчег Божий взято. 18 Ко­ли згадав він про ковчег Божий, Ілій упав із сідалища горілиць біля воріт, зламав собі хребет і помер; бо він був старий і важкий. Був же він суддею Ізраїля сорок років. 19 Невіст­ка його, дружина Финеєсова, була вагітна вже перед пологами. І коли почула вона звістку про взяття ковчега Божого і про смерть свекра свого і чоловіка свого, то впала на коліна і народила, тому що приступили до неї болі її. 20 І коли помирала вона, жінки, що стояли при ній, говорили їй: не бій­­ся,­ ти народила сина. Але вона не відповідала і не звертала уваги. 21 І назвала немовля: Іхавод*, сказавши: “відійшла слава від Ізраї­ля” – з узят­­тям ковчега Божого і [зі смер­­­тю]­ свекра її і чоловіка її. 22 Во­на ска­зала: відійшла слава від Ізраї­ля, бо взято ковчег Божий.

5 Филистимляни ж узяли ковчег Божий і принесли його з Авен-Езера в Азот. 2 І взяли филистимляни ковчег Божий, і внесли його в храм Дагона, і поставили його поряд з Дагоном. 3 І встали азотяни вранці на другий день, і ось, Дагон лежить лицем своїм до землі перед ковчегом Господнім. І взяли вони Дагона і знову поставили його на своє місце. 4 І встали вони вранці наступного дня, і ось, Дагон лежить ниць на землі перед ковчегом Господнім; голова Дагона й [обидві ноги його й] обидві руки його [лежали] відсіченими, кожна окремо, на порозі, залишився тільки тулуб Дагона. 5 Тому жерці Дагонові й усі, хто приходить у капище Дагона в Азот, не ступають на поріг Дагонів до цього дня, [а переступають через нього]. 6 І тяжіла рука Господня над азотянами, і Він вражав їх і покарав їх болісними наростами, в Азоті й в околицях його, [а всередині країни розмножилися миші, і був у місті великий розпач]. 7 І побачили це азотяни і сказали: нехай не залишиться ковчег Бога Ізраїлевого у нас, бо тяжка рука Його і для нас і для Дагона, бога нашого. 8 І послали, і зібрали до себе усіх володарів филистимських, і сказали: що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлевого? І сказали [гефяни]: нехай ковчег Бога Ізраїлевого перейде [до нас] у Геф. І відправили ковчег Бога Ізраїлевого у Геф. 9 Після того, як відправили його, була рука Господа на місті – жах дуже великий, і вразив Господь жителів міста від ма­лого до великого, і з’явилися на них нарости. 10 І відіслали вони ковчег Божий в Аскалон; і коли прийшов ковчег Божий в Аскалон, заво­лали аскалонитяни, говорячи: принесли до нас ковчег Бога Ізраїлевого, щоб умертвити нас і народ наш. 11 І по­слали, і зібрали усіх володарів филистимських, і сказали: відішліть ковчег Бога Ізраїлевого; нехай він повернеться у своє місце, щоб не умертвив він нас і народ наш. Тому що смертельний жах був у всьому місті; дуже тяжіла рука Божа на них, [коли прийшов туди ковчег Бога Ізраїлевого]. 12 І ті, які не померли, вражені були наростами, так що волання міста піднімалося до небес.

6 І пробув ковчег Господній в об­­ласті Филистимській сім місяців, [і наповнилася земля та мишами]. 2 І покликали филистимляни жерців і віщунів [і заклинателів] і сказали: що нам робити з ковчегом Господнім? навчіть нас, як нам повернути його у своє місце. 3 Ті сказали: якщо ви хочете повернути ков­чег [завіту Господа] Бога Ізраїлевого, то не повертайте його ні з чим, але принесіть Йому жертву за провину; тоді зцілитеся і дізнаєтеся, за що не відступає від вас рука Його. 4 І сказали вони: яку жертву за провину повинні ми принести Йому? Ті сказали: за числом володарів филистимських п’ять наростів золотих і п’ять мишей золотих; бо кара одна на усіх вас і на володарях ваших; 5 отже, зробіть зображення наростів ваших і зображення мишей ваших, які спустошують землю, і віддайте славу Богу Ізраїлевому; можливо, Він полегшить руку Свою над вами і над богами вашими і над землею вашою; 6 і для чого вам озлоблювати серце ваше, як озлобили серце своє єгиптяни і фараон? ось, коли Господь показав силу Свою над ни­ми, тоді вони відпустили їх, і ті пішли; 7 отже, візьміть, зробіть одну колісницю нову і візьміть двох корів, що вперше народили, на яких не було ярма, і впряжіть корів у колісницю, а телят їх відведіть від них додому; 8 і візьміть ковчег Господній, і поставте його на колісницю, а золоті речі, які принесете Йому в жертву за провину, покладіть в ящик збоку його; і відпустіть його, і нехай іде; 9 і дивіться, якщо він піде до країв своїх, до Вефсамиса, то він велике це зло зробив нам; якщо ж ні, то ми будемо знати, що не його рука вразила нас, а зробилося це з нами випадково. 10 І зробили вони так: і взяли двох п`ервісток корів і впрягли їх у колісницю, а телят їх утримали вдома; 11 і поставили ковчег Господа на колісницю і ящик з золотими мишами і зображеннями наростів. 12 І пішли корови прямо на дорогу до Вефсамиса; однією дорогою йшли, йшли і мукали, але не ухилялися ні праворуч, ні ліворуч; володарі ж филистимські йшли слідом за ними до кордону Вефсамиса. 13 Жителі Вефсамиса жали тоді пшеницю в долині, і, глянувши, побачили ковчег Господній, і зраділи, що побачили його. 14 Колісниця ж прийшла на поле Ісуса вефсамитянина і зупинилася там; і був тут великий камінь, і розкололи колісницю на дрова, а корів принесли у всепалення Господу. 15 Левити зняли­ ковчег Господа і ящик, що був при ньому, в якому були золоті речі, і поставили на великому тому камені;­ жителі ж Вефсамиса принесли в той день всепалення і закололи жертви Господу. 16 І п’ять володарів филистимських бачили це і повернулися в той день в Аккарон. 17 Золоті ці нарости, які принесли филистимляни в жертву за провину Господу, бу­ли: один за Азот, один за Газу, один за Аскалон, один за Геф, один за Аккарон; 18 а золоті миші були за числом усіх міст филистимських – п’яти­ володарів, від міст укріплених і до відкритих сіл, до великого каменя, на якому поставили ковчег Господа і який знаходиться до цього дня на полі Ісуса вефсамитянина. 19 [Не зраділи сини Ієхонії серед мужів веф­самиських, що бачили ковчег Гос­по­да]. І вразив Він жителів Вефсамиса за те, що вони заглядали у ков­­чег Господа, і вбив з народу п’ятдесят тисяч сімдесят чоловік; і заплакав народ, тому що вразив Господь народ поразкою великою. 20 І сказали жителі Вефсамиса: хто може стояти перед Господом, цим святим Богом? і до кого Він піде від нас? 21 І послали­ послів до жителів Кириаф-Іарима сказати: филистимляни повер­нули ковчег Господа; при­йдіть, візьміть його до себе.

7 І прийшли жителі Кириаф-­Іа­рима, і взяли ковчег Господа, і принесли його в дім Аминадава, на пагорб, а Єлеазара, сина його, посвятили, щоб він охороняв ковчег Господа. 2 З того дня, як залишився ковчег у Кириаф-Іаримі, минуло багато часу, років двадцять. І звернувся весь дім Ізраїлів до Господа. 3 І сказав Самуїл усьому дому Ізраїлевому, говорячи: якщо ви всім серцем своїм звертаєтеся до Господа, то вилучіть зі свого середовища богів іноземних і Астарт і спрямуйте серце ваше до Господа, і служіть Йому одному, і Він визволить вас від руки филистимлян. 4 І вилучили си­ни Ізраїлеві Ваала й Астарту і стали служити одному Господу. 5 І сказав Самуїл: зберіть усіх ізраїльтян у Массифу, і я помолюся за вас Госпо­ду. 6 І зібралися у Массифу, і черпали воду, і проливали перед Господом, і постились у той день, говорячи: згрішили ми перед Господом. І судив Самуїл синів Ізраїлевих у Массифі. 7 Коли ж почули филистимляни, що зібралися сини Ізраїлеві у Массифу, тоді пішли володарі филистимські на Ізраїля. Ізраїльтяни, почувши про те, злякалися филистимлян. 8 І сказали сини Ізраїлеві Самуїлу: не переставай взивати за нас до Господа Бога нашого, щоб Він урятував нас від руки филистимлян. [І сказав Самуїл: нехай не буде цього зі мною, щоб відступити від Господа Бога мого, і не взивати за вас у молитві!] 9 І взяв Самуїл одне ягня від сосків, і приніс його [із усім народом] у всепалення Господу, і воззвав Самуїл до Господа за Ізраїль, і почув його Господь. 10 І коли Самуїл підносив усепалення, филистимляни прийшли воювати з Ізраїлем. Але Господь прогримів у той день сильним громом над филистимлянами і навів на них жах, і вони були вражені перед Ізраїлем. 11 І виступили ізраїльтяни з Массифи, і переслідували филистимлян, і вражали їх до місця під Вефхором. 12 І взяв Самуїл один камінь, і поставив між Массифою і між Сеном, і назвав його Авен-Езер*, сказавши: до цього місця допоміг нам Господь. 13 Так упокорені були филистимляни, і не стали більше ходити в межі Ізраїлеві; і була рука Господня на филистимлянах в усі дні Самуїла. 14 І повернуті були Ізраїлю міста, які узяли филистимляни у Ізраїля, від Аккарона і до Гефи, і межі їхні звільнив Ізраїль від рук филистимлян, і був мир між Ізраїлем і аморреями.

15 І був Самуїл суддею Ізраїля в усі дні життя свого: 16 щорічно він ходив і обходив Вефиль, і Галгал і Массифу і судив Ізраїля в усіх цих місцях; 17 потім повертався в Раму; тому що там був дім його, і там судив він Ізраїля, і збудував там жертовник Господу.

8 Коли ж постарів Самуїл, то поставив синів своїх суддями над Ізраїлем. 2 Ім’я старшому синові його Іоїль, а ім’я другому синові його Авия; вони були суддями у Вирсавії. 3 Але сини його не ходили путями його, а ухилилися в користь і брали подарунки, і судили неправдиво. 4 І зібралися усі старійшини Ізраїля, і прийшли до Самуїла в Раму, 5 і сказали йому: ось, ти постарів, а сини твої не ходять путями твоїми; отже, постав над нами царя, щоб він судив нас, як в інших народів. 6 І не сподобалося слово це Самуїлу, коли вони сказали: дай нам царя, щоб він судив нас. І молився Самуїл Господу.

7 І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними; 8 як вони чинили з того дня, в який Я вивів їх з Єгипту, і до сьогодні, залишали Мене і служили іншим богам, так чинять вони з тобою; 9 отже, послухай голосу їх; тільки представ їм і оголоси їм права царя, який буде царювати над ними. 10 І переказав Самуїл усі слова Господа народу, який просив у нього царя, 11 і сказав: ось які будуть права царя, який буде царювати над вами: синів ваших він візь­ме і приставить їх до колісниць своїх і зробить вершниками своїми, і будуть вони бігати перед колісницями його; 12 і поставить їх у себе тисячоначальниками і п’ятдесятниками, і щоб вони обробляли поля його, і жали хліб його, і робили йому військову зброю і колісничне приладдя його; 13 і дочок ваших візьме, щоб вони робили масті, варили страву і пекли хліби; 14 і поля ваші і вино­градники й оливкові сади ваші кра­щі­ візьме, і віддасть слугам своїм; 15 і від посівів ваших і з виноградних садів ваших візьме десяту частину і віддасть євнухам своїм і слугам своїм; 16 і рабів ваших і рабинь ваших, і юнаків ваших кращих, і ослів ваших візьме й використає на свої справи; 17 від дрібної худоби ва­шої візьме десяту частину, і самі ви будете йому рабами; 18 і застогнете тоді від царя вашого, якого ви обрали собі; і не буде Господь відповідати вам тоді. 19 Але народ не погодив­ся послухатися голосу Самуїла, і сказав: ні, нехай цар буде над нами, 20 і ми будемо як інші народи: буде судити нас цар наш, і ходити пе­ред нами, і вести війни наші. 21 І ви­слухав Самуїл усі слова народу, і переказав їх голосно Господу. 22 І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу їх і постав їм царя. І сказав Самуїл ізраїльтянам: підіть кожен у своє місто.­

9 Був чоловік із синів Веніаміна, ім’я його Кис, син Авиїла, си­на Церона, сина Бехорафа, сина Афія, сина якогось веніамитянина, чоловік поважний. 2 У нього був син, ім’я його Саул, молодий і красивий; і не було нікого з ізраїльтян красиві­шого за нього; він від плечей своїх був вищим за весь народ. 3 І пропали­ ослиці у Киса, батька Саулового, і сказав Кис Саулу, синові своєму: ві­зь­­ми із собою одного зі слуг і встань, піди, пошукай ослиць. 4 І пройшов він гору Єфремову і пройшов землю Шалиша, але не знайшли; і пройшли землю Шаалим, і там їх нема; і пройшов він землю Веніамінову, і не знайшов. 5 Коли вони прийшли у землю Цуф, Саул сказав слузі своєму, який був з ним: підемо назад, щоб батько мій, облишивши ослиць, не став хвилюватися за нас. 6 Але слуга сказав йому: ось у цьому місті є людина Божа, людина шанована; все, що він скаже, збувається; схо­ди­мо­ тепер туди; можливо, він укаже нам дорогу нашу, якою нам іти. 7 І ска­­зав Саул слузі своєму: ось ми піде­мо, а що ми принесемо тій людині? тому що хліба не стало в торбах наших, і подарунка нема, щоб піднести чоловіку Божому; що у нас? 8 І знову відповів слуга Саулу і сказав: ось у руці моїй чверть сикля срібла; я віддам чоловіку Божому, і він укаже нам дорогу нашу. 9 Раніше в Ізраїля, коли хто-небудь ішов запитувати Бога, говорили так: “підемо до провидця”; бо той, кого називають нині пророком, колись називався провидцем. 10 І сказав Саул слузі своєму: добре ти говориш; ходімо. І пішли в місто, де чоловік Божий. 11 Коли вони піднімалися на гору в місто, то зустріли дівчат, які вийшли черпати воду, і сказали їм: чи є тут провидець? 12 Ті відповіли їм і сказали: є; ось, він попереду тебе; тільки поспішай, бо він сьогодні прийшов у місто, тому що сьогодні у народу жертвоприношення на висоті; 13 коли прийдете в місто,­ застанете його, поки він ще не пішов на ту висоту, на обід; бо народ не поч­не їсти, доки він не прийде; тому що він благословить жертву, і після того стануть їсти звані; отже, йдіть, тепер ще застанете його. 14 І пі­шли вони в місто. Коли ж увійшли всередину міста, то ось і Самуїл виходить назустріч їм, щоб іти на висоту. 15 А Господь відкрив Самуїлу за день до приходу Саула і сказав: 16 завтра в цей час Я пришлю до тебе людину із землі Веніамінової, і ти помаж його на правителя народу Моєму – Ізраїлю, і він врятує народ Мій від руки филистим­лян; бо Я зглянувся на народ Мій, тому що волання його дійшло до Мене. 17 Ко­ли Самуїл побачив Саула, то Господь сказав йому: ось чоловік, про якого Я говорив тобі; він буде управляти народом Моїм. 18 І підійшов Саул до Самуїла біля воріт і спитав його: скажи мені, де дім провидця? 19 І від­повів Самуїл Саулу, і сказав: я провидець, іди за мною на висоту; і ви будете обідати зі мною сьогодні, і відпущу тебе вранці, і все, що в тебе на серці, скажу тобі; 20 а про ослиць, які у тебе пропали вже три дні, не турбуйся; вони зна­йшлися. І кому все жадане в Ізраїлі? Чи не тобі і всьому дому батька твого? 21 І відпо­вів Саул і сказав: чи не син я Веніаміна, одного з менших колін Ізраїлевих? І плем’я моє чи не найменше між усіма племенами коліна Веніаміна? До чого ж ти говориш мені це? 22 І взяв Самуїл Саула і слугу його, і ввів їх у кімнату, і дав їм перше місце між покликаними, яких було близько тридцяти чоловік. 23 І сказав Самуїл кухареві: подай ту частину, яку я дав тобі і про яку я сказав тобі: “відклади її у себе”. 24 І взяв кухар плече і що було при ньому і поклав перед Саулом. І сказав [Самуїл]: ось це залишене, поклади перед собою і їж, бо до цього часу збережене це для тебе, коли я скликав народ. І обідав Саул із Самуїлом у той день. 25 І зійшли вони з висоти в місто, і Самуїл розмовляв із Саулом на покрівлі, [і постелили Саулу на покрівлі, і він спав]. 26 Вранці встали вони так: коли зійшла зоря, Самуїл звернувся до Саула на покрівлі і сказав: встань, я проводжу тебе. І встав Саул, і вийшли обоє вони з дому, він і Самуїл. 27 Коли підходили вони до краю міста, Самуїл сказав Саулу: скажи слузі, щоб він пішов попереду нас, – і він пішов уперед; – а ти зупинися тепер, і я відкрию тобі, що сказав Бог.

10 І взяв Самуїл сосуд з єлеєм і вилив на голову його, і поцілував його і сказав: ось, Господь по­мазує тебе на правителя спадщини Своєї [в Ізраїлі, і ти будеш царювати над народом Господнім і врятуєш його від руки ворогів його, які оточують його, і ось тобі знамення, що помазав тебе Господь на царя над спадщиною Своєю]: 2 коли ти тепер підеш від мене, то зустрінеш двох чоловіків біля гробу Рахилі, в наділі Веніаміновому, у Целцаху, і вони скажуть тобі: “знайшлися ослиці, яких ти ходив шукати, і ось батько твій, забувши про ослиць, хвилюється про вас, говорячи: що із сином моїм?” 3 І підеш звідти далі і прийдеш до діброви Фаворської, і зустрінуть тебе там три чоловіки, які йдуть до Бога у Вефиль: один несе трьох козенят, другий несе три хлібини, а третій несе міх з вином; 4 і будуть вони вітати тебе і дадуть тобі дві хлібини, і ти візьмеш з рук їхніх. 5 Після того ти прийдеш на пагорб Божий, де охоронний загін филистимський; [там начальники филистимські;] і коли ввійдеш там у місто, зустрінеш зібрання пророків, які сходять з висоти, і перед ними псалтир і тимпан, і сопілка і гуслі, і вони пророкують; 6 і зійде на тебе Дух Гос­подній, і ти будеш пророкувати з ними і станеш іншою людиною. 7 Ко­ли ці знамення збудуться над тобою, тоді роби, що може рука твоя, тому що з тобою Бог. 8 І ти піди раніше за мене в Галгал, куди і я прийду до тебе для приношення всепалень і мирних жертв; сім днів чекай, доки я не прийду до тебе, і тоді скажу тобі, що тобі робити. 9 Як тільки Саул обернувся, щоб іти від Самуїла, Бог дав йому інше серце, і збули­ся всі ті знамення в той самий день. 10 Коли прийшли вони до пагорба, ось зустрічається їм зібрання пророків, і зійшов на нього Дух Божий, і він пророкував серед них. 11 Усі, хто знав його вчора і третього­ дня, побачивши, що він з пророками­ пророкує, говорили в народі одне од­но­му: що це сталося із сином Кисовим? невже і Саул у пророках? 12 І від­повів один з тих, що були там, і сказав: а у тих хто батько? Тому ввійшло в прислів’я: “нев­же і Саул у пророках?” 13 І перестав він пророкувати, і пішов на висоту. 14 І сказав дядько Саулів йому і слузі його: куди ви ходили? Він сказав: шукати ослиць, але, бачачи, що їх нема, зайшли до Самуїла. 15 І сказав дядько Саулів: розкажи мені, що сказав вам Самуїл. 16 І сказав Саул дядькові своєму: він оголосив нам, що ослиці знайшлися. А того, що сказав йому Самуїл про царство, не відкрив йому.

17 І скликав Самуїл народ до Господа в Массифу 18 і сказав синам Ізраїлевим: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів Ізраїля з Єгипту і визволив вас від руки єгиптян і від руки всіх царств, що гнітили вас. 19 А ви тепер відкинули Бога вашого,­ Який спасає вас від усіх бід ваших і скорбот ваших, і сказали Йому: “ца­­­ря­ постав над нами”. Отже, станьте­ тепер перед Господом за колінами вашими і за племенами вашими. 20 І по­велів Самуїл підходити всім колінам Ізраїлевим, і вказане коліно­ Веніамінове. 21 І повелів підходити коліну Веніаміновому за племенами його, і вказане плем’я Матриєве; і при­водять плем’я Матриєве за мужами, і названий Саул, син Кисів; і шукали його, і не знаходили. 22 І запитали ще Господа: чи прийде він ще сюди? І сказав Господь: ось він ховається в обозі. 23 І побігли і взяли його звідти, і він став серед народу і був від плечей своїх вищий за весь народ. 24 І сказав Самуїл усьому народові: чи бачите, кого обрав Господь? подібного йому немає у всьому народі. Тоді весь народ викликнув і сказав: нехай живе цар! 25 І виклав Самуїл народу права царства, і написав у книзі, і поклав перед Господом. І відпустив весь народ, кожного в дім свій. 26 Також і Саул пішов у дім свій, у Гиву; і пішли­ з ним хоробрі, сердець яких торкнув­ся Бог. 27 А негідні люди говорили: чи йому спасати нас? І знехтували його і не піднесли йому дарів; але він ніби не помічав того.

11 І [коли минуло близько місяця,] прийшов Наас аммонитянин і обложив Іавис галаадський. І сказали всі жителі Іависа Наасу: уклади з нами союз, і ми будемо служити тобі. 2 І сказав їм Наас аммонитянин: я укладу з вами союз, але для того, щоб виколоти в кожного з вас праве око і тим покласти безчес­тя на весь Ізраїль. 3 І сказали йому старійшини Іависа: дай нам терміну сім днів, щоб послати нам послів у всі краї Ізраїльські, і якщо ніхто не допоможе нам, то ми вийдемо до тебе. 4 І прийшли посли в Гиву Саулову і переказали слова ці народу; і весь народ підняв крик і заплакав. 5 І ось, прийшов Саул позаду волів з поля і сказав: що сталося з народом, чого він плаче? І переказали йому слова жителів Іависа. 6 І зійшов Дух Божий на Саула, коли він почув слова ці, і сильно запалав гнів його; 7 узяв він пару волів, і розсік їх на частини, і послав у всі краї Ізраїльські через тих послів, оголошуючи, що так вчинить він з волами того, хто не піде вслід за Саулом і Самуїлом. І напав страх Господній на народ, і виступили всі, як одна людина.­ 8 Саул оглянув їх у Везеку, і зібралося синів Ізраїлевих триста тисяч і мужів Іудиних тридцять тисяч. 9 І ска­зали послам, які прийшли: так скажіть жителям Іависа галаадського: завтра буде у вас допомога, коли обігріє сонце. І прийшли посли й оголосили жителям Іависа, і вони зраділи. 10 І сказали жителі Іависа [Наасу]: завтра вийдемо до вас, і чи­ніть з нами, як вам завгодно. 11 Нас­тупного дня Саул розділив народ на три загони, і вони проникли всередину стану під час ранкової сторожі й уразили аммонитян до денної спеки; ті, що залишилися, розсіялися, так що двох з них не залишилося разом. 12 Тоді сказав народ Самуїлу: хто говорив: “чи Саулу царювати над нами”? дайте цих людей, і ми умерт­вимо їх. 13 Але Саул сказав: у цей день нікого не слід умертвляти, тому що сьогодні Господь звершив спасіння в Ізраїлі. 14 І сказав Самуїл народу: ходімо в Галгал, і оновимо там царство. 15 І пі­шов весь народ у Галгал, і поставили­ там Саула царем перед Господом у Галгалі, і принесли там мирні жерт­ви перед Господом. І дуже веселилися там Саул і всі ізраїльтяни.

12 І сказав Самуїл усьому Ізра­їлю: ось, я послухався голосу вашого в усьому, що ви говорили мені, і поставив над вами царя, 2 і ось, цар ходить перед вами; а я постарів і посивів; і сини мої з вами; я ж ходив перед вами від юности моєї і до цього дня; 3 ось я; свідчіть на мене перед Господом і перед помазаником Його, у кого взяв я вола, у кого взяв осла, кого скривдив і кого пригнобив, у кого взяв дарунок і закрив очі мої у справі його, – і я поверну вам. 4 І відповіли: ти не кривдив нас і не утискував нас і ні в кого нічого не взяв. 5 І сказав він їм: свідок на вас Господь, і свідок помазаник Його в цей день, що ви не зна­йшли нічого за мною. І сказали: свідок. 6 Тоді Самуїл сказав народу: [свідок] Господь, Який поставив Мойсея й Аарона і Який вивів батьків ваших із землі Єгипетської. 7 Тепер же станьте, і я буду судитися з вами перед Господом за всі благодіяння, що зробив Він вам і батькам вашим. 8 Коли прийшов Яків у Єгипет, і батьки ваші воззвали до Господа, то Господь послав Мойсея й Аарона, і вони вивели батьків ваших з Єгипту й оселили їх на місці цім. 9 Але вони забули Господа Бога свого, і Він віддав їх у руки Сисари, воєначальника асорського, і в руки филистимлян і в руки царя Моавитського, які воювали проти них. 10 Але коли вони воззвали до Господа і сказали: “згрішили ми, бо залишили Господа і стали служити Ваалу і Астарті, тепер визволи нас від руки ворогів наших, і ми будемо служити Тобі”, 11 тоді Господь послав Ієроваала, і Варака, й Ієффая, і Самуїла, і визволив вас від руки ворогів ваших, які оточували вас, і ви жили безпечно. 12 Але, побачивши, що Наас, цар Аммонитський, іде про­ти вас, ви сказали мені: “ні, нехай цар царює над нами”, тоді як Господь Бог ваш – Цар ваш. 13 Отже, ось цар, якого ви обрали, якого ви вимагали: ось, Господь поставив над вами царя. 14 Якщо будете боятися Господа і служити Йому і слухати голосу Його, і не будете противитися повелінням Господа, і будете і ви і цар ваш, який царює над вами, ходити вслід Господа, Бога вашого, [то рука Господа не буде проти вас]; 15 а якщо не будете слухати голосу Господа і будете противитися повелінням Господа, то рука Господа буде проти вас, як була проти батьків ваших. 16 Тепер станьте і подивіться на діло велике, яке Господь вчинить перед очима вашими: 17 чи не жнива пшениці нині? Але я помолюся до Господа, і Він пошле грім і дощ, і ви дізнаєтеся і побачите, наскільки великий гріх, який ви вчинили перед очима Господа, просячи собі царя. 18 І воззвав Самуїл до Господа, і Господь послав грім і дощ у той день; і прийшов весь народ у великий страх від Господа і Самуїла. 19 І сказав весь народ Самуїлу: помолися за рабів твоїх перед Господом Богом твоїм, щоб не померти нам; бо до всіх гріхів наших ми додали ще гріх, коли просили собі царя. 20 І відповів Самуїл народу: не бійтеся, гріх цей вами вчинений, але ви тільки не відступайте від Господа і служіть Господу всім серцем вашим 21 і не звертайтеся вслід нікчемним богам, які не принесуть користі і не визволять; тому що вони – ніщо; 22 Господь же не залишить народу Свого заради великого імені Свого, бо Господу вгодно було обрати вас народом Своїм; 23 і я також не допущу собі гріха перед Господом, щоб припинити молитися за вас, і буду наставляти вас на путь добру і пряму; 24 тільки бійтеся Господа і служіть Йому істинно, від усього серця вашого, бо ви бачили, які великі діла Він зробив з вами; 25 якщо ж ви будете робити зло, то і ви і цар ваш загинете.

13 Минув рік царювання Саула, і другий рік царював він над Ізраїлем, коли вибрав собі Саул три тисячі з ізраїльтян: 2 дві тисячі були із Саулом у Михмасі і на горі Вефильській, тисяча ж була з Іонафаном у Гиві Веніаміновій; а інший народ він відпустив по домах своїх. 3 І розбив Іонафан охоронний загін филистимський, який був у Гиві; і почули про це филистимляни, а Са­ул просурмив трубою по всій краї­ні,­ виголошуючи: нехай почують єв­реї! 4 Коли весь Ізраїль почув, що роз­бив Са­ул охоронний загін фи­ли­с­­­­тим­сь­кий і що Ізраїль зробився ненавис­ним для филистимлян, то народ зібрався до Саула в Галгалі. 5 І зібралися филис­тимляни на війну проти Ізраїля: трид­цять тисяч колісниць і шість тисяч кінноти, і народу безліч, як пісок на березі моря; і прийшли і розташувалися станом у Михмасі, зі східної сторони Беф-Авена. 6 Ізраїльтяни, бачачи, що вони в небезпеці, тому що народ був стиснутий, ховалися в пе­черах і в ущелинах, і між скелями, й у вежах, і в ровах; 7 а деякі з єв­реїв­ переправилися за Йордан у країну Гадову і Галаадську; Саул же перебував ще в Галгалі, і весь народ, який був з ним, був у страху. 8 І че­кав він сім днів, до терміну, призначеного Самуїлом, а Самуїл не прихо­див у Галгал; і став народ розбігатися від нього. 9 І сказав Саул: приведіть до мене, що призначено для жертви всепалення і для жертв мирних. І приніс усепалення. 10 Але ледь скінчив він приношення всепалення, ось, приходить Самуїл; і вийшов Саул до нього назустріч, щоб вітати його. 11 Але Самуїл сказав: що ти зробив? Саул відповів: я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не приходив у призначений час; филистим­ляни ж зібралися в Михмасі; 12 тоді подумав я: “тепер прийдуть на мене филистимляни в Галгал, а я ще не запитав Господа”, і тому зважився принести всепалення. 13 І сказав Самуїл Саулу: зле вчинив ти, що не виконав повеління Господа Бога твого, яке дано було тобі, тому що нині укріпив би Господь царювання твоє над Ізраїлем назавжди; 14 але тепер не встояти царюванню твоєму; Господь знайде Собі чоловіка за серцем Своїм, і повелить йому Господь бути вождем народу Свого, тому що ти не виконав того, що було повелено тобі Господом. 15 І встав Самуїл і пішов з Галгала в Гиву Веніамінову; [люди, які залишилися, пішли за Саулом назустріч ворожому ополченню, яке нападало на них, коли вони йшли з Галгала у Гиву Веніамінову;] а Саул перерахував людей, що були з ним, до шестисот чоловік. 16 Саул із сином­ своїм Іонафаном і людьми, які були з ними, засіли у Гиві Веніаміновій [і плакали]; филистимляни ж стояли станом біля Михмаси. 17 І вийшли зі стану филистимського три загони для спустошення землі: один вирушив по дорозі до Офре, в округ Суаль, 18 другий загін попрямував по дорозі Вефоронській, а третій пішов по дорозі до кордону долини Цевоїм,­ до пустелі. 19 Ковалів не було по всій землі Ізраїльській; бо фили­стимляни побоювалися, щоб євреї не зробили меча або списа. 20 І повинні були ходити всі ізраїльтяни до филистим­лян гострити свої леміші, і свої заступи, і свої сокири, і свої серпи, 21 коли зробиться щербина на вістрі лемешів, і заступів, і вил, і сокир, або потрібно рожни поправити. 22 То­му під час війни [Михмаської] не бу­ло ні меча, ні списа у всього народу, який був із Саулом та Іонафаном, а тільки знайшлися вони в Саула та Іонафана, сина його. 23 І вийшов пе­редовий загін филистимський до переправи Михмаської.

14 Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це. 2 Саул же знаходився на околиці Гиви, під гранатовим деревом, що в Мигроні. З ним було близько шестисот чоловік народу 3 і Ахия, син Ахитува, брата Іохаведа, сина Финеєса, сина Ілія, священик Господа в Силомі, який носив ефод. Народ же не знав, що Іонафан пішов. 4 Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного бо­ку і гостра скеля з другого: ім’я од­нієї Боцец, а ім’я другій Сене; 5 одна скеля видавалася з півночі до Михмаса, друга з півдня до Гиви. 6 І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Гос­подь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох. 7 І відповів зброєносець: роби все, що на серці у тебе; йди, ось я з тобою, куди тобі завгодно. 8 І сказав Іонафан: ось, ми перейдемо до цих людей і станемо на очах у них; 9 якщо вони так скажуть нам: “зупиніться, поки ми підійдемо до вас”, то ми зупинимося на своїх місцях і не піднімемося до них; 10 а якщо так скажуть: “підніміться до нас”, то ми піднімемось, тому що Господь віддав їх у руки наші; і це буде знаком для нас. 11 Коли обидва вони стали на виду у загону филистимського, то филистимляни сказали: ось, євреї виходять з ущелин, в яких сховалися вони. 12 І закри­чали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи:­ підніміться до нас, і ми вам скаже­­мо­­ щось. Тоді Іонафан сказав збро­є­нос­це­ві своєму: йди за мною, тому що Гос­подь віддав їх у руки Ізраїля. 13 І по­­чав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистим­ляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним. 14 І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двад­цяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день. 15 І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа. 16 І побачили вартові Саула в Гиві Веніаміновій, що натовп розсіюється і біжить туди і сюди. 17 І сказав Саул людям, які були з ним; перегляньте і дізнайтеся, хто з наших вийшов. І переглянули, і ось немає Іонафана і зброєносця його. 18 І сказав Саул Ахиї: “принеси кивот* Божий”, тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими. 19 Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані­ филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. То­ді сказав Саул священикові: склади ру­ки твої. 20 І вигукнув Саул і весь на­род, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике. 21 Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном; 22 і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві. 23 І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]

24 Люди Ізраїльські були стомлені­ в той день; а Саул [дуже нерозваж­ли­во] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі. 25 І пі­­шов весь народ у ліс, і був там на галявині мед. 26 І ввійшов народ у ліс, говорячи: ось, тече мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до рота свого, тому що народ боявся закляття. 27 Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвіт­ліли очі його. 28 І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: “проклятий, хто сьогодні споживе їжу”; від цього народ знемагає. 29 І сказав Іонафан: засмутив батько мій землю; дивіться, у мене просвітліли очі, ко­ли я спожив трохи цього меду; 30 як­би поїв сьогодні народ із здобичі, яку знайшов у ворогів своїх, то чи не більшою була б поразка фили­стим­лян? 31 І нищили филистимлян у той день від Михмаса до Аїалона, і народ дуже втомився. 32 І кинувся народ на здобич, і брали овець, волів і телят, і заколювали на землі, і їв народ із кров’ю. 33 І сповістили Саула, говорячи: ось, народ грішить перед Господом, їсть з кров’ю. І сказав Саул: ви згрішили; приваліть тепер до мене великий камінь. 34 Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там. 35 І спорудив Саул жер­товник Господу: то був перший жер­товник, поставлений ним Господу. 36 І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога. 37 І за­питав Саул Бога: чи йти мені в погоню за филистимлянами? чи віддаси їх у руки Ізраїля? Але Він не відповів йому в той день. 38 Тоді сказав Саул: нехай підійдуть сюди всі начальники народу і розвідають і дізнаються, на кому гріх нині? 39 тому що, – живий Господь, Який спас Ізраїля, – якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому. 40 І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх. 41 І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іона­фан і Саул, а народ вийшов правим. 42 Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана. 43 І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти. 44 І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмер­ти! 45 Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волоси­на не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звіль­нив народ Іонафана, і не вмер він. 46 І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.

47 І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх. 48 І зібрав військо, і вразив Амалика, і звільнив Ізраїля від руки грабіжників його. 49 Сини у Саула були: Іонафан, Ієссуй і Мелхисуа; а імена двох дочок його: ім’я старшої – Мерова, а ім’я молодшої – Мелхола. 50 Ім’я ж дружини Саулової – Ахиноам, дочка­ Ахимааца; а ім’я начальника війська його – Авенир, син Нира, дядька Саулового. 51 Кис, батько Саулів, і Нир, батько Авенира, були синами Авиїла. 52 І була запекла війна проти­ филистимлян у всі часи Саула. І ко­ли Саул бачив яку-небудь людину сильну і войовничу, брав її до себе.

15 І сказав Самуїл Саулу: Господь послав мене помазати тебе царем над народом Його, над Ізраїлем; тепер послухай голос Господа. 2 Так говорить Господь Саваоф: згадав Я про те, що зробив Амалик Ізраїлю, як він протипостав йому на шляху, коли він ішов з Єгип­ту; 3 тепер іди і вразь Амалика [й Ієрима] і знищ усе, що в нього; [не бери собі нічого в них, але знищ і віддай закляттю все, що в нього;] і не давай пощади йому, і віддай на смерть від чоловіка до дружини, від отрока до немовляти, від вола до вівці, від верблюда до осла. 4 І зібрав Саул народ і налічив їх у Телаїмі двісті тисяч ізраїльтян піших і десять тисяч з коліна Іудиного. 5 І ді­йшов Саул до міста Амаликового, і зробив засідку в долині. 6 І сказав Саул кинеянам: підіть, відокремтеся, вийдіть із середовища Амалика, щоб мені не погубити вас з ним, тому що ви були прихильними до всіх ізраїльтян, коли вони йшли з Єгипту. І відокремилися кинеяни із середовища Амалика. 7 І вразив Саул Амалика від Хавили до околиць Сура, що перед Єгиптом; 8 і Агага, царя Амаликового, захопив живим, а народ весь знищив мечем [і Ієрима умертвив]. 9 Але Саул і народ пощадили Агага і кращих овець і волів і вгодованих ягнят, і все добре, і не хотіли знищувати, а всі речі маловажливі і погані знищили.

10 І було слово Господа до Самуїла таке: 11 шкодую, що поставив Я Саула царем, бо він відвернувся від Мене і слова Мого не виконав. І засмутився Самуїл і благав Господа цілу ніч. 12 І встав Самуїл рано-вран­ці і пішов назустріч Саулу. І сповістили Самуїла, що Саул ходив на Кармил і там поставив собі пам’ятник, [але звідти повернув колісницю] і спустився у Галгал. 13 Коли прийшов Самуїл до Саула, то Саул сказав йому: благословенний ти у Господа; я виконав слово Господа. 14 І сказав Самуїл: а що це за бекання овець у вухах моїх і мукання волів, що я чую? 15 І сказав Саул: привели їх від Амалика, тому що народ пощадив кращих овець і волів для жертвоприношення Господу Богу твоєму; інше ж ми знищили. 16 І сказав Самуїл Саулу: почекай, я скажу тобі, що сказав мені Господь уночі. І сказав йому Саул: говори. 17 І сказав Самуїл: чи не малим ти був в очах твоїх, коли став главою колін Ізраїлевих, і Господь помазав тебе царем над Ізраїлем? 18 І послав тебе Господь у путь, сказавши: “йди і віддай закляттю нечестивих амаликитян і воюй проти них, доки не знищиш їх”. 19 Навіщо ж ти не послухав голосу Господа і кинувся на здобич, і зробив зло перед очима Господа? 20 І сказав Саул Самуїлу: я послухав голос Господа і пішов у путь, куди послав мене Господь, і привів Агага, царя Амаликитського, а Амалика знищив; 21 народ же зі здобичі, з овець і волів, узяв краще з заклятого, для жертвоприношення Господу Богу твоєму, у Галгалі. 22 І відповів Самуїл: невже всепалення і жертви настільки ж приємні Господу, як слухняність голосу Господа? Слухняність краще жертви і покірність краще жиру баранів; 23 тому що непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство; за те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем [над Ізраїлем]. 24 І сказав Саул Самуїлу: згрішив я, бо переступив повеління ­Гос­пода і слово твоє; але я боявся народу і послухав голосу їх; 25 тепер же зніми з мене гріх мій і повернися зі мною, щоб я поклонився Господу [Богу твоєму]. 26 І відповів Самуїл Саулу: не повернуся я з тобою, тому що ти відкинув слово Господа, і Господь відкинув тебе, щоб ти не був царем над Ізраїлем. 27 І повернувся Самуїл, щоб іти. Але [Саул] схопився за край одягу його і роздер його. 28 Тоді сказав Самуїл: нині відібрав Господь царство Ізраїльське у тебе і віддав його ближньому твоєму, кращому за тебе; 29 і не скаже неправди і не розкається Вірний Ізраїлів; бо не людина Він, щоб розкаятися Йому. 30 І сказав [Саул]: я згрішив, але вшануй мене нині перед старійшинами народу мого і перед Ізраїлем і повернися зі мною, і я поклонюся Господу Богу твоєму. 31 І повернувся Са­муїл за Саулом, і поклонився Саул Господу. 32 Потім сказав Самуїл: приведіть до мене Агага, царя Амаликитського. І підійшов до нього Агаг тремтячий, і сказав Агаг: звичайно, гіркота смер­ти минула? 33 Але Самуїл сказав: як меч твій жінок позбавляв дітей, так мати твоя між жінками нехай буде позбавлена сина. І розрубав Самуїл Агага перед Господом у Галгалі. 34 І відійшов Самуїл у Раму, а Саул пі­шов у дім свій, у Гиву Саулову. 35 І більше не бачився Самуїл із Саулом до дня смерти своєї; але засмучувався Самуїл про Саула, бо Господь розкаявся, що поставив Саула царем над Ізраїлем.

16 І сказав Господь Самуїлу: доки будеш ти засмучуватися про Саула, якого Я відкинув, щоб він не був царем над Ізраїлем? Наповни ріг твій єлеєм і піди; Я пошлю тебе до Ієссея вифлеємлянина, тому що між синами його Я побачив Собі царя. 2 І сказав Самуїл: як я піду? Саул почує й уб’є мене. Господь сказав: візьми в руку твою телицю зі стада і скажи: “я прийшов для жертвоприношення Господу”; 3 і запроси Ієссея [і синів його] до жертви; Я вкажу­ тобі, що робити тобі, і ти помажеш Мені того, про кого Я скажу тобі. 4 І зробив Самуїл так, як сказав йому Господь. Коли прийшов він у Вифле­єм, то старійшини міста з тремтінням­ вийшли назустріч йому і сказали: чи мирний прихід твій? 5 І відповів він: мирний, для жертвоприношення Гос­поду прийшов я; освятіться і йдіть зі мною до жертвоприношення. І ос­вятив Ієссея і синів його і запросив їх до жертви. 6 І коли вони прийшли, він, побачивши Елиава, сказав: мабуть, цей перед Господом помазаник Його! 7 Але Господь сказав Самуїлу: не дивися на лице його і на висоту зросту його; Я відкинув його; Я дивлюся не так, як дивиться людина; бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце. 8 І покликав Ієссей Аминадава і підвів його до Самуїла, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь. 9 І підвів Ієссей Самму, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь. 10 Так підводив Ієссей до Самуїла сім синів своїх, але Самуїл сказав Ієссею: ніко­го з цих не обрав Господь. 11 І сказав­ Самуїл Ієссею: чи всі діти тут? І відповів Ієссей: є ще менший; він пасе овець. І сказав Самуїл Ієссею: пошли і візьми його, бо ми не сядемо обідати, доки не прийде він сюди. 12 І послав Ієссей і привели його. Він був білявий, із красивими очима і приємним лицем. І сказав Господь: встань, помаж його, бо це він.

13 І взяв Самуїл ріг з єлеєм і помазав його серед братів його, і спочив Дух Господній на Давиді з того дня і після; Самуїл же встав і відійшов у Раму. 14 А від Саула відступив Дух Господній, і обурював його злий дух від Господа. 15 І сказали слуги Саулові йому: ось, злий дух від Бога обурює тебе; 16 нехай господар наш накаже слугам своїм, які перед тобою, пошукати людини, майстра гри на гуслях, і коли найде на тебе злий дух від Бога, то він, граючи рукою своєю, буде заспокоювати тебе. 17 І відповів Саул слугам своїм: знайдіть мені людину, що добре грає, і представте її мені. 18 Тоді один із слуг його сказав: ось, я бачив у Ієссея вифлеємлянина сина, який вміє грати, людину хоробру і войовничу, і розумну в словах і видну собою, і Господь з ним. 19 І послав Саул вісників до Ієссея і сказав: пошли до мене Давида, сина твого, який при отарі. 20 І взяв Ієссей осла з хлібом і міх з вином і одне козеня, і послав з Давидом, сином своїм, до Саула. 21 І прийшов Давид до Саула і служив перед ним, і дуже сподобався йому і зробився його зброєносцем. 22 І послав Саул сказати Ієссею: нехай Давид служить при мені, бо він здобув благовоління в очах моїх. 23 І ко­ли дух від Бога бував на Саулі, то Давид, узявши гуслі, грав, – і втіш­ніше і краще ставало Саулу, і дух злий відступав від нього.

17 Филистимляни зібрали війська свої для війни і зібралися в Сокхофі, що в Юдеї, і розташувалися станом між Сокхофом і Азеком в Ефес-Даммимі. 2 А Саул та ізраїльтяни зібралися і розташувалися станом у долині дуба і приготувалися до війни проти филистимлян. 3 І стали филистимляни на горі з одного боку, й ізраїльтяни на горі з іншого боку, а між ними була доли­на. 4 І виступив зі стану филистимського єдиноборець, на ім’я Голіаф, з Гефа; на зріст він – шести ліктів і п’яді. 5 Мідний шолом на голові його; і одягнений він був у лускату броню, і вага броні його – п’ять тисяч сиклів міді; 6 мідні наколінники на ногах його, і мідний щит за плечима його; 7 і древко списа його, як валок у ткачів; а сам спис його в шістсот сиклів заліза, і перед ним ішов зброєносець. 8 І став він і кричав до полків ізраїльських, говорячи їм: навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові? Виберіть у себе люди­ну, і нехай зійде до мене; 9 якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю його, то ви будете нашими рабами і будете служити нам. 10 І сказав филистимлянин: сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені людину, і ми будемо битися вдвох. 11 І почули Са­ул і всі ізраїльтяни ці слова филистимлянина, і дуже злякалися і жахнулися.

12 Давид же був сином ефрафянина з Вифлеєма Іудиного, на ім’я Ієс­сей, у якого було вісім синів. Цей чоловік у дні Саула досяг старости і був старшим між мужами. 13 Три старших сини Ієссея пішли із Саулом на війну; імена трьох синів його, які пішли на війну: старший – Елиав, другий за ним – Аминадав, і третій – Самма; 14 Давид же був менший. Троє старших пішли із Саулом, 15 а Давид повернувся від Саула, щоб пасти овець батька свого у Вифлеємі. 16 І виступав филистимлянин той вранці і ввечері і виставляв себе сорок днів. 17 І сказав Ієссей Давиду, синові своєму: візьми для братів своїх ефу сушених зерен і десять цих хлібів і віднеси скоріше в стан до твоїх братів; 18 а ці десять сирів віднеси тисячоначальнику і дізнайся про здоров’я братів і довідайся про потреби їхні. 19 Саул і вони і всі ізраїльтяни знаходилися в долині дуба і готувалися до битви з филистимлянами. 20 І встав Давид рано-вранці, і доручив овець сторожеві, і, взявши ношу, пішов, як наказав йому Ієссей, і прийшов до обозу, ко­ли військо було виведене у стрій і з криком готувалося до битви. 21 І розташували ізраїльтяни і филистимляни стрій навпроти строю. 22 Давид залишив свою ношу обозному сторожеві і побіг у ряди і, прийшовши, запитав братів своїх про здоров’я. 23 І ось, коли він розмовляв з ними, єдиноборець, на ім’я Голіаф, филис­тимлянин з Гефа, виступає з ря­дів филистимських і говорить ті слова, і Давид почув їх. 24 І всі ізра­їльтяни, побачивши цього чолові­­ка,­ тікали від нього і дуже боялися. 25 І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль. Якби хто убив його, обдарував би того цар великим багатством, і дочку свою видав би за нього, і дім батька його зробив би вільним в Ізраїлі. 26 І сказав Давид людям, що стояли з ним: що зроблять тому, хто уб’є цього филистимлянина і зніме ганьблення з Ізраїля? бо хто цей необрізаний филис­тимлянин, що так ганьбить воїнство Бога живого? 27 І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: ось що зроблено буде тій людині, яка уб’є його. 28 І почув Елиав, старший брат Давида, як говорив він з людьми, і розсердився Елиав на Давида і сказав: навіщо ти сюди прийшов і на кого залишив небагатьох овець тих у пус­телі? Я знаю зарозумілість твою і дур­не серце твоє, ти прийшов поди­ви­тися на битву. 29 І сказав Давид: що ж я зробив? чи не слова це? 30 І від­вернувся від нього до іншого і говорив ті самі слова, і відповідав йому народ як і раніше. 31 І почули слова, які говорив Давид, і переказали Саулу, і той покликав його. 32 І сказав Давид Саулу: нехай ніхто не падає духом через нього; раб твій піде і битиметься з цим филистимлянином. 33 І сказав Саул Давиду: не можеш ти йти проти цього филистимлянина, щоб битися з ним, тому що ти ще юнак, а він воїн від юности своєї. 34 І сказав Давид Саулу: раб твій пас овець у батька свого, і коли, бувало, приходив лев або ведмідь і ніс вівцю з отари, 35 то я гнався за ним і нападав на нього і віднімав з пащі його; а якщо він кидався на мене, то я брав його за гриву й уражав його й умертвляв його; 36 і лева і ведмедя убивав раб твій, і з цим филистимлянином необрізаним буде те саме, що з ними, тому що так гань­бить воїнство Бога живого. [Чи не піти мені й уразити його, щоб зняти ганьблення з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний?] 37 І сказав Давид: Гос­подь, Який спасав мене від лева і ведмедя, визволить мене і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давиду: йди, і нехай буде Господь з тобою. 38 І вдяг Саул Давида у свій одяг, і поклав на голову його мідний шолом, і надяг на нього броню. 39 І оперезався Давид мечем його поверх одягу і почав ходити, тому що не звик до такого озброєння; потім сказав Давид Саулу: я не можу ходити в цьому, я не звик. І зняв Давид усе це із себе. 40 І взяв посох свій у руку свою, і вибрав собі п’ять гладеньких каменів зі струмка, і поклав їх у пастушу сумку, що була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив проти филистимлянина. 41 Виступив і филистимлянин, ідучи і наближаючись до Давида, і зброє­носець ішов попереду нього. 42 І гля­нув филистимлянин і, побачивши Давида, із презирством подивився на нього, тому що він був молодий, білявий і красивий лицем. 43 І сказав филистимлянин Давиду: що ти йдеш на мене з палкою [і з камінням]? хіба я собака? [І сказав Давид: ні, але гірше собаки.] І прокляв филис­тимлянин Давида своїми богами. 44 І сказав филистимлянин Давиду: підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим. 45 А Давид відповів филистимлянину: ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив; 46 нині віддасть тебе Господь у руки мої, і я уб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам [труп твій і] трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і дізнається вся земля, що є Бог в Ізраїлі; 47 і дізнається все це зібрання, що не мечем і списом спасає Господь, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у руки наші. 48 Коли филистимлянин піднявся і став підходити і наближатися назустріч Давиду, Давид поспішно побіг до строю назустріч филистимлянину. 49 І опустив Давид руку свою в сумку і взяв звідти камінь, і кинув із пращі і вразив филистимлянина в чоло, так що камінь встромився в чоло його, і він упав лицем на землю. 50 Так здолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина й убив його; меча ж не було в руках Давида. 51 Тоді Давид підбіг, наступивши на филис­тимлянина, узяв меч його і вийняв його з піхов, ударив його і відтяв ним голову його; филистимляни, побачивши, що силач їхній помер, побігли. 52 І піднялися чоловіки ізраїльські та юдейські, і викликнули і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Аккарона. І падали уражені филистимляни по дорозі Шааримській до Гефа, і до Аккарона. 53 І повернулися сини Ізраїлеві з погоні за филистимлянами і розграбували стан їх. 54 І взяв Давид голову филистимлянина і відніс її в Єрусалим, а зброю його поклав у наметі своєму. 55 Коли Саул побачив Давида, який виходив проти филистимлянина, то сказав Авениру, начальникові війська: Авенире, чий син цей юнак? Авенир сказав: нехай живе душа твоя, царю; я не знаю. 56 І сказав цар: так запитай, чий син цей юнак? 57 Коли ж Давид повертався після поразки филистимлянина, то Авенир узяв його і привів до Саула, і голова филистимлянина була в руці його. 58 І запитав його Саул: чий ти син, юначе? І відповідав Давид: син раба твого Ієссея з Вифлеєма.

18 Коли скінчив Давид розмову із Саулом, душа Іонафана приліпилася до душі його, і полюбив­ його Іонафан, як свою душу. 2 І взяв його Саул у той день і не дозволив йому повернутися в дім батька його. 3 Іонафан же уклав з Давидом союз, тому що полюбив його, як свою душу. 4 І зняв Іонафан верхній одяг свій, який був на ньому, і віддав його Давиду, також і інший одяг свій, і меч свій, і лук свій, і пояс свій.

5 І Давид діяв розсудливо скрізь, куди посилав його Саул, і зробив його Саул начальником над військовими людьми; і це сподобалося всьому народові і слугам Сауловим. 6 Коли вони йшли, повертаючись піс­ля­ перемоги Давида над филистимлянином, то жінки з усіх міст ізраїльських виходили назустріч Саулу царю зі співом і танцями, з урочистими тимпанами і з кимвалами. 7 І викликували жінки, які грали, говорячи: Саул переміг тисячі, а Давид – десятки тисяч! 8 І Саул сильно засмутився, і неприємно було йому це слово, і він сказав: Давиду дали десятки тисяч, а мені тисячі; йому бракує тільки царства. 9 І з того дня і потім підозріливо дивився Саул на Давида. 10 І було на другий день: напав злий дух від Бога на Саула, і він біснувався в домі своєму, а Давид­ грав рукою своєю на струнах, як і в інші дні; в руці у Саула був спис. 11 І кинув Саул спис, подумавши: приб’ю Давида до стіни; але Давид двічі ухилився від нього. 12 І став боятися Саул Давида, тому що Господь був з ним, а від Саула відступив. 13 І віддалив його Саул від себе і поставив його у себе тисячоначальником, і він виходив і входив перед народом. 14 І Давид у всіх ділах своїх чинив розсудливо, і Господь був з ним. 15 І Саул бачив, що він дуже розсудливий, і боявся його. 16 А весь Ізраїль і Іуда любили Давида, тому що він виходив і входив перед ними. 17 І сказав Саул Давиду: ось старша дочка моя, Мерова; я дам її тобі за дружину, тільки будь у мене хоробрим і веди війни Господні. Тому що Саул думав: нехай не моя рука буде на ньому, але рука филистимлян буде на ньому. 18 Але Давид сказав Саулу: хто я, і що життя моє і рід батька мого в Ізраїлі, щоб мені бути зятем царя? 19 А коли настав час віддати Мерову, дочку Саула, Давиду, то вона була видана заміж за Адриела з Мехоли. 20 Але Давида полюбила друга дочка Саула, Мелхола; і коли сповістили про це Саула, то це було приємно йому. 21 Саул думав: віддам її за нього, і вона буде йому сіткою, і рука филистимлян буде на ньому. І сказав Саул Давиду: через іншу ти поріднишся нині зі мною. 22 І наказав Саул слугам своїм: скажіть Давиду таємно: ось, цар благоволить до тебе, і всі слуги його люблять тебе; отже, будь зятем царя. 23 І передали слуги Саулові у вуха Давиду всі слова ці. І сказав Давид: хіба здається вам легко бути зятем царя? я – людина бідна і незначна. 24 І донесли Саулу слуги його і сказали: ось що говорить Давид. 25 І сказав Саул: так скажіть Давиду: цар не хоче віна, крім ста крає­обрізань филистимських, на помсту ворогам царя. Тому що Саул мав на думці погубити Давида руками филистимлян. 26 І переказали слуги його Давиду ці слова, і сподобалося Давиду стати зятем ца­ря. 27 Ще не минули призначені дні, як Давид встав і пішов сам і люди його з ним, і убив двісті чоловік филистимлян, і приніс Давид краєобрізання їх, і представив їх у повній кіль­кості ца­рю, щоб стати зятем ца­ря. І видав Саул за нього Мелхолу, доч­ку свою, заміж. 28 І побачив Саул і дізнався, що Господь з Давидом [і весь Ізраїль любить його,] і що Мелхола, доч­ка Саула, любила Давида. 29 І став Саул ще більше боятися Давида і зробився ворогом його на все життя. 30 І коли вожді филистимські вийшли на війну, Давид, від самого виходу їх, діяв розсудливіше за всіх слуг Саулових, і дуже прославилося ім’я його.

19 І говорив Саул Іонафану, си­нові своєму, і всім слугам своїм, щоб умертвити Давида; але Іона­фан, син Саула, дуже любив Давида. 2 І сповістив Іонафан Давида, говорячи: батько мій Саул шукає, як умертвити тебе; отже, бережися зав­т­ра; сховайся і будь у потайному міс­ці; 3 а я вийду і стану поруч з батьком моїм на полі, де ти будеш, і поговорю про тебе з батьком моїм, і що побачу, розповім тобі. 4 І говорив Іонафан добре про Давида Саулу, батькові своєму, і сказав йому: нехай не грішить цар проти раба свого Давида, тому що він нічим не згрішив проти тебе, і справи його дуже корисні для тебе; 5 він наражав на небезпеку душу свою, щоб уразити филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння всьому Ізраїлю; ти бачив це і радів; для чого ж ти хочеш згрішити проти невинної крові й умертвити Давида без причини? 6 І послухав Саул голосу Іонафана і присягнув Саул: живий Господь, Давид не помре. 7 І покликав Іонафан Давида, і переказав йому Іонафан усі слова ці, і привів Іонафан Давида до Саула, і він був при ньому, як вчора і третього дня. 8 Знову почалася війна, і вийшов Давид, і воював з филистимлянами, і наніс їм велику поразку, і вони побігли від нього. 9 І злий дух від Бога напав на Саула, і він сидів у домі своєму, і спис його був у руці його, а Давид грав рукою своєю на струнах. 10 І хотів Саул прибити Давида списом до стіни, але Давид відскочив від Саула, і спис встромився в стіну; Давид же втік і врятувався в ту ніч. 11 І послав Саул слуг у дім до Давида, щоб стерегти його й убити його до ранку. І сказала Давиду Мелхола, дружина його: якщо ти не врятуєш душі твоєї в цю ніч, то завт­ра будеш убитий. 12 І спустила Мел­хола Давида з вікна, і він пішов, і втік і врятувався. 13 Мелхола ж узяла статую і поклала на постіль, а в узголів’я її поклала козячу шкуру, і покрила одягом. 14 І послав Саул слуг, щоб узяти Давида; але Мелхола сказала: він хворий. 15 І послав Саул слуг, щоб оглянути Давида, говорячи: принесіть його до мене на постелі, щоб убити його. 16 І прийшли слуги, і ось, на постелі статуя, а в її узголів’ї козяча шкура. 17 Тоді Саул сказав Мелхолі: для чого ти так обдурила мене і відпустила ворога мого, щоб він утік? І сказала Мелхола Саулу: він сказав мені: відпусти мене, інакше я уб’ю тебе. 18 І втік Давид і врятувався, і прийшов до Самуїла в Раму і розповів йому все, що робив з ним Саул. І пішов він із Самуїлом, і зупинилися вони в Навафі [біля Рами]. 19 І донесли Саулу, говорячи: ось, Давид у Навафі, біля Рами. 20 І послав Саул слуг узяти Давида, і коли побачили вони сонм пророків, що пророкували, і Самуїла, який начальствував над ними, то Дух Божий зійшов на слуг Саула,­ і вони стали пророкувати. 21 Донесли про це Саулу, і він послав інших слуг, але і ці стали пророкувати. Потім послав Саул третіх слуг, і ці ста­­ли пророкувати. 22 [Розгнівавшись,] Саул сам пішов у Раму, і дійшов до великого джерела, що в Сефі, і запитав, говорячи: де Самуїл і Давид? І сказали: ось, у Навафі, біля Рами. 23 І пішов він туди в Наваф біля Рами, і на нього зійшов Дух Бо­жий, і він ішов і пророкував, доки не прийшов у Наваф біля Рами. 24 І зняв і він одяг свій, і пророкував перед Самуїлом, і весь день той і всю ту ніч лежав неодягненим; тому говорять: “невже і Саул у пророках?”

20 Давид утік з Навафа біля Ра­­ми і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї? 2 І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде. 3 Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: “нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився”; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю. 4 І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе. 5 І сказав Давид Іо­на­фану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом;­ але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня. 6 Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: “Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його”. 7 Якщо на це він скаже: “добре”, то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним. 8 Ти ж зроби милість рабові твоєму, – тому що ти при­йняв раба твого в завіт Господній з тобою, – і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого? 9 І сказав Іона­фан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу те­бе про це? 10 І сказав Давид Іо­на­фану: хто сповістить мене, якщо бать­ко твій відповість тобі суворо? 11 І сказав Іо­нафан Давиду: йди, ви­йдемо в поле. І вийшли обидва в по­ле. 12 І сказав Іонафан Давиду: живий Гос­­подь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми, 13 нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше­ зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм! 14 Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню. 15 А якщо я пом­ру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида. 16 Так уклав Іона­фан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Дави­да! 17 І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, то­му що любив його, як свою душу. 18 І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте; 19 тому на третій день ти спустись і поспіши­ на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель; 20 а я в той бік пущу три стріли, начебто стріля­ючи в ціль; 21 потім пошлю отрока, говорячи: “піди, знайди стріли”; і якщо я скажу отроку: “ось, стріли позаду тебе, візьми їх”, то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде; 22 якщо ж так скажу отрокові: “ось, стріли перед тобою”, то ти йди, бо відпускає тебе Господь; 23 а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.

24 І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати. 25 Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним. 26 І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився. 27 Настав і другий­ день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні? 28 І відповів Іона­фан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм; 29 він сказав: “відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами”; тому він і не прийшов на обід царя. 30 Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй? 31 бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш­ ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть. 32 І від­повів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив? 33 Тоді Саул ки­нув спис у нього, щоб уразити йо­го. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида. 34 І встав Іона­фан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його. 35 На другой день уранці вийшов Іона­фан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним. 36 І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока. 37 І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою. 38 І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря. 39 Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа. 40 І віддав ­Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто. 41 Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше. 42 І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: “Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм”, те нехай буде повік. 43 І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.

21 І прийшов Давид у Номву до Ахимелеха священика, і засмутився Ахимелех при зустрічі з Давидом і сказав йому: чому ти один, і нікого немає з тобою? 2 І сказав Давид Ахимелеху священикові: цар доручив мені діло і сказав мені: “нехай ніхто не знає, за чим я послав тебе і що доручив тобі”; тому людей я залишив на відповідному місці; 3 отже, що є в тебе під рукою, дай мені, хлібів п’ять, або що знайдеться. 4 І відповів священик Давиду, говорячи: немає в мене під рукою простого хліба, а є хліб священний; якщо тільки люди твої втрималися від жінок, [нехай з’їдять]. 5 І відповів Давид священикові і сказав йому: жінок при нас не було ні вчора, ні третього дня, з часу, як я вийшов, і сосуди отроків чисті, а якщо дорога нечиста, то хліб залишиться чистим у сосудах. 6 І дав йому священик священного хліба; тому що не було в нього хліба, крім хлібів священних, що узяті були від лиця Господа, щоб після зняття їхнього покласти теплі хліби. 7 Там знаходився в той день перед Господом один зі слуг Саулових, на їм’я Доїк, ідумеянин, началь­ник пастухів Саулових. 8 І сказав Да­вид Ахимелеху: чи немає тут у тебе під рукою списа або меча? тому що я не взяв із собою ні меча, ні іншої зброї, бо доручення царя було спішне. 9 І сказав священик: ось меч Голіафа филистимлянина, якого ти вразив у долині дуба, загорнений в одяг, за ефодом; якщо хочеш, візьми його; іншого, крім цього, немає тут. І сказав Давид: немає йому подібного, дай мені його. [І дав йому.] 10 І встав Давид, і втік у той же день від Саула, і прийшов до Анхуса, царя Гефського. 11 І сказали Анхусу слуги­ його: чи це не Давид, цар тієї країни? чи не йому співали в хороводах і говорили: “Саул уразив тисячі, а Давид – десятки тисяч”? 12 Давид поклав слова ці в серці своєму і силь­но боявся Анхуса, царя Гефського. 13 І змінив лице своє перед ними, і прикинувся божевільним у їхніх очах, і креслив на дверях, [кидався на руки свої] і пускав слину по бороді своїй. 14 І сказав Анхус рабам своїм: бачите, він людина божевільна; для чого ви привели його до мене? 15 хіба мало в мене божевільних, що ви привели його, щоб він юродствував переді мною? невже він ввійде в дім мій?

22 І вийшов Давид звідти і втік у печеру Одолламську, і почули брати його і весь дім батька його і прийшли до нього туди. 2 І зібралися до нього всі пригноблені і всі боржники і всі засмучені душею, і зробився він начальником над ними; і було з ним близько чотирьохсот чоловік. 3 Звідти пішов Давид у Мас­сифу моавитську і сказав цареві Моавитському: нехай батько мій і мати моя побудуть у вас, доки я не дізнаюся, що зробить зі мною Бог. 4 І при­­­вів їх до царя Моавитського, і жили вони в нього весь час, доки Давид був у тій схованці. 5 Але пророк Гад сказав Давиду: не залишайся в цьому притулку, але виходь, іди в землю Іудину. І пішов Давид і прийшов у ліс Херет. 6 І почув Саул, що Давид­ з’явився і люди, які були з ним. Саул сидів тоді в Гиві під дубом на горі, зі списом у руці, і всі слуги його оточували його. 7 І сказав Саул слугам своїм, що оточували його: послухайте, сини Веніамінові, невже всім вам дасть син Ієссея поля і виноградники і всіх вас поставить тисячона­чальниками і сотниками, 8 що ви усі змовилися проти мене, і ніхто не відкрив мені, коли син мій вступив у дружбу із сином Ієссея, і ніхто з вас не пожалів про мене і не відкрив мені, що син мій підбурив проти мене раба мого чинити проти ме­не підступи, як це нині видно? 9 І відповів Доїк ідумеянин, який стояв зі слугами Сауловими, і сказав: я бачив, як син Ієссея приходив у Номву­ до Ахимелеха, сина Ахитува, 10 і той запитав про нього Господа, і дав йому споживу, і меч Голіафа филис­тимлянина віддав йому. 11 І послав цар покликати Ахимелеха, сина Ахитува, священика, і весь дім бать­ка його, священиків, які в Номві; і прийшли вони усі до царя. 12 І сказав Саул: послухай, сину Ахитува. І той відповів: ось я, господарю мій. 13 І сказав йому Саул: для чого ви зговорилися проти мене, ти і син Ієссея, що ти дав йому хліби і меч і запитав про нього Бога, щоб він повстав проти мене і чинив проти мене підступи, як це нині видно? 14 І відповів Ахимелех царю і сказав:­ хто з усіх рабів твоїх вірний як Давид? він і зять царя, і виконавець повелінь твоїх, і шанований у домі твоєму. 15 Чи тепер я став за­питувати­ про нього Бога? Ні, не звинувачуй у цьому, царю, раба твого і весь дім батька мого, тому що в усій цій справі не знає раб твій ні малого, ні великого. 16 І сказав цар: ти по­винен померти, Ахимелеху, ти і весь дім бать­ка твого. 17 І сказав цар охоронцям, які стояли при ньому: йдіть, умертвіть священиків Господ­ніх, бо і їхня рука з Давидом, і вони знали, що він утік, і не відкрили мені. Але слуги царя не хотіли підняти рук своїх на вбивство священиків Господніх. 18 І сказав цар Дої­ку: йди ти й умерт­ви священиків. І пішов Доїк ідумеянин, і напав на священиків, і умерт­вив у той день вісімдесят п’ять* чоловіків, які носили лляний ефод; 19 і Номву, місто священиків, уразив мечем; і чоловіків і жінок, і юнаків і дітей, і волів і ослів і овець уразив мечем. 20 Урятувався один тільки син Ахимелеха, сина Ахитуви, на ім’я Авиафар, і втік до Давида. 21 І розпо­вів Авиафар Давиду, що Саул умерт­вив священиків Господніх. 22 І сказав Давид Авиафару: я знав у той день, коли там був Доїк ідумеянин, що він неодмінно донесе Саулу; я винен у всіх душах дому батька твого; 23 залишся в мене, не бійся, тому що, хто буде шукати моєї душі, буде шукати і твоєї душі; ти будеш у мене під охороною.

23 І сповістили Давида, говоря­чи: ось, филистимляни напали на Кеїль і грабують токи. 2 І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені, і чи подолаю я цих филистимлян? І відповів Господь Давиду: йди, ти подолаєш филистимлян і врятуєш Кеїль. 3 Але ті, що були з Давидом сказали йому: ось, ми боїмося тут в Юдеї, як же нам іти в Кеїль проти ополчень филистимських? [ми потрапимо в полон до филистимлян.] 4 Тоді знову запитав Давид Господа, і відповів йому Господь і сказав: встань і йди в Кеїль, тому що Я віддав филистимлян у руки твої. 5 І пішов Давид з людьми своїми в Кеїль, і воював з филис­тимлянами, і забрав худобу їхню, і наніс їм велику поразку, і врятував Давид жителів Кеїля. 6 Коли Авиафар, син Ахимелеха, прибіг до Давида [і пішов з ним] у Кеїль, то приніс із собою й ефод. 7 І донесли Саулу, що Давид прийшов у Кеїль, і Саул сказав: Бог віддав його в руки мої, бо він замкнув себе, ввійшовши в місто з воротами і запорами. 8 І скликав Саул весь народ на війну, щоб іти до Кеїля, обложити Давида і лю­дей його.

9 Коли дізнався Давид, що Саул задумав проти нього зле, сказав священикові Авиафару: принеси ефод [Господній]. 10 І сказав Давид: Господи Боже Ізраїлів! раб Твій почув, що Саул хоче прийти в Кеїль, зруйнувати місто заради мене. 11 Чи віддадуть мене жителі Кеїля в руки його? І чи прийде сюди Саул, як чув раб Твій? Господи Боже Ізраїлів! відкрий рабові Твоєму. І сказав Гос­подь: прийде. 12 І сказав Давид: чи видадуть жителі Кеїля мене і людей моїх у руки Саула? І сказав Гос­подь: видадуть. 13 Тоді піднявся Давид і люди його, близько шестисот чоловік, і вийшли з Кеїля і ходили, де могли. Саулу ж було донесено, що Давид утік з Кеїля, і тоді він відмінив похід. 14 Давид же перебував у пустелі в неприступних місцях і потім на горі в пустелі Зиф. Саул шукав його кожного дня; але Бог не віддав Давида в руки його. 15 І бачив Давид, що Саул вийшов шукати душу його; Давид же був у пустелі Зиф у лісі. 16 І встав Іонафан, син Саула, і прийшов до Давида в ліс, і зміцнив його упованням на Бога, 17 і сказав йому: не бійся, бо не знайде тебе рука батька мого Саула, і ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду другим після тебе; і Саул, бать­ко мій, знає це. 18 І уклали вони між собою завіт перед лицем Господа; і Давид залишився в лісі, а Іонафан пішов у дім свій. 19 І прийшли зифеї до Саула в Гиву, говорячи: ось, Давид ховається в нас у неприступних місцях, у лісі, на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона; 20 от­же, за бажанням душі твоєї, царю, йди; а наша справа буде видати його в руки царя. 21 І сказав їм Саул: благословенні ви в Господа за те, що пожаліли про мене; 22 йдіть, упевніться ще, розвідайте і виглядіть місце його, де буде нога його, і хто бачив його там, бо мені говорять, що він дуже хитрий; 23 і виглядіть, і розвідайте про всі схованки, в яких він ховається, і поверніться до мене з вірною звісткою, і я піду з вами; і якщо він у цій землі, я буду шукати його у всіх тисячах Іудиних. 24 І встали вони і пішли в Зиф раніше Саула. Давид же і люди його були в пустелі Маон, на рівнині, праворуч від Ієсимона. 25 І пішов Саул з людь­ми своїми шукати його. Але Давида сповістили про це, і він перейшов до скелі і залишався в пустелі Маон. І почув Саул, і погнався за Давидом у пустелю Маон. 26 І йшов Саул з одного боку гори, а Давид з людьми своїми був на іншому боці гори. І ко­ли Давид поспішав утекти від Саула, а Саул з людьми своїми йшов в обхід Давида і людей його, щоб захопити їх; 27 тоді прийшов до Саула вісник, говорячи: поспішай і приходь, бо филистимляни напали на землю. 28 І повернувся Саул від переслідування Давида і пішов на­зуст­річ филистимлянам; тому і назвали це місце: Села-Гаммахлекоф*.

24 І вийшов Давид звідти і жив у безпечних місцях Ен-Гадди. 2 Коли Саул повернувся від фили­с­тимлян, його сповістили, говорячи: ось, Давид у пустелі Ен-Гадди. 3 І взяв Саул три тисячі добірних чоловіків з усього Ізраїля і пішов шукати Давида і людей його по горах, де живуть сарни. 4 І прийшов до загону овечого, при дорозі; там була печера, і зайшов туди Саул за потребою; Давид же і люди його сиділи в глибині печери. 5 І говорили Давиду люди його: ось день, про який говорив тобі Господь: “ось, Я видам ворога твого в руки твої, і зробиш з ним, що тобі завгодно”. Давид встав і тихенько відрізав край від верхнього одягу Саула. 6 Але після цього боляче стало серцю Давида, що він відрізав край від одягу Саула. 7 І сказав він людям своїм: нехай не попустить мені Господь зробити це господареві моєму, помазанику Гос­подньому, щоб накласти руку мою на нього, бо він помазаник Господній. 8 І утримав Давид людей своїх цими словами і не дав їм повстати на Саула. А Саул встав і вийшов з печери на дорогу. 9 Потім встав і Да­вид, і вийшов з печери, і закричав услід Саулу, говорячи: господарю мій, царю! Саул оглянувся назад, і Давид упав лицем на землю і поклонився [йому]. 10 І сказав Давид Саулу: навіщо ти слухаєш слова людей, які говорять: “ось, Давид за­мишляє зло на тебе”? 11 Ось, сьогод­ні бачать очі твої, що Господь віддавав тебе нині в руки мої в печері; і мені говорили, щоб убити тебе; але я пощадив тебе і сказав: “не підніму руки моєї на господаря мого, бо він помазаник Господа”. 12 Батьку мій! подивися на край одягу твого в руці моїй; я відрізав край одягу твого, а тебе не убив: довідайся і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступництва, і я не згрішив проти тебе; а ти шукаєш душі моєї, щоб погубити її. 13 Нехай розсудить Господь між мною і тобою, і нехай помститься тобі Господь за мене; але рука моя не буде на тобі, 14 як говорить давня притча: “від беззаконних виходить беззаконня”. А моя рука не буде на тобі. 15 Проти кого вийшов цар Ізраїльський? За ким ти ганяєш­ся? За мертвим псом, за однією блохою. 16 Господь нехай буде суддею і розсудить між мною і тобою. Він розгляне, розбере справу мою, і спасе мене від руки твоєї. 17 Коли скінчив Давид говорити слова ці до Саула, Саул сказав: чи твій це голос, сину мій, Давиде? І підніс Саул голос свій, і плакав, 18 і сказав Давиду: ти справедливіший за мене, тому що ти відплатив мені добром, а я відплачував тобі злом; 19 ти показав це сьогодні, вчинивши зі мною милість, коли Господь віддавав мене в руки твої, ти не вбив мене. 20 Хто, знайшовши ворога свого, відпустив би його в добру путь? Господь віддасть тобі добром за те, що зробив ти мені сьогодні. 21 І тепер я знаю, що ти неодмінно будеш царювати, і царство Ізраїлеве буде твердим у руці твоїй. 22 Отже, поклянися мені Господом, що ти не викоріниш потомства мого після мене і не знищиш імені мого в домі батька мого. 23 І поклявся Давид Саулу. І пішов Саул у дім свій, Давид же і люди його зійшли в місце укріплене.

25 І помер Самуїл; і зібралися всі ізраїльтяни, і плакали за ним, і поховали його в домі його, у Рамі. Давид встав і пішов у пустелю Фаран.

2 Був хтось у Маоні, а маєток його на Кармилі, чоловік дуже багатий; у нього було три тисячі овець і тися­ча кіз; і був він на стрижці овець своїх на Кармилі. 3 Ім’я чоловіка того – Навал, а ім’я дружини його – Ави­гея; ця жінка була дуже розум­на і красива лицем, а він – людина жорс­тока і зла норовом; він був з роду Ха­лева. 4 І почув Давид у пустелі, що Навал стриже [на Кармилі] овець своїх. 5 І послав Давид десять отроків, і сказав Давид отрокам: підніміться на Кармил і підіть до Навала,­ і вітайте його від мого імені, 6 і скажіть так: “[здрастуй,] мир тобі, мир дому твоєму, мир усьому твоєму; 7 нині я почув, що в тебе стрижуть овець. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за весь час їхнього перебування на Кармилі; 8 запитай слуг твоїх, і вони скажуть тобі; отже, нехай знайдуть отроки благовоління в очах твоїх, бо в добрий день прийшли ми; дай же рабам твоїм і синові твоєму Давиду, що знайде рука твоя”. 9 І пішли лю­ди Давидові, і сказали Навалові від імені Давида всі ці слова, і замовкли. 10 І [підхопився] Навал, [і] відповів слугам Давидовим, і сказав: хто такий Давид, і хто такий син Іє­ссеїв? нині стало багато рабів, що тікають від господарів своїх; 11 нев­же­ мені взяти хліби мої і воду мою, [і вино моє] і м’ясо, приготоване мною для тих, хто стриже овець моїх, і віддати людям, про яких не знаю, звідки вони? 12 І пішли назад люди Давида своїм шляхом і повернулися, і прийшли і переказали йому всі слова ці. 13 Тоді Давид сказав людям своїм: опережіться кожен мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався і сам Давид своїм мечем, і пішли за Давидом близько чотирьохсот чоловік, а двісті залишилися при обозі. 14 Авигею ж, дружину Навала, сповістив один із слуг, сказавши: ось, Давид послав з пустелі послів вітати нашого господаря, але він обійшовся з ними грубо; 15 а ці люди дуже добрі до нас, не кривдили нас, і нічого не пропало в нас за весь час, коли ми ходили з ними, будучи у полі; 16 вони були для нас огорожею і вдень і вночі весь час, коли ми пасли стада поблизу них; 17 отже, подумай і подивися, що робити; бо неминуче загрожує лихо господареві нашому і всьому дому його, а він – людина зла, не можна говорити з ним. 18 Тоді Авигея поспішно взяла двісті хлібів, і два міхи з вином, і п’ять овець приготованих, і п’ять мір сушених зерен, і сто зв’язок ізюму, і двісті зв’язок смокв, і нав’ючила на ослів, 19 і сказала слугам своїм: ідіть переді мною, ось, я піду за вами. А чоловікові своєму Навалові нічого не сказала. 20 Коли ж вона, сидячи на ослі, спускалася по звивинах гори, ось, назустріч їй іде Давид і люди його, і вона зустрілася з ними. 21 І Давид сказав: так, марно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка, і нічого не пропало з того, що належало йому; він платить мені злом за добро; 22 нехай те і те зробить Бог з ворогами Давида, і ще більше зробить, якщо до світанку з усього, що належить Навалові, я залишу того, хто мочиться до стіни. 23 Коли Авигея побачила Давида, то поспішила зійти з осла й упала перед Давидом на лице своє і поклонилася до землі; 24 й упала до ніг його і сказала: на мені гріх, господарю мій; дозволь рабі твоїй говорити у вуха твої і послухай слів раби твоєї. 25 Нехай господар мій не звертає уваги на цю злу людину, на Навала; тому що яке ім’я його, такий і він. Навала – ім’я його, і безумство його з ним*. А я, раба твоя, не бачила слуг господаря мого, яких ти посилав. 26 І нині, господарю мій, живий Господь і жива душа твоя, Господь не попустить тобі йти на пролиття крові й утримає руку твою від помсти, і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої і зловмисники проти господаря мого. 27 Ось ці дари, що принесла раба твоя господареві моєму, щоб дати їх отрокам, які служать господареві моєму. 28 Прости провину раби твоєї; Господь неодмінно влаштує господарю моєму дім міцний, бо війни Господні веде господар мій, і зло не прийде до тебе в усе життя твоє. 29 Якщо повстане людина переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа господаря мого буде зав’язана у вузлі життя Господа Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він немов пращею. 30 І ко­ли зробить Господь господареві моєму все, що говорив про тебе доб­рого, і поставить тебе вождем над Ізраїлем, 31 то не буде це для серця господаря мого засмученням і занепокоєнням, що не пролив марно крові і зберіг себе від помсти. І Господь облагодіє господа­ря мого, і згадаєш рабу твою [і зро­биш милість їй]. 32 І сказав Давид Авигеї: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який по­слав тебе нині назустріч мені, 33 і бла­­­гословенний розум твій, і благословенна ти за те, що ти тепер не допустила мене йти на пролиття крові й помститися за себе. 34 Але, – живий Господь Бог Із­раїлів, Який ут­римав мене від вчинення зла тобі, – якби ти не поспіши­ла і не прийшла назустріч мені, то до світанку я не залишив би Нава­лу того, хто мочиться до стіни. 35 І прийняв Давид з рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: іди з миром у дім твій; ось, я послухався голосу твого й ушанував лице твоє. 36 І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку. 37 Вранці ж, коли Навал протверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце його, і став він, як камінь. 38 Днів через десять уразив Господь Навала, і він помер. 39 І почув Давид, що Навал помер, і сказав: благословенний Гос­подь, що віддав за посоромлення, нанесене мені Навалом, і раба Свого вберіг від зла; Господь повернув злобу Навала на його ж голову. І послав Давид сказати Авигеї, що він бере її собі за дружину. 40 І прийшли слуги Давидові до Авигеї на Кармил і сказали їй так: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за дружину. 41 Вона встала і вклонилася лицем до землі і сказала: ось, раба твоя готова бути служницею, щоб оми­ва­­ти ноги слуг господаря мого. 42 І зі­­­б­ралася Авигея поспішно і сіла на осла, і п’ять служниць супроводжували її; і пішла вона за послами Давида і стала його дружиною. 43 І Ахиноаму з Ізрееля взяв Давид, і обидві вони були його дружинами. 44 Саул же віддав дочку свою Мелхолу, дружину Давидову, Фалтію, синові Лаїша, що з Галлима.

26 Прийшли зифеї [з півдня] до Саула в Гиву і сказали: ось, Давид ховається у нас на пагорбі Гахи­ла, що праворуч від Ієсимона. 2 І встав Саул і спустився в пустелю Зиф, і з ним три тисячі добірних мужів ізраїльських, щоб шукати Давида в пустелі Зиф. 3 І розташувався Саул на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона, при дорозі; Давид же знаходився в пустелі і бачив, що Саул іде за ним у пустелю; 4 і послав Давид спостерігачів і довідався, що Са­ул дійсно прийшов [з Кеїля]. 5 І встав Давид [таємно] і пішов до місця, на якому Саул розташувався станом, і побачив Давид місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, воєначальник його. Саул же спав у наметі, а народ­ розташувався довкола нього. 6 І звер­нувся Давид і сказав Ахимелеху хет­теянину й Авессі, синові Саруїному, братові Іоава, говорячи: хто піде зі мною до Саула в стан? І відповів Авесса: я піду з тобою. 7 І прийшов Давид з Авессою до людей [Саулових] уночі; і ось, Саул лежить, спить у наметі, і спис його встромлений у землю в головах його; Авенир же і народ лежать довкола нього.­ 8 Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару. 9 Але Давид сказав Авессі: не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним? 10 І сказав Да­вид: живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього; 11 а візьми його спис, що у головах його, і посудину з водою, і підемо до себе. 12 І взяв Давид спис і посудину з водою в головах Саула, і пішли вони до себе; і ніхто не бачив, і ніхто не знав, і ніхто не прокинувся, але усі спали, то­му що сон від Господа напав на них. 13 І перейшов Давид на інший бік і став на вершині гори вдалині; велика відстань була між ними. 14 І звер­нувся Давид до народу й Авенира, сина Нирового, говорячи: відповідай, Авенире. І відповів Авенир і сказав: хто ти, що кричиш і турбуєш царя? 15 І сказав Давид Авениру: чи не муж ти, і хто рівний тобі в Ізраїлі? Чому ж ти не бережеш господаря твого, царя? тому що приходив хтось з народу, щоб погубити царя, господаря твого. 16 Недобре ти це робиш; живий Господь! ви гідні смер­ті за те, що не бережете господаря ва­шого, помазаника Господнього. По­дивися, де спис царя і посудина з водою, що були в головах його? 17 І узнав Саул голос Давида і сказав: чи твій це голос, сину мій Давиде? І сказав Давид: мій голос, господарю мій, царю. 18 І сказав ще: за що господар мій переслідує раба свого? що я зробив? яке зло в руці моїй? 19 І нині нехай вислухає господар мій, цар, слова раба свого: якщо Господь розпалив тебе проти мене, то нехай буде це від тебе благозапашною жертвою; якщо ж – сини людські, то прокляті вони перед Господом, тому що вони вигнали мене нині, щоб не належати­ мені до спадщини Господа, говорячи: “йди, служи богам чужим”. 20 Нехай же не проллється кров моя на землю перед лицем Господа; бо цар Ізраїлів вийшов шукати одну блоху, як ганяються за куріпкою по горах. 21 І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато­ згрішив. 22 І відповів Давид і сказав: ось спис царя; нехай один з отроків прийде і візьме його; 23 і нехай відплатить Господь кожному за правдою його і за істиною Його, бо Господь віддавав тебе в руки мої, але я не захотів підняти руки моєї на помазаника Господнього; 24 і нехай, як дорогоцінне було життя твоє нині в очах моїх, так цінується моє життя в очах Господа, [і нехай покриє Він мене] і нехай визволить мене від усякого лиха! 25 І сказав Саул Давиду: благословенний ти, сину мій Давиде; і діло зробиш, і перемогти переможеш. І пішов Давид своїм шляхом, а Саул повернувся у своє місце.

27 І сказав Давид у серці своєму: коли-небудь потраплю я в руки Саула, і немає для мене нічого кращого, як утекти в землю Фили­с­тимську; і відстане від мене Саул і не буде шукати мене більше по всіх краях Ізраїльських, і я спасуся від ру­ки його. 2 І встав Давид, і вирушив сам і шістсот чоловік, які були з ним, до Анхуса, сина Маоха, царя Гефсь­кого. 3 І жив Давид у Анхуса в Гефі, сам і люди його, кожен із родиною своєю, Давид і обидві дружини його – Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка. 4 І донесли Саулу, що Давид утік у Геф, і не став він більше шукати його. 5 І сказав Давид Анхусу: якщо я придбав благовоління в очах твоїх, то нехай дано буде мені місце в одному з малих міст, і я буду жити там; для чого рабові твоєму жити в царському місті разом з тобою? 6 Тоді дав йому Анхус Секелаг, тому Секелаг і залишився за царями­ юдейськими донині. 7 Усього часу, який прожив Давид у країні Филис­тимській, було рік і чотири місяці. 8 І виходив Давид з людьми своїми і нападав на гессурян і гирзеян і амаликитян, які здавна населяли цю країну до Сура і навіть до землі Єгипетської. 9 І спустошував Давид ту країну, і не залишав у живих ні чоловіка, ні жінки, і забирав овець, і волів, і ослів, і верблюдів, і одяг; і повертався, і приходив до Анхуса. 10 І сказав Анхус Давиду: на кого нападали нині? Давид сказав: на південну країну Юдеї і на південну країну Ієрахмеїла і на південну країну Кенеї. 11 І не залишав Давид у живих ні чоловіка, ні жінки, і не приводив у Геф, говорячи: вони можуть донести на нас і сказати: “так вчинив Давид, і такий спосіб дій його в усі часи перебування у країні Филистимській”. 12 І довірився Анхус Давиду, говорячи: він став огид­ним народу своєму Ізраїлю і буде слугою моїм повік.

28 У той час филистимляни зі­­­­б­рали війська свої для війни, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Анхус Давиду: нехай буде тобі відомо, що ти підеш зі мною в ополчення, ти і люди твої. 2 І сказав Давид Анхусу: нині ти дізнаєшся, що зробить раб твій. І сказав Анхус Давиду: за те я зроблю тебе охоронителем голови моєї на весь час.

3 І помер Самуїл, і оплакували його всі ізраїльтяни і поховали його в Рамі, у місті його. Саул же вигнав чаклунів і ворожбитів із країни.

4 І зібралися филистимляни і пішли і стали станом біля Сонами; зібрав і Саул весь народ ізраїльський, і стали станом на Гелвуї. 5 І побачив Саул стан филистимський і злякався, і сильно затремтіло серце його. 6 І запитав Саул Господа; але Господь не відповів йому ні уві сні, ні через урим, ні через пророків. 7 Тоді Саул сказав слугам своїм: найдіть мені жінку чаклунку, і я піду до неї і запитаю її. І відповіли йому слуги його: тут у Аендорі є жінка чаклунка. 8 І зняв із себе Саул одяг свій і вдягнув інший, і пішов сам і два чоловіка з ним, і прийшли вони до жінки вночі. І сказав їй Саул: прошу тебе, поворожи мені і виведи мені того, про кого я скажу тобі. 9 Але жінка відповіла йому: ти знаєш, що зробив Саул, як вигнав він із країни чаклунів і ворожбитів; для чого ж ти розставляєш сітку душі моїй на загибель мою? 10 І поклявся їй Саул Господом, говорячи: живий Господь! не буде тобі лиха за цю справу. 11 Тоді жінка запитала: кого ж вивести тобі? І відповів він: Самуїла виведи мені. 12 І побачила жін­ка Самуїла і голосно скрикнула; і звернулася жінка до Саула, говорячи: навіщо ти обманув мене? ти – Саул. 13 І сказав їй цар: не бійся; [скажи,] що ти бачиш? І відповіла жінка: бачу начебто бога, що виходить із землі. 14 Який він на вигляд? – запитав у неї Саул. Вона сказала: виходить із землі чоловік старий, одягнений у довгий одяг. Тоді узнав Саул, що це Самуїл, і упав лицем на землю і поклонився. 15 І сказав Самуїл Саулу: для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов? І відповів Саул: тяжко мені дуже; филистимляни воюють проти мене, а Бог відступив від мене і більше не відповідає мені ні через пророків, ні уві сні, [ні у ви­дінні]; тому я викликав тебе, щоб ти навчив мене, що мені робити. 16 І сказав Самуїл: для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив від тебе і зробився ворогом твоїм? 17 Гос­подь зробить те, що говорив через мене; відніме Господь царство з рук твоїх і віддасть його ближньому твоєму, Давиду. 18 Оскільки ти не послу­хав голосу Господа і не виконав люті гніву Його на Амалика, то Господь і робить це над тобою нині. 19 І віддасть Господь Ізраїля разом з тобою в руки филистимлян: завтра ти і сини твої будете зі мною, і стан ізраїльський віддасть Господь у руки филистимлян. 20 Тоді Саул раптом упав усім тілом своїм на землю, тому що сильно злякався слів Самуїла; притому і сили не стало в ньому, бо він не їв хліба весь той день і всю ніч. 21 І підійшла жінка та до Саула, і побачила, що він дуже злякався, і сказала: ось, раба твоя послухалася голосу твого і піддала життя своє небезпеці і виконала наказ, який ти дав мені; 22 тепер прошу, послухайся і ти голосу раби твоєї: я запропоную тобі шматок хліба, поїж, і буде в тобі сила, коли підеш в дорогу. 23 Але він відмовився і сказав: не буду їсти. І стали умовляти його слуги його, а також і жінка; і він послухався голосу їхнього, і встав із землі і сів на ліжку. 24 У жінки ж було у домі відгодоване теля, і вона поспішила заколоти його і, взявши борошна, замісила і спекла опрісноки, 25 і запропонувала Саулу і слугам його, і вони поїли, і встали, і пішли в ту саму ніч.

29 І зібрали филистимляни всі ополчення свої в Афеку, а ізра­їльтяни розташувалися станом біля джерела, що в Ізреелі. 2 Князі филистимські йшли сотнями і тисячами, Давид же і люди його йшли позаду з Анхусом. 3 І говорили князі филистимські: що це за євреї? Анхус відповів князям филистимським: хіба не знаєте, що це Давид, раб Са­ула, царя Ізраїльського? він при мені вже понад рік, і я не знайшов у ньому нічого недоброго з часу його приходу до сьогодні. 4 І обурилися на нього князі филистимські, і ска­зали­ йому князі филистимські: від­пус­ти ти цього чоловіка, нехай він сидить у своєму місці, яке ти призначив йому, щоб він не йшов з нами на війну і не зробився супротивником нашим на війні. Чим він може умилостивити господаря свого, як не го­ловами цих людей? 5 чи не той це Давид, якому співали в хороводах, говорячи: “Саул уразив тисячі, а Да­вид – десятки тисяч”? 6 І покликав Анхус Давида і сказав йому: живий Господь! ти чесний, і очам моїм при­ємно було б, щоб ти виходив і входив­ зі мною в ополченні; бо я не помітив у тобі недоброго з часу приходу твого до мене до цього дня; але в очах князів ти недобрий. 7 Отже, по­вер­ни­ся тепер, і йди з миром і не дратуй князів филистимських. 8 Але Да­вид сказав Анхусу: що я зробив, і що ти знайшов у рабі твоєму з того часу, як я перед лицем твоїм, і до цього дня, чому б мені не йти і не воювати з ворогами господаря мого, царя? 9 І відповідав Анхус Давиду: будь упев­нений, що в моїх очах ти доб­­рий, як ангел Божий; але князі филистимські сказали: “нехай він не йде з нами на війну”. 10 Отже, встань ран­ком, ти і раби господаря твого, які прийшли з тобою, [і йдіть на міс­це, яке я призначив вам, і не май недоб­рої думки на серці твоєму, бо ти переді мною добрий]; і встаньте зранку, і коли буде світло, йдіть. 11 І встав Давид, сам і люди його, щоб іти вранці і повернутися в землю Филистимську. А филистимляни пішли [на війну] у Ізреель.

30 На третій день після того, як Давид і люди його пішли в Секелаг, амаликитяни напали з півдня на Секелаг і взяли Секелаг і спалили його вогнем, 2 а жінок [і всіх], що були в ньому, від малого до великого, не умертвили, але повели в полон, і пішли своїм шляхом. 3 І прийшов Давид і люди його до міста, і ось, воно спалене вогнем, а дружини їхні і сини їхні і дочки їхні узяті в полон. 4 І підняв Давид і народ, що був з ним, крик, і плакали, доки не стало в них сили плакати. 5 Взяті були в полон і обидві дружини Давида: Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка. 6 Давид сильно був збентежений, тому що народ хотів побити його камінням; бо весь народ душею уболівав, кожен за синів своїх і дочок своїх. 7 Але Давид укріпився надією на Господа Бога свого,­ і сказав Давид Авиафару священикові, синові Ахимелеховому: принеси мені ефод. І приніс Авиафар ефод до Давида. 8 І запитав Давид Господа, говорячи: чи переслідувати мені це полчище, і чи наздожену їх? І сказано йому: переслідуй, наздоженеш і віднімеш. 9 І пішов Давид сам і шістсот чоловік, які були з ним; і прийшли до потоку Восор і втомлені зупинилися там. 10 І переслідував Давид сам і чотириста чоловік; двіс­ті ж чоловік зупинилися, тому що були не в силах перейти потік Восорський. 11 І знайшли єгиптянина в полі, і привели його до Давида, і да­ли йому хліба, і він їв, і напоїли його водою; 12 і дали йому частину зв’язки смокв і дві зв’язки ізюму, і він їв і зміцнився, бо він не їв хліба і не пив води три дні і три ночі. 13 І сказав йому Давид: чий ти і звідки ти? І сказав він: я – отрок єгиптянина, раб одного амаликитянина, і кинув мене господар мій, тому що вже три дні, як я занедужав; 14 ми вдиралися в полуденну частину Керети і в область Іудину й у полуденну частину Халева, а Секелаг спалили вог­нем. 15 І сказав йому Давид: чи дове­деш мене до цього полчища? І сказав він: поклянися мені Богом, що ти не умертвиш мене і не віддаси мене в руки господаря мого, і я доведу тебе до цього полчища. 16 [Давид поклявся йому,] і він повів його; і ось, амаликитяни, розсипавшись по всій тій країні, їдять і п’ють і святкують з причини великої здобичі, яку вони взяли в землі Филистимській і в землі Юдейській. 17 [І напав на них] і вражав їх Давид від сутінків до вечора другого дня, і ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот юнаків, які сіли на верблюдів і втекли. 18 І відібрав Давид усе, що взяли амаликитяни, і обох дружин своїх відібрав Давид. 19 І не пропало в них нічого, ні малого, ні великого, ні з синів, ні з дочок, ні зі здобичі, ні з усього, що амаликитяни взяли у них; все повернув Давид, 20 і взяв Давид всю дрібну і велику худобу, і гнали її перед своєю худобою і говорили: це – здобич Давида. 21 І прийшов Давид до тих двохсот людей, які не були в силах іти за ним, і яких він залишив біля потоку Восор, і вийшли вони назустріч Давиду і назустріч людям, які були з ним. І підійшов Давид до цих людей і вітав їх. 22 Тоді злі і негідні люди, які ходили з Давидом, стали говорити: за те, що вони не ходили з нами, не дамо їм зі здобичі, яку ми відняли; нехай кожен візьме тільки свою дружину і дітей і йде. 23 Але Давид сказав: не робіть так, брати мої, після того, як Господь дав нам це і зберіг нас і віддав у руки наші полчище, що приходило проти нас. 24 І хто послухає вас у цій справі? [Вони не гірші за нас.] Яка частина тим, що ходили на війну, така частина повинна бути й тим, що залишилися при обозі: на всіх слід розділити. 25 Так було з цього часу і після; і поставив він це в закон і в правило для Ізраїля до цього дня.

26 І прийшов Давид у Секелаг і послав зі здобичі до старійшин Іуди­них, друзям своїм, говорячи: “ось вам подарунок зі здобичі, взятої у ворогів Господніх”, – 27 тим, що у Вефилі, і в Рамофі південному, і в Іаттирі, [і в Гефорі,] 28 і в Ароері, [і в Аммаді,] і в Шифмофі, і в Естемоа, [і в Гефі,] 29 [у Кинані, у Сафені, у Фимафі,] і в Рахалі, і в містах ієрахмеельських, і в містах кеней­сь­ких, 30 і в Хормі, і в Хорашані, і в Ата­ху, 31 і в Хевроні, й у всіх місцях, де ходив Давид сам і люди його.

31 Филистимляни ж воювали з ізраїльтянами, і побігли мужі ізраїльські від филистимлян і упали­ уражені на горі Гелвуї. 2 І наздогнали филистимляни Саула і синів його, й убили филистимляни Іонафана, й Аминадава, і Малхисуа, синів Саула.­ 3 І битва проти Саула зробилася жор­с­­токою, і стрільці з луків уража­ли його, і він був дуже зранений стріль­цями. 4 І сказав Саул зброєносцеві своєму: вийми твій меч і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані й не убили мене і не знущалися з мене. Але зброєносець не хотів, бо дуже боявся. Тоді Саул узяв меч свій і упав на нього. 5 Зброєносець його, побачивши, що Саул помер, і сам упав на свій меч і помер з ним. 6 Так помер у той день Саул і три сини його, і зброєносець його, а також і всі люди його разом. 7 Ізраїльтяни, які жили на боці долини і за Йорданом, бачачи, що люди ізраїльські побігли і що помер Саул і си­ни його, залишили міста свої і біг­ли, а филистимляни прийшли і за­сі­ли­ в них. 8 На другий день фили­стим­ляни прийшли грабувати убитих, і знайшли Саула і трьох синів його, які упали на горі Гелвуйській. 9 І [повернули його і] відтяли йому голову, і зняли з нього зброю і послали по всій землі Филистимській, щоб сповістити про це у капищах ідолів своїх і народ; 10 і поклали зброю його в капищі Астарти, а тіло його повісили на стіні Беф-Сана. 11 І почули жителі Іа­ви­­са Галаадського про те, що зроби­ли филистимляни із Саулом, 12 і під­нялися всі люди сильні, і йшли всю ніч, і взяли тіло Саула і тіла синів його зі стіни Беф-Сана, і прийшли в Іавис, і спалили їх там; 13 і взяли кістки їхні, і поховали під дубом в Іависі, і постили сім днів.

Lock full review www.8betting.co.uk 888 Bookmaker